Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський - Бруно Шульц

У травні з'явиться моя книжка[280], яка мене не тішить, а навпаки, сповнює занепокоєнням і побоюваннями. Що Ви поробляєте? Як Вам ведеться? Як поживає Ваш синочок? Напишіть мені про себе розлого. Ще раз палко дякую, що пам'ятаєте. Не можу більше сьогодні писати.

Бруно Шульц

30 IV 1937

86

Дорога Пані Романо!

Не знаю, чи цей лист ще Вас наздожене. Дуже шкода, що Ви не написали мені раніше, позаяк я донедавна перебував неподалік од Вас, у Боберці поблизу Ломни, і ми б із Вами могли побачитися. Я оце щойно повернувся звідти, де дуже нудьгував, попри те, що завжди вважав благотворним на мене вплив самотності. Шкода мені, що й Ви зазнали різних прикрощів. Якщо я зараз і зазнаю чогось, то радше у загальному та філософському, аніж особистому плані. Звичайно, я б охоче з Вами побачився, але моя рухливість д. обмежена через брак грошей. Ви б мали бути дуже близько, ск., у Трускавці — де, до речі, д. гарно. Що той Гатлінберґ пише про кохання? Як на мене, то я шукаю радше ліків від нездатності любити, ніж від любові. Я заздрю людям, які вміють кохати.

Дуже сердечно Вам дякую за готовність допомоги, яку Ви мені пропонуєте. Чи могли б Ви, ск., виклопотати для мене редакційну посаду у Варшаві? Не хочу багато писати, бо, може, цей лист Вас уже не застане. Моє прізвище завжди звучало саме так, як Ви його написали. Дуже сердечно Вас вітаю і зичу всього найкращого.

Бруно Шульц

Дрогобич, 24 VII 1937

87

Дорога Пані Романо!

Здавалося б, що на Ваше запитання стосовно пропозиції приїзду можна без ускладнення, зрозуміло і рішуче відповісти. Тим часом це не так. Моя реакція на Ваше запрошення змішана: вона складається з імпульсів і гальмувань напереміну. Боюся наразити наше знайомство на випробування кількаденним візитом у дещо гнітючих для мене обставинах. Проаналізую, звідки береться мій опір, що мене в цьому починанні — прецінь приємному — пригнічує. Отож, кумедно, до якого ґатунку депресій схильна нервова вдача мого зразка: спершу думка, що я чиню таку незвичайну річ, як подорож, мета якої полягає винятково у приємності, — а отже, відсутня санкція будь-якої серйозної мети, відтак ризик невдачі, розчарування, яке б я міг Вам заподіяти, або сам зазнати, а ще обмежені кошти, потреба рахувати гроші, ризик, що Вам доведеться надміру витратитися. Може б, я мав усе те промовчати, коли вже вирішив приїхати. Але позаяк Ви вимагаєте щирості, то я з Вами щирий — для мене та щирість є своєрідним перестрахуванням у разі невдалої імпрези, способом зняти з себе відповідальність. Це не надто джентльменська риса, але такий уже я є. Тож залишаю Вам вирішувати, чи, попри ті мої нехоті, Ви забажаєте прийняти мене і розділити зі мною відповідальність за ризик цього вчинку. Що ж до імпульсів, які мене схиляють до відвідин, обмежуся лише ствердженням, що вони відчутні, проте не вдаватимуся в докладніший їх аналіз. Якщо Ви й надалі хочете, щоб я приїхав, то прошу мені негайно написати, як довго Ви ще там залишатиметеся, і чи було б Вам зручно, якби я приїхав у четвер або п'ятницю. Вдома я вже понад 3 тижні тримаю коректуру моєї нової книжки[281], яку із нехоті до неї ще не закінчив. Мушу це перед виїздом залагодити, інакше воно мені тяжитиме на серці. Я також хотів би ще написати рецензію на книжку К. Міхаеліс, замовлену «Wiadomościami»[282].

Переказую сердечні вітання.

Бруно Шульц

Дрогобич, 3 VIII 1937

88

Дорога Пані Ромо!

Хотів би Вам щиро подякувати за тих кілька днів, які ми провели разом. Боюся, що Ви були мною трохи розчаровані, а щодо мене, то я повернувся додому навдивовижу жвавий, зміцнілий та активний духовно. Це тривало цілий тиждень. Я багато за той час міркував, читав, нотував. Я перебував, так би мовити, в добрій формі. Щоб повного мірою відчувати себе добре, мені забракло тільки «самоствердження», якогось результату. Я також думав про Вас і про причини Вашої непродуктивності — істоти, так щедро й так всебічно обдарованої природою. Ви, однак, мусите напружити всі сили і змусити себе — до продуктивності. Для людей певного ґатунку життя без творчості — цілковито позбавлене чарівливості.

Я також застановляюся над моєю власною, такою тривалою непродуктивністю. Я виправдовую її та виправдовуюся сам, — хоча важко це мені пояснити. Я знайшов місце у листі Ріхарда Ваґнера[283], під яким я міг би підписатися (si parva cum magnis…). У листі йдеться: «Властиво впрягаюся в ярмо роботи — щоразу — з розпачем: коли я роблю це і коли я знову мушу вести життя, сповнене важкої праці та незліченних труднощів, коли я пірнаю у світ фантазії, щоб там знайти відшкодування за зречення на цьому світі — я вимагаю, щоб мені в цьому допомогли. Я не можу тоді жити, як собака, спати на соломі і пити прісний відвар: я мушу відчувати душевне піднесення, мушу звідусюди відчувати сповнення і заспокоєння, — якщо мені має вдатися та понадлюдськи важка справа творіння неіснуючого світу…»

Що стосується мене, то я хотів би мати in continuo — впродовж багатьох місяців вільний час для думання, читання, для внутрішньої роботи. Стільки бо речей слід переосмислити, стільки впорядкувати. Також украй погано врегульоване питання моєї духовної дієти. Я відчуваю голод на ідеї, книжки, нові інтелектуальні системи. І бодай би ті періоди депресії не поверталися — які мене паралізують! Може, слід було би полікуватися в якогось психіатра. Ці депресії дезорганізують мене, перешкоджаючи регулярній праці. На сім днів тижня у мене може зо шість отруєних нею.

Цілком можливо, що цими днями я приїду до Варшави. Пані Кістер (із «Roju»)[284] викликає мене у справі різних питань щодо моєї книжки. У такому разі я, звісно, насамперед прийду до Вас.

Чи їздили Ви до Казімежа? Чи бачили, може, Ліберверта?

Чи бачили Ви п. Штурма? Передавайте йому від мене сердечні вітання. Я давно збираюся йому написати, але мляво мені це йде. Занадто багато сумних спогадів пов'язано з його особою[285].

Тепер іще одна справа, з якою я до Вас звертаюся. Звернулися до мене батьки одного юнака, котрий був моїм учнем, а пізніше, під час навчання в Любляні, в Югославії, був заарештований за звинуваченням у підривній діяльності. Йдеться про залагодження у міністерстві зак. спр., де лежить клопотання сім'ї колишнього в'язня. Той юнак серйозно хворий на легені. У белградській