Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко
Доля, міцно сидіти під Львовом, припала на полковника Тарнавського, якому приділено підполк. ген. штабу Шаманека, команданти бригад 2. Корпусу, а саме отаман Букшований, отаман Тінкль і підполк. Вольф, були надійними й випробованими старшинами. Треба завважити, що на нашему крайньому лівому крилі, де події мали незвичайно відповідальний характер, був генер. Кравс. Цей надзвичайно солідний і випробований старшина був у повному розумінні провідником, що користався як довірям Начальної Команди нового й старого складу, так теж старшин і стрільців. Хоч з роду німець із Східньої Галичини, він рахував себе все й всюди українцем. У 3. Корпусі був він основною фігурою. Йому одному Н.К. дозволяв розвинути свою бригаду в дивізію. Поміж ним і полк. Косаком були постійні тертя й непорозуміння. Тому — крім інших завдань — на полк. Долєжаля покладено обовязок сприяти вирівнанню взаємовідношень поміж обома командантами.
Взагалі, прищеплений мені старою школою, погляд дивитися на частини, як на живі істоти, а на команду як на їх душу, я переніс і на моє нове поле діяльности. Для повного змальовання образу я повиненби ще перерахувати низку осіб, яким Д.С.В.С. доручив організувати службу в глибокому запіллі. Хоч у той час вже й при Військовому Секретаріяті появилися дуже солідні старшини, як полк. ген. штабу Ціріц та інші, всеж не беруся характеризувати їх, бо мені не приходилось з ними блище стрічатись.
Отже наш боєвий апарат розвивався цілком нормально в ділянці формування вищої команди та організації стрілецьких і гарматних частин. Гірше стояла справа з організацією кінноти та технічних частин.
Розвязання вхідних задач.За час цього організаційного періоду, який можна назвати — під оперативним оглядом — періодом "затишшя", наш противник, що в той час переживає кризу, розглядає нашу малу активність, як нерозуміння ситуації Начальною Командою.
Але й в цей час гармати та кулемети не мовчали. Центр боєвої діяльности переносився зодного кінця фронту на другий. Спочатку живчик бється більше навколо самого Львова, особливо на Північ і північний Захід від його. Розуміється, це проходило не без перешкод. Всеж таки наші частини "осадного" й північного Корпусу (особливо частина отамана Долуда) значно стискали перстень облоги, і тим самим відбирали ворогові ще богаті провіянтом та харчами райони. Далі, а початком лютого, боєва діяльність перекинулася на наше праве крило. 2. лютого 1. Корпус обложив Белз, а 4. лютого розпочинаються бої навколо Сокаля. Цими боями на нашій Півночі розпочинається нова кривава боротьба. Белз і Сокаль ступнево виростають у нас в значний "укріплений" район, що підчас всієї кампанії славно виконує ролю "сильного місця" (заборола) на нашому правому крилі й полегшує нам наладнати звязок з групою українських військ на володимир-волинському напрямку. Уперше над Львовом і Перемишлем зявляються наші літаки, які, що правда, мають більше моральне, ніж боєве значіння. Росте й активність 3. Корпусу. Його випади на залізничий шлях Перемишль — Львів починають турбувати "Довудство Сходу". А тому на 4. лютого воно заряджує поважну акцію з Перемишля на Самбір. Відділ поляків у складі 8 баталіонів піхоти, одної ескадрони кінноти, двох полевих батерій й одної батерії важких гармат, під командою полк. Мінкевича, одержує наказ розбити наші сили, що боронили напрямку Хирів — Самбір, і після того розпочати "пацифікацію" обшарів, що лежали на лінії між Перемишлем — Хировом і Самбором.
Треба бути дуже засліпленим патріотом, щоби не бачити, що в цій акції всі переваги були на боці поляків. Але всеж, противника спіткала повна невдача. Наступ поляків заломився вже на самому початкові і частини ген. Кравса не тільки що втримали всі свої позиції, але до цього надійно забезпечили вже на довший час важливий для нас напрямок. Слід відмітити повний звіт Н.К. Він характеризує наші частини та їх боєву вартість.
"Перший раз наступали поляки (на Вовчу Долішню 4. 2. 19.) силою 6 сотень і 2 сотень машинових крісів. Другий раз наступали вони ще більшими силами в околиці Дроздіївки, Нового Міста, Чижок. Вогонь нашої піхоти і артилерії розбив ворога, при чому ми здобули один скоростріл. Втрати ворога великі. У другім наступі поляки відступили перед вогнем наших скорострілів. Утікаючих поляків нищила артилєрія. Підчас другого наступу брали участь два панцирні поїзди, яких наша артилєрія прогнала аж до Хирова. Коло полудня появився третій панцирний поїзд з двома санітарними возами, з котрого вийшло 80—100 стрільців. Битва біля Чижок тревала від 6. години рано до 4. пополудні. Зі Заходу наступали на Чижки 3 сотні поляків, а з Півночі 5 сотень. Наступ відперто нашими двома сотнями. Опісля поляки вдерлися до північної частини Чижок. З полудня наші резерви почали наступати й окружати поляків з трох сторін i так приневолили їх до втечі. До нашої неволі попало 6 ворожих стрільців i один старшина. З польської сторони брали участь в наступі 4 Kypiнi піхоти, дві 15-центиметрові гавбиці і дві далекосяглі гармати. Поляки стріляли набоями дум-дум. Ми задержали всюди наші попередні становища".
Усі випади ворога не мали ycпixy. Н.К. може зовсім сміло зробити загальний висновок, що вже на 15. лютого на всьому терені військових подій У.Г.А. зміцнила своє оперативне положення. Це не могло не відбитися на настрою наших військ. Загально беручи, він став кращим від давніщого. Правда, тут i там чулося скарги на брак старшин на фронті, але й це не дуже відбивалося, бо брак кількости зрівноважувався відданістю й героїчною поведінкою молодих старшин.
***Організаційна праця посувалася швидко. Почувалося, що справа перейшла до рук майстрів. Штабові апарати працювали надзвичайно пильно й однозгідно. У Н.К. появилися деякі нові сили, що з них особливо треба відмітити майора Льонера, пильного працівника з оригінальною оперативною та організаційною думкою. Його інтелігентна постать гарно доповнювала нашу невеличку, але бадьору штабову родину.
Наші "критики" пізнішого часу (тоді вони мовчали) все будуть незадоволені складом штабу армії; вони певно хотілиб бачити на чолі армії щось на зразок "великого німецького
