Вогонь з Холодного Яру. Спогади - Іван Макарович Лютій-Лютенко
Найгірше вже пережилося, найтяжче було вже за нами. Саме почали жити спокійніше й заможніше, як прийшло повідомлення з американської амбасади, що нам прийшла черга виїжджати до США, бо ми записалися на квоту кілька років тому. Що було робити? Обидва сини — Олександер і Юрко — були вже в Америці. Так ми в 1956 році спродали все, що мали, в Рабаті та й поїхали до Америки.
ЕпілогЗ Марокко до Сполучених Штатів Америки я привіз 18 тисяч доларів. Поселившися спочатку в Нью-Йорку, я купив тут комерцію содовою водою і втратив на цьому 10 тисяч долярів — підвели свої земляки. Тоді я перейшов на харчові продукти, заклавши фірму „Вікінг", яку провадив понад 30 років з дружиною й синами. Я продавав квашену капусту й огірки, бурячки, гірчицю, біґус та інше в готовому стані.
Ще й досі беру активну участь у церковних, комбатантських, комерційних та громадсько-політичних антикомуністичних організаціях. Багато жертвую на різні американські й українські інституції та церкви. Мій дім завжди гостинно відкритий для багатьох українців з усіх частин Америки.
Як старий холодноярський повстанський отаман, ніколи не змінював і не зміню своїх позицій боротьби з комунізмом, що поневолює мою улюблену батьківщину Україну, завівши в ній найжорстокішу в історії людства експлуатацію колись вільних, заможних і життєрадісних людей.
Не втрачаю віри в пророцтво Тараса Шевченка, що „повіє вогонь новий з Холодного Яру", бо в ньому не гасне іскра ще з часів нашої саможертовної боротьби за волю українського народу, за Українську Народну Республіку й за вільну в ній Українську Автокефальну Православну Церкву, яка відроджувалася 65 років тому під охороною українських лицарів Зимового походу й героїв-партизан з Холодного Яру.
К і н е ц ь
СвітлиниДружина отамана Лютого-Лютенка пані Ольга з дому Лавренчик з містечка Іванцевичі на Поліссі — вірна подруга життя з 1925 року, мати сина Юрія, невтомна й роботяща господиня, гостинна до всіх дорогих сподіваних і несподіваних гостей, яких ніколи не бракувало в домі та на фармі цього зразкового подружжя. Пані Ольга — основний рушій фірми Вайкінґ Фуд Ко. по вирощуванню і засолюванню капусти, огірків і помідорів за власними рецептами ще з батьківщини, скромна й маломовна, щира й сердечна людина, якою Бог обдарував вдячного Йому автора — мужа і батька.
Подружжя Іван і Ольга Лютий-Лютенко в роки життя і праці на власній фармі в Бавнд-Бруку, штат Нью-Джерзі, де вони 30 років провадили фірму Вайкінґ Фуд Ко.
Піднесення українського національного прапору на щоглу коло ратуші в м. Нью-Бронсвік у присутності групи українських громадян і майора міста.
На фото: жінка-майор міста підносить прапор, посередині — автор.
Автор проголошує реферат про Головного Отамана Симона Петлюру на вшануванні його пам’яті українськими комбатантами і громадою в Бавнд-Бруку. (1976 рік).
Отаман Іван Лютий-Лютенко в товаристві побратимів по зброї в боротьбі за Українську Народну Республіку — ген. Аркадієм Валійським (перший з правого боку) і майором Яковом Фартушним (посередині) в Бавнд-Бруку.
У гостинному домі автора за столом (сидять зліва направо): майор Я. Фартушний, ген. Борис Барвінський, господар; стоїть — командир УПА Максим Скорунський.
У гостині в Івана й Ольги Лютих друзі в Бавнд-Бруку.
Довголітні друзі й співробітники в Українському Кооперативному Союзі в Холмі А. і Є. Катренки коло своєї альтанки в Австралії (1974 рік).
Подружжя Лютих і син Юрій з групою гостей на чолі з о. Павлом Шадурсяким і паніматкою Марією на фармі в Бавнд-Бруку.
Щасливе подружжя Ольга й Іван Лютий на дозвіллі.
Д-р Михайло Шигера з дружиною Данусею гостили в себе автора, його дружину й сина Юрія.
Проф. Василь Завітневич і автор дякують на похороні в церкві-пам’ятнику (1982 рік).
Після похорона земляка і приятеля Миколи Дацька-Заховайка на цвинтарі в Філадельфії отаман І. Лютий-Лютенко, Петро Бабич і протопресвітер Олександер Биковець (1981 рік).
Приятелі в Нью-Йорку Артем і Євдокія Зубенки загостили до автора на фарму
Родина Смирнова з