Український патріот з династії Габсбургів - Юрій Іларіонович Терещенко
Як свідчить Н. Гірняк, з 1944 р. і аж до арешту у 1947 р. В. Габсбург жив постійно у віденки Єлизавети Шмідт, яка здавала йому дві кімнати свого помешкання. Вона повідомила Н. Гірняка про деякі подробиці побуту ерцгерцога. В. Габсбург мав хворі легені і що 4 місяці приймав пневмоторакс. Він був дуже привітним до усіх мешканців будинку, сам упорядковував своє помешкання, часто самотужки готував собі їжу. Жив у приязні з українцями, з яких пані Шмідт найбільше запам’ятала Романа Новосада. Усі називали ерцгерцога полковником «Віші». Після закінчення війни В. Габсбург зініціював заснування трьох малих підприємств з виробництва лаків, фарб і штучних смоляних виробів: «Інгас», «Хемоган» і «Австрійське товариство виробів штучної смоли». Бюро цих підприємств були поруч з його помешканням. В. Вишиваний щодня ходив на роботу на 7.30. Це було в англійській зоні окупації, і ерцгерцог, як і всі віденці цієї частини міста, почував себе вільним від радянської залоги272.
У спогадах Р. Новосада, опублікованих у 1992 р., згадується про зустрічі В. Габсбурга з українською молоддю, яка навчалася і працювала у Відні. Більшість належала до студентського товариства «Січ», а з початком війни Німеччини з СРСР чимало молодих українців стали вояками батальйону «Роланд». Ця військова формація, створена з українських юнаків, які проходили вишкіл на теренах рейху, була відправлена на Одещину, в запілля румунських військ із завданням утримувати «порядок». Як свідчить Р. Новосад, В. Габсбург, користуючись своїми давніми зв’язками у австрійських військових колах, доклав чималих зусиль, аби українську молодь — вояків новоствореного батальйону, які не здобули необхідної підготовки, не відправили на фронт, на вірну смерть. Водночас він опікувався і тим, щоб українські вояки не були скеровані проти українського ж населення, а після розформування «Роланду» домагався того, щоб ті з них, хто навчався у вищій школі, без репресій повернулися до навчання 273.
Р. Новосад згадує, що В. Вишиваний любив розповідати про свою участь в українських визвольних змаганнях 1917–1921 рр., про січовиків, з якими йому довелося воювати, українських діячів, з якими познайомився в різні роки як в Україні, так і в еміграції. З особистих спогадів ерцгерцога йому вкарбувалися в пам’ять розповіді про перше кохання до українки зі Львова. Згодом Р. Новосад зустрівся з цією жінкою, якій він привіз вітання від В. Вишиванного. Це була Марія Шмериківська (Прийма) — співачка і піаністка, яка познайомилася з В. Габсбургом у австрійській столиці під час свого навчання у Віденській музичній академії 274. Зустріч з цією жінкою справила на ерцгерцога надзвичайне враження. Він довгі роки зберігав пам’ять про неї та її дочку Рому, в майбутньому відому балерину (за деякими відомостями, її батьком був В. Габсбург).
Після захоплення Відня радянськими військами В. Вишиваний прагне допомогти українським підпільникам налагодити контакти із західними державами. Навесні 1946 року до нього звернувся представник французької військової місії у Відні капітан Пелісьє з проханням допомогти розшукати українців — учасників опору, з якими мав зв’язок Поль Массе, для встановлення контактів з французькими офіційними чинниками. У результаті, як свідчить Р. Новосад, у французькій зоні відбулась зустріч члена УГВР Миколи Лебедя з повноважними представниками французького президента, який виявив зацікавлення українською проблемою275.
Контакти В. Вишиваного з українським підпіллям, зрештою, стали для нього фатальними. Є. Шмідт свідчила, що 26 серпня 1947 р. він вийшов з дому і вже ніколи не повернувся276. У слідчій справі, однак, зазначено, що його було заарештовано 22 вересня 1947 р. у Відні Управлінням контррозвідки МДБ Центральної групи військ як агента французької розвідки та учасника оунівського підпілля277. У жовтні 1947 р. віденські часописи помістили повідомлення, що В. Вишиваний інтернований у більшовицькому таборі у Вінер Нойштадті. Всі засновані ним підприємства припинили свою діяльність, і у 1953 р. Їх було ліквідовано з великими боргами278.
У процесі слідства В. Вишиваний був звинувачений у зв’язках з ОУН, співробітництві з англійським агентом і французькою контррозвідкою під час Другої світової війни і згодом, після капітуляції Німеччини.
19 грудня 1947 р. В. Габсбург був переданий у МДБ УРСР, яке протягом півроку вело справу Габсбург-Новосад. 20 травня 1948 р. слідство було закінчено і справу передано у воєнну прокуратуру. За іронією долі звинувачувальний висновок воєнної прокуратури стверджував, що «австро-угорські правлячі кола готували В. Габсбурга-Льотрінгена на український престол». Єдиним «підтвердженням» цьому був залучений до справи витяг із згаданої книги О. Думіна — А. Крезуба. Навіть антифашистську діяльність В. Габсбурга в роки війни було використано проти нього: радянські каральні органи кваліфікували її як «работу в пользу английской разведки». Попри всю безглуздість висунутих звинувачень, В. Габсбурга засудили до 25 років позбавлення волі. 12 серпня 1948 р. був підписаний супроводжувальний лист про направлення В. Габсбурга у Володимирську тюрму. Однак 18 серпня 1948 р. він помер у лікарні тюрми № 1 м. Києва з діагнозом двосторонній кавернозний туберкульоз легень (док. 97).
* * *В. Габсбург поповнив собою той довгий список українських патріотів, який складали вороги української незалежності і свободи, починаючи від викраденого петровськими людоловами Андрія Войнаровського і закінчуючи підступно вбитими більшовицькими агентами С. Петлюрою, Є. Коновальцем, Р. Шухевичем, С. Бандерою.
Так драматично завершився шлях Вільгельма Габсбурга — Василя Вишиваного на його другій батьківщині.
Заради України він пішов із батьківської домівки, розірвав зв’язки з родиною, аристократичними колами Європи, віддав свої молоді роки, високе становище, титули, кошти і, зрештою, заплатив життям.
Вільгельм Габсбург, на жаль, в Україні ще залишається поза увагою. Його ім’я мало
