Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. - Поліна Вікторівна Жеребцова

Зачинила двері. Він галасує на весь під’їзд:

— Ти що, мене не знаєш? Я з твоєю матір’ю разом працюю!

От брехун! З мамою самі тіточки працюють — пиріжки смажать і продають у кафе. Господиня, Арлет, із ними, а дядько Едик тільки воду, масло та борошно привозить.

Що треба незнайомцеві? По-моєму, це знову жінка Хадиджа з маминого кафе когось підіслала. Вона не має дому в Ґрозному, тільки в гірському селі, тож вона зі своїми дружками хочуть налякати якусь російську родину, а квартиру в Ґрозному собі забрати.

Минуло 20 хвилин! Пишу я, значить, тебе, Щоденнику, і чую в нашому під’їзді, як сусідка тьотя Мар’ям із дядьком лається. Пішла, двері відчинила. Тьотя Мар’ям каже:

— От, пішов він!

Я:

— Хто він?

— А той, який від Хадиджі!

Чолов’яга почув, назад повернув і як закричить:

— Я вам голови відірву!

А я цього чоловіка вперше бачу!

— Що вам треба? — питаю.

— Хадиджа — хороша, Хадиджа мене прислала…

— Яка ще Хадиджа?!

— Твоя мати знає яка!

— Ви ненормальний! Не смійте нам стукати й погрожувати!

— Я вам покажу, які тепер у Чечні порядки! — закричав дядько.

— Мій вітчим Руслан із вами поговорить.

Почувши про Руслана, невідомий чолов’яга миттю вибіг із нашого під’їзду, сів у свою машину і швидко поїхав.

Точно. Це його нахабна дурепа з гір підіслала. Залякати хоче. Не вийде. Оце ж вона знала, що мама сьогодні на роботі, то й підіслала знову свого дружка.

А бабуся Тося так і не відгукнулась, хоча я постукала по батареї — наш старий сигнал, коли є небезпека. Вона кинула мене саму з цим незнайомцем. Спасибі, тьотя Мар’ям проходила повз.

На тьоті Мар’ям сьогодні гарна сукня! І новий прозорий шарфик, у тон до сукні.

Поля

07.05.

Латифа й Сета хочуть узяти в нас кошенят. Їх нещодавно народила кішка Ксюха. Кошенята чорні з білим, красиві, як покійний Мишко.

Дівчинка Арина сьогодні провела мене аж до будинку. Сама Арина живе за кілька зупинок в інший бік. Це вона просто, щоб на мене ніхто не напав.

Бабуся Тося знову прибігла. Гроші свої за проданий будинок ховає, навіть не дістає. Чому не від’їжджає? Дивно все якось.

Бабуся Тося каже, щоб я вечерю готувала.

У мене досі вуха болять і горло, але вже менше. Через проблеми хвороби здаються неважливими.

Бабуся Ніна і тьотя Варя, її дочка, торгують на базарі «Берьозка». Тим і живуть.

Поля

08.05.

Шифруюся, тому що не можна писати як є. Сьогодні б. Т. у. на. По. Р. Ш. К. М.

Приходила в гості жінка з нашого району. Весела така! Її звати Зарґан. Синка має, Тіму. Розбалуваний хлопчик! Вона його любить і йому потурає.

10.05.

Мама прийшла з ринку дуже втомлена, пиріжки погано продаються. Грошей зовсім немає.

Я хотіла їй прочитати свою нову поезію, але вона пішла спати.

Я написала «Морську поему»:

Море сапфірово-темне.

Скелі тиху ведуть розмову,

Що оманливий Вітер північний

Зрадив ясну Зорю вечорову.

З незбагенних висот небесних

Тут приходить до нас розуміння,

Що не відаємо ми Всесвіту,

Що не віримо в силу Творіння.

Хрест Південний стоїть у небі,

Кораблям осяває дорогу.

А на дні спрут багаторукий

В хатку стукає до восьминога.

Восьминіг засвітив ліхтарик,

У вікно позирнув ліниво

І, побачивши давнього друга,

Відчинив йому двері щасливо!

Нереїди сміються в танці,

Виграють у воді дельфіни.

А на дні, де морські палаци,

Червонясто сяють рубіни.

Бо Нептун кличе друзів усіх —

У царя глибини морської

Починається свято бучне.

І прийшли всі без думки лихої.

Позбирались водяники

Із озер і боліт далеких.

І, зіпершись на ручку ціпка,

Кашалот причвалав старенький.

З лазурово-пінним волоссям

Щебетлива русалочок зграя

Вже зібралась на свято Селени,

Білі сукні під місяцем сяють.

Аполлон вийняв славну кіфару —

Зникло горе, мов дим простий.

Діоніс підливав у бокали

Всім шипучий нектар золотий.

Заспівав дивовижний голос,

Залунали і жарти, і сміх,

І Амур із-за трону Нептуна

Розглядав хитрувато всіх.

І пускав свої гострі стріли

Він із влучного лука в серця,

Щоб тритонів співи бриніли,

Щоби щастя не знало кінця.

Афродита — дочка моря й сонця —

Всіх сліпила своєю красою.

Хто зустріне її випадково,

Той не матиме більше спокою.

Вигравало кольє зі смарагдів,

Сукня мінилась пурпурова.

З ворожінь чарівниці-Наяди

Вона слухала кожне слово.

Так і сяє від усмішок зала,

Блискотить від алмазних букетів.

І хто знає, що він там не зайвий,

Хай з’являється теж на бенкеті!

Вирушаймо удвох, коли хочеш,

Бо і я поспішаю туди.

Світить Місяць, господар ночі.

Зірко ясна, веди нас, веди!

13 років.

Поля

13.05.

Тепер про бабусю Тосю докладніше. Тож я шифрувала, що вона в нас, але збирається тікати до Росії і їй допомагатимуть сусіди (ми і тьотя Мар’ям). Але сьогодні з’ясувалося, що бабуся Тося щось приховує, тому не їде і ховається. Щось відбувається ще, про що вона не каже.

15.05.

Сьогодні вранці мама мила мені голову. Це відбувається так: спочатку я приношу з городів воду у відрах. Там вода в старих колодязях. Чергу потрібно вистояти!

Потім ми воду гріємо. Тягнемо відра у ванну кімнату, змішуємо гарячу воду з холодною, і мама поливає мені на голову, а я милом її мию. Шампуню немає давно.

Усе так і було сьогодні, доки мама не задумалася, набрала окропу (замість теплої води) і ошпарила мені голову! Я, звичайно, завила. Боляче! Мама не розібралася, чого це я вию, розлютилась і вдарила мене по голові бляшаним ковшем! Я ж залишилася винною!

Тепер голова в тому місці надулася. Величезна ґуля під волоссям, ближче до вуха! Добре, що вона мені череп не проломила. Невідомо, чим усе тепер скінчиться — голова болить страшенно, ґуля просто величезна! Цілий день прикладаю холодне до голови в надії, що набряк спаде. Прибираю, перу мовчки, щоб знову не отримати.

Бабусі Тосі поскаржилася — вона, як побачила ґулю, прошепотіла: «О Боже!», схопила свою торбу і втекла до себе на поверх. Не наважилася в нас залишитись.

P. S. З мамою я розмовляти не буду. Вона однаково тільки лається. Кричить, що я хворіла (вуха й горло) і на мене вона витратила гроші. Хоч мені безкоштовні ліки дали в лікарні, а до цього мама відібрала, що я знайшла на ринку, і так і не