Павло Скоропадський — останній гетьман України - Віктор Васильович Савченко

О шостій годині на вулиці почулася стрілянина. У ході перестрілки на Бібіковському бульварі біля будинку Центральної Ради Січові стрільці вбили трьох офіцерів-заколотників (за іншими свідченнями, двох офіцерів), втративши одного стрільця. Це були поодинокі жертви перевороту. У той же день січовики заарештували до 40 офіцерів, половина з яких виявилися заколотниками.

О сьомій годині вечора кілька гетьманців почали вести вогонь з навколишніх будинків по будівлі Центральної Ради. У свою чергу січовики теж відкрили стрілянину, під час якої було обстріляно німецьким патрульний підрозділ та австрійський автомобіль. На гой час січовики не збиралися поступатися заколотникам.

Цей інцидент майже не зірвав переворот, і Скоропадський згадає його так: «Альвенслебен переказав мені, що німецьке командування починає якось більш песимістично дивитися на нашу справу і буде вважати справу програною, коли ми не захопимо до ранку головних міністерств і Державного банку. Я дав наказ зібрати все, що можна, і обов’язково захопити ділянку у Липках, військове міністерство, міністерство внутрішніх справ і Державний банк».

Увечері того ж дня командир січовиків Євген Коновалець та один з його соратників Андрій Мельник таємно прийшли до штабу гетьманців на запрошення Скоропадського. Скоропадський розповідає: «Він (Коновалець. — В. С.) хотів знати, чи я будуватиму Українську Державу. Я відповів, що для того самого і беру владу на себе, та поставив йому вимогу: або перейти на мій бік, або роззброїтися. Коновалець відповів, що нічого не має проти того, щоби служити гетьману, але за своїх січовиків може відповісти, тільки переговоривши з ними. Він пішов від мене, люди його частково розійшлися, частково замкнулися у казармі».

Сам Коновалець твердив, що він відмовився давати наказ стрільцям про перехід на бік гетьмана й образився на його пропозицію «урочисто продефілювати перед його палатою, що рівнятиметься офіційному визнанню нової влади цілим стрілецтвом». Коновалець писав, що так відповів гетьману: «…стрілецьке військо не може через ніч переходити з табору до табору», що він та стрілецька Рада вважають, що переворот стане початком «великих лих» для України.

Після «місії Коновальця» у казармах Січових стрільців пройшло таємне засідання, на якому були присутні Грушевський, Петлюра, Порш, Коновалець, Мельник та окремі члени ЦК УПСР та ЦК УСДРП. Тоді було запропоновано зібрати сили стрільців та гайдамаків, роззброїти загін заколотників, пробитися до будинку гетьмана, заарештувати його й таємно вивести з Києва «на якийсь час»… Лунала й інша пропозиція — перейти до пасивного підпілля. Січові стрільці вирішили не визнавати самопроголошеного гетьмана.

Тієї ж ночі відбулося ще одне таємне засідання колишніх політичних лідерів на приватній квартирі під головуванням Винниченка. Диктатурі гетьмана пропонувалося протиставити соціалістичну партійну диктатуру під орудою міністра пошт та телеграфу Г. Сидоренка, але сам Сидоренко вже був заарештований. Соціалістичні лідери вирішили звернутися за допомогою до військових і закликати на допомогу загін охорони Центральної Ради Аркаса та чиновників Генерального штабу полковника О. Сливинського. Присутні на зібранні ще не знали про те, що пропоновані «панове» одними з перших перейшли на бік гетьмана, що виконуючий обов’язки військового міністра генерал О. Греков зник із міста…

Соціалісти запропонували Грушевському проголосити власну диктатуру, але «дід» категорично відмовився. Обережність узяла гору, і рішення було винесене таке — тимчасово змиритися з переворотом, відмовитися від негайного опору, зберегти сили і готуватися до повстання проти гетьмана. Після такого рішення Січові стрільці оголосили про свій нейтралітет. Близько одинадцятої вечора з-під будинку Центральної Ради розійшлась її єдина охорона — Січові стрільці. Цей крок був вимушений — наполегливі вимоги німецького командування. О першій годині ранку 30 квітня 1918-го невеликий загін офіцерів захопив будинок Центральної Ради, що вже ніким не охоронявся… Без будь-якого опору гетьманцями було захоплено телеграф, міністерство внутрішніх справ і військове міністерство. Устимович з десятком офіцерів після годинної перестрілки заарештував варту Державного банку у Липках. У перші години 30 квітня вже не було навіть центру, який би взяв на себе керівництво обороною республіки.

Вранці 30 квітня німецькі частини оточили Луцькі казарми січовиків. Січовиків було роззброєно на почесних умовах — без присутності німецьких підрозділів — і розпущено. За кілька годин до цього (у ніч з 29 на 30 квітня 1918) німецький полковник Гізе ввійшов у переговори з Коновальцем, «…поставивши… ультиматум: або беззастережне визнання гетьмана Скоропадського з боку Січових стрільців, або їхнє роззброєння».

Драматург та політик Винниченко писав про обставини перевороту: «Державний переворот, учинений німецькими генералами, не зважаючи на всю свою понуру серйозність по суті, формою виконання надзвичайно нагадував оперетку, в якій було тільки дві серйозні фігури: Центральна Рада й німецький генерал… Генерал пропонує гетьманську корону субтільненькому, сентиментальному українському «поміркованому демократові». «Поміркований демократ» страшенно соромиться, зітхає; то простягне руку, то одсмикне назад. Генерал нетерпеливиться й сердито хмурить мілітарні німецькі брови… Захляле поміщицтво, пощипане фабрикантство, зажурена за хабарями бюрократія й нахабно-льокайське офіцерство в присутності німецького генерала складають план державного перевороту. Тут же сидить намічений кандидат на гетьманський трон: руський генерал малоросійського походження, фігура сентиментального дегенерата, безвольного, але з романтичними мріями й величезними маєтками по всій Україні. Німецькому генералові для Берліна та й для України треба, щоб переворот був народний з усіма апарансами: барикадами, стріляниною, народом, голосуванням, виборами, все як слід при всяких справжніх переворотах. Кумпанія охоче киває головами, а кандидат на гетьманський трон широко розтягає посмішкою слинявого рота… На улицях, — як і було розплановано, — барикади, німецькі автомобілі з руськими офіцерами; вони їздять і стріляють у повітря. То вони роблять переворот. З ними ніхто не бореться, бо українське військо прикуто німецькими гарматами до одного місця. Публіка на вулиці з цікавістю дивиться на офіцерську забаву».

Увечері 29 квітня, коли ще не був захоплений будинок Центральної Ради, по Києву вже було поширено перший документ нової гетьманської влади. Він називався «Грамотою до всього Українського Народу».

ГРАМОТА ДО ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Громадяне України!

Всім вам, козаки та громадяне України, відомі події останнього часу, коли джерелом лилася кров кращих синів України й знову відроджена Українська Держава стояла на краю загибелі.

Спасалась Вона завдяки могутньому підтриманню центральних держав,