Безсмертний полк. Священна війна Путіна - Галя Аккерман

Залдостанов — не єдиний, хто поширює пропаганду, прагнучи очорнити Захід і Україну, «винну» в тому, що віддала перевагу західній моделі, й уславити совєтський період та новий російський патріотизм. Ціла група державних пропагандистів, дуже ефективних і щедро оплачуваних, займають увесь телевізійний простір, який пропонують головні державні телеканали: «Россия-1», «Первый канал», «НТВ», РТР Планета» (для мовлення за кордон) та кілька інших, менш важливих. Не побачивши їхніх передач, важко уявити собі, яку ненависть до Заходу і зокрема до України вони намагаються прищепити населенню. Слухаючи цю пропаганду, яка щодня виливається на екрани, виникає враження що росіяни, які підтримують Путіна, живуть у паралельній реальності. Кілька провідних пропагандистів, що, як і Залдостанов та Дугін, перебувають під міжнародними санкціями, заслуговують бути названими. Ідеться про Володимира Соловйова, Дмитра Кисельова, Аркадія Мамонтова і Маргариту Симоньян, якщо назвати найпомітніших. Їх характеризує неймовірна агресивність і справжнє вміння викривлювати реальність і знесилювати байдуже якого опонента, часто брутальними репліками і потоком брехні. Хай там як, тих рідкісних опонентів, які могли б зіткнутися з ними в словесному поєдинку, ніколи не запрошують.

Еволюція цих журналістів, які колись належали до лібералів і прихильників свободи слова, відповідає еволюції путінської Росії. Володимир Соловйов, що на початку 1990-х років жив у США й досяг успіху як бізнесмен, — тепер медійна постать першого плану: його час на екрані коливається від 20 до 30 годин на тиждень. Він веде майже щоденну передачу «Вечір із Володимиром Соловйовим», ще одну передачу п’ять разів на тиждень — «Хто проти?» — і третю, щотижневу передачу: «Росія, Кремль, Путін». Щодня цей чоловік, виряджений у чорний кітель непевного військового стилю (хіба що, може, нагадує одяг гуру), із пронизливим то лихим, то глузливим поглядом висловлює й дає висловлювати своїм запрошеним гостям найтяжчі безумства, кожен з яких випльовує погрози Заходу і мерзенній Україні. А запрошені часто ті самі: люди одного політичного замісу, націоналісти і прихильники Путіна, що, немов зграя псів, беруть участь у колективному лінчуванні якого-небудь обраного цапа розгрішення. Гуморист Віктор Шендерович, опонент режиму, характеризує їх так:

«Талант негідника — теж талант. Ніякого іншого таланту в Соловйова немає. У нього добре підвішений язик, і він абсолютно не скутий етичними категоріями, це людина феноменальної безсоромності. Йому справді не соромно за те, що він робить. Цільна постать... Присягаюсь, у ньому анітрохи немає суперечностей. Якщо Бог звільнить нас від Путіна, він не просто пристосується. З’ясується, що він тримав останній бастіон свободи слова, намагався зберегти її за страхітливих умов авторитарного режиму. Ось побачите — це він поведе вас до світлих ідеалів лібералізму, коли скінчаться тоталітарні часи»[95].

Саме в передачах, які веде Соловйов, можна почути, наприклад, заклики окупувати Україну, щоб ліквідувати українську державу, провести російський кордон через місто Львів і позбутися «фашистів» та українських «нацистів», завдавши тяжкий удар по їхніх американських «господарях». Немає значення, що Петра Порошенка обрали абсолютно легітимно і він визнаний міжнародною спільнотою. Немає значення, що Верховна Рада була обрана в результаті прозорих парламентських виборів. Немає значення, що так звані «фашисти» і «нацисти», якщо їх узагалі не вигадали, не представляють практично нічого на українській політичній шахівниці. Щоб бути ефективною, битва проти «нацистів», освячена Великою Вітчизняною війною, має завжди зберігати актуальність.

Дмитро Кисельов — ще один пропагандистський набоб. Це журналіст-професіонал, і в 1990-х роках його вважали за прозахідного. В 1994–1995 рр. він вів програму «Вікно в Європу» на телеканалі «Останкіно». Ця передача отримувала субвенцію Європейської комісії в рамках підтримки демократичних представників Росії. Протягом кількох років Кисельов працював на українському телебаченні й навіть купив собі будинок у Криму, коли півострів ще був українським. На жаль, ця доба давно вже минула. У вересні 2012 року Кисельов став єдиним ведучим програми «Новини тижня», яку транслюють у неділю ввечері. Вбраний у строгий костюм, цей чоловік із голеним черепом і дебелою постаттю протягом майже двох годин оглядає події за тиждень. Обернувшись плечима до свого минулого, він тепер головний речник Кремля. Я не можу тут відтворити абсолютно кумедний хамський тон, яким Кисельов говорить про Захід. Це він стверджував, що Росія здатна перетворити США в купку радіоактивного попелу. Це він висловлював гіркий жаль, що СССР Горбачова зрадив Німецьку Демократичну Республіку і її шефа таємної поліції Маркуса Вольфа. Це Кисельов заявив, що України вже не існує, що це лише «віртуальна країна». Це він висловив моторошну фразу: «Я вважаю, що не досить накладати штрафи на геїв, щоб протидіяти пропаганді гомосексуалізму: їм треба заборонити бути донорами крові та сперми, а у випадку смертельної автокатастрофи треба ховати їхні серця в землі або спалювати». Кисельов, крім того, що зоряний ведучий, ще й генеральний директор Міжнародного інформаційного агентства “Russia Today”. І саме йому належить ця вкрай промовиста фраза:

«За масштабом діяльності Путіна можна порівняти з-поміж його попередників у XX ст. лише зі Сталіним... Після Сталіна всі кремлівські керівники один за одним опускали рівень своїх амбіцій, тож на початку XXI ст. Росія була знекровлена, деморалізована й роздерта...

А тепер? Боєздатність армії відновлено, ядерний паритет підтверджено, територіальну цілість збережено... Росія вільна так, як ще ніколи не була протягом своєї історії»[96].

Ну, а Аркадій Мамонтов — дивний персонаж. Цей чоловік зі статурою, що вражає й заповнює весь екран, немов вивчає вас лукавим поглядом людини, яка розуміє головне. А головне для нього — постійна змова проти Росії, яку готують її західні вороги: таємні служби, франкмасони, геї та інші злочинці. Як каже він сам, «Росію оточили вороги, які мріють завербувати молодь за гроші ЦРУ. Щоб та молодь здійснила державний переворот. Щоб замовники могли контролювати російські національні багатства»[97].

З 1990-х років, періоду, коли Мамонтов висвітлював міжетнічні конфлікти на постсовєтському просторі, він часто одягає жилет із багатьма кишенями на грудях або шкіряну куртку. Автор численних сенсаційних «документальних фільмів», які документальні лише назвою, він висвітлює «гарячі» теми, скажімо, відкриття штучного «шпигунського каменя» в Москві, що правив, так би мовити, за поштову скриньку для британських шпигунів, завербованих серед місцевих жителів («Шпигуни», 2006 р.), або злочин членів гурту “Pussy Riot”, яких він знай називає «блюзнірами» і «викриває» начебто замовника — Бориса Березовського, олігарха в неласці, що живе у вигнанні в Лондоні («Провокатори», 2012 р.). На думку Мамонтова, мета «блюзнірства», яке скоїли ті три молоді жінки і яке підготував Березовський, полягала в замаху на життя Путіна й намірі підточити його владу. В березні 2013 року Березовського знайшли