Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський - Бруно Шульц

Отакі-то проблеми, довкола яких кружляють тепер мої думки. Щоб хоч якось могти функціонувати, я мушу мати забезпечену [просторову] близькість і контакт із Юною (так звуть мою наречену). Це та стартова точка, від якої я здіймаюся скалою фантазії. Тепер я не можу нічого писати, ані малювати. З нетерпінням чекаю на Вашу ласкаву відповідь. Кілька днів тому отримав листівку від Віткаци[263].

Дуже сердечно Вас вітаю.

Бруно Шульц

Дрогобич, 19 IX 1936

Флоріянська, 10

79

Дорога Пані!

Повідомляю Вам, що непорозуміння між мною та Юною цим разом знову вдалося уникнути, — як надовго, не знаю. Дякую Вам сердечно за інформацію та добрі, теплі слова. Зі здивуванням і радістю я запитую себе, чим викликана Ваша приязнь, чим я на неї заслужив. Чи то не щастя, незаслужене й несправедливе, що книжка приносить нам — попри інші блага — ще й приятелів? Але я приймаю це із вдячністю. У мене сьогодні кращий день, один із спокійних і затишних днів. Маю легку гарячку й лежу в ліжку, не пішов сьогодні до школи. Надворі холодний день, гострий і негостинний, сповнений прози й суворості. Але довкола мого ліжка кружляють добрі духи, поруч зі мною лежать два томи Рільке, які я собі позичив. Час від часу я входжу в його важкий і напружений світ, під багатократні склепіння його небес, і знову повертаюся до себе. Не відаю, чи Ви знаєте Рільке[264]. За вершину його творчості я вважаю Neue Gedichte. Те, що він пізніше писав: Duineser Elegien, Sonette an Orpheus — є вже занадто рафінованим і езотеричним. Маю також поруч під рукою мої малюнки, і часом мені здається, що вони справді добрі, і що я міг би робити ще кращі. Моїм великим ворогом є зневіра в собі, брак любові до себе. Минають довгі місяці, й нічого з того, що я роблю, не отримує мого схвалення, жоден задум, який виринає, не заспокоює мене, ніщо мені не подобається. Цей стан невдоволення собою прирікає мене на бездіяльність. Але іноді гадаю, що ця суворість виправдана і що вона слушно прирікає на загибель речі незрілі й недосконалі. У речей є лише та вада, що треба спершу погодитися на речі недосконалі, щоб набрати розмаху, розпалитись і приголомшити, і десь на межі своїх можливостей знайти речі досконалі. Ваші побоювання, що життя удвох могло би позбавити мене властивого клімату моєї творчості, спонукали мене замислитися. Можливо, самотність була джерелом мого натхнення, але чи життя удвох насправді переламує цю самотність? Чи не залишаєшся самотнім попри все? І чому всі поети міняють зрештою свою самотність на життя удвох? Я маю людський страх перед самотністю, перед тією безплідністю непотрібного й витісненого на узбіччя життя, яке я хотів відтворити в Пенсіонері[265]. І звідси моя втеча в подружжя. Зрештою, то найближча мені й дорога особа, для якої я значу дуже багато — чи то не велика річ — значити для когось усе?

Чи читали Ви мою Весну у вересневому «Skamandrze»? В жовтні з'явиться друга частина тієї Весни, як мені здається, краща[266]. Я хотів би більше дізнатися про Вас, про Ваше життя в минулому. Чи не захотіли б Ви мені щось про себе написати? Ще раз сердечно дякую — дуже відданий і вдячний.

Бруно Шульц

Дрогобич, 30 IX 1936

Флоріянська, 10

80

Дорога Пані!

Чи не діткнув я, або образив чимось Вас у моєму останньому листі? Чому Ви замовкли? Чи, може, Ви того листа не отримали? Адже Ви були сповнені щирого бажання зав'язати зі мною посутнє листування! Чи Ви у чомусь розчарувалися? Я часто думаю про Вас, але мені перешкоджає те, що я не пам'ятаю Вашої зовнішності. Знаю лише, що Ви мали вранішні туфельки на дуже маленьких ніжках, і що потім, коли Ви прибрали капелюшок — стали раптом іншою і молодшою. Що поробляєте? Нещодавно я прочитав Андре Жіда: Льохи Ватикану[267]. Чудовий роман! Прошу його неодмінно прочитати. Чи читали Ви мою Весну в останніх «Skamandrach»? Боюся, що Ваше мовчання означає або пригніченість, або розчарування. Я би тішився, якби виявилося, що причини цього менш серйозні.

Мої стосунки з Юною покращилися, хоча реальна ситуація та ж сама — тобто труднощі укладення шлюбу все ще тривають, — і так само наша вимушена розлука. Від Стася Віткевича отримую час від часу короткі звістки. Чи бачитеся Ви зі Штурмом? Мені б хотілося, щоб Ви почали посутнє листування — ініціювали якусь дискусію, зачепили якусь проблему. Не знаю: чи не здалося мені, що Ви мені розповідали про свою донечку. Де вона? Чи вже велика? Дуже прошу написати кілька слів у відповідь і сердечно вітаю.

Бруно Шульц

Маю намір 1-го XI поїхати на 2 дні до Катовиць, щоб улаштувати рекогносцирування у справі мого шлюбу. Чи могли б Ви мені щось порадити?

[жовтень 1936]

81

Дорога Пані Романо!

Засмутила мене звістка про те, що Ви журитеся з приводу синочка[268]. Але чи Ви не перебираєте міри у своєму розпачі, для якого, здається мені, немає підстав? Наскільки я знаю, припухлі залози та гарячковий стан, або навіть лихоманка — дуже поширена дитяча хвороба. Навіть у нашій родині було кілька випадків. Ці діти виростають у здорових юнаків. Я також думаю, що Ви надміру переймаєтеся, що дитина лежить. Постільний режим потрібен, і дитина не відчуває цього так болісно, як Вам здається. Я сам пролежав якось 6 місяців — мені було тоді 22 роки, — і ті часи у моїх спогадах не видаються мені найгіршим періодом мого життя. Не впадайте у відчай, Дорога Пані Романо, Ви побачите, що це захворювання залоз минеться, і хлопчик видужає без сліду. Я не знаю, чому я подумав, що у Вас дівчинка.

Мене також зажурило те, що Ви пишете про Юну. Я, щоправда, переконаний, що Ви судите про справу на підставі поверхових симптомів, і не знаєте справжньої Юни — проте щось від того жахіття, про яке Ви мені розповіли, мимоволі мені передалося. Скажу Вам правду, що страх самотності не є моїм найглибшим мотивом, який мене прив'язує до Юни. Чи повірите Ви, що таким почуттям і таким палким коханням не обдарувала мене ще жодна жінка, і, мабуть, я вже більше не зустріну вдруге в житті