Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій
Гарний, погідний осінний день 1914 року. При гостинці в с. Синевідсько Вижне 1-ша сотня У.С.С. (сотник Дудинський) ладиться брати обід. Кухарі звиваються біля кітлів, щоб швидше доварити. Стрільці гуртками, то одинцем розсипалися при гостинці, декотрі посідали на наплечники, инші прямо на землі, гуторять весело, співають, обговорюють пережите, висказують сподівання про майбутні події.
Та ще недоварився обід, якавтом пригнав шеф штабу 129-1 бригади сотник [Петер] Кватернік і з місця закричав:
— Москалі опускають Стрий! Стрільці навздогін! — І покотився дальше автом.
Короткий приказ сотника, й сотня вже у збірці. Гусаком підходять стрільці з їдунками до кітлів, беруть недоварений обід і на ходу-таки пробують їсти. Але затверде м'ясо було на молоді стрілецькі зуби, бо ж, крім юшки, — м'ясо й пенцак опинилися в рові…
Зараз за мостом скрутила сотня на поперечні стежки й рушила в напрямі Стрия. Поспішний хід цілу ніч. А досвітком, при сходячому сонці, показався стрільцям прегарний вид на місто Стрий, що тільки пробуджувалося зі сну і ждало на нових господарів.
Короткий відпочинок — і в дорогу. Перед полуднем розтаборилася сотня під самим містом, а кухарі взялися знову ладити обід.
Громадянство Стрия, довідавшись, що то за гості зближаються, гуртами стало надходити, щиро витаючи стрільців. Мало хто прийшов із порожніми руками — цукорки, лакоминка чи таки сам хліб, тільки щоб хоч цим-тим обдарувати гостей.
— Якби ми були сподівалися вас, то не так були б принимали, — оправдувалися.
Нічого. Для стрільців багато ціннішим було тепле, щире слово, вияви зрозуміння ідей, за які боремося. Тож за короткий час настала така дружба, начеб це сама рідня зійшлася. Декотрі, головно зі стрільців-львов'яп, стали в балачці вже й фантазувати. Маньківський оповідає, як то "ми" недавно в одлій битві добули 6 гармат, кільканацять скорострілів (він ще й одного правдивого московського не бачив), сотки полонених і т. Їн. Який то страх напав на Москалів, коли вперше побачили перед собою "грізних" стрільців, — розуміється, з Маньківським напереді…
Ясна річ, що такого "юра" крутилося перед панночками, що із запертим віддихом слухали цих "геройств"… Бо зі старшим громадянством говорилося інакше. Стрільці в усьому міру знали. А пожартувати з рівними собі — чи ж то гріх? Не знали тільки жартуни, як ці жарти ("правда про геройства") близькі до сповнення. Бо і тут сотник Кватернік не дав по-людськи з'їсти обіду… Вже з полудня було, як обід видано. Стрільці, не перериваючи бесіди зі стрийщанами, обідають та й їх припрошують "покушати". Але не встигли добре й самі розкутати, як знову налетів автом Кватернік і, стоячи таки в авті, став видавати приказ про підготовку до бою й обсяду міста. А сам поїхав назад.
Сотня таки на очах стрийського громадянства розвинулася в розстрільну, перейшла через залізничні рейки, що, мабуть, на Дрогобич ведуть, і рушила вперед бадьоро, пращана сердечно стрийщанами.
Зараз-таки де не взявся поручник Воєвідка зі своєю батерією ("гармати" ще з часів Марії Тереси[4]). Для задокументовання, що в нас є й артилерія, пустив чотири шрапнелі в напрямі москалів. Більше не було амуніції. Не довезли в час…
Пізніше ми довідались, що саме в той час недалеко був великий московський обоз. Батерійні зорці бачили його, але не було чим розбити. Воєвідка з люти волосся рвав собі на голові.
Ми обсадили пішу дорогу, що веде на Дрогобич, і так, у напруженню, просиділи в розстрільній до півночі. Москалі не підводили. Тоді перейшли в місто і розмістилися в касарнях, здається, 33-го [стрийського] піхотного полку (який складався на 73 % з українців. — Ред.). Тут мали троха проспатися. Але про спання не було й мови. Скрізь бруд, паскудство, вікна повибивані, обстановка й домівка знищені. Пізнати, що "господарили" тут Москалі.
Десь біля години 4 досвітком — тривога! Відразу збірка надворі. Там дістали по півкомісняка, консерву і тихцем рушили з міста, в напрямі дрогобицької дороги. Місто залякане, причаїлося і жде, що новий день принесе. По вулицях не видко ні живої душі.
Йдемо стежками, полем, зайшли в ліс. Перед веде четар Устиянович з першою четою. За ним четарі Кравз, Тучапський і Ковалик зі своїми четами. Короткий відпочинок — і дальше в дорогу. Входимо в якесь село. Якось дивно в ньому… Вже ввдніє, а не стрічається людей надворі, тільки де-не-де крізь вікно виглядають.
Тут лишається четар Устиянович зі своєю четою в запасі, а решта сотні йде дальше. Як перед селом, між лісом і селом, так і тепер йдемо мочарами, перескакуючи з купини на купину. Котрий добре не попав на купину багнової трави або вибрав замаленьку, той і провалився в багно. Витягаючи, рятуючи одні других, за якийсь час добрели до ліса. Місто було направо.
Сотня розвинулася в розстрільну, багнети на кріс — і вперед! Подальше зліва і справа чути вже поодинокі стріли. Хтось передав розстрільною, що перед нами в гущавині Москалі. Рівночасно починається стрілянина. Хто стає за бука, а хто таки так клякає собі й стріляє вперед себе. Відтак із крісами в руках перебігаємо гущавину і входимо у другий, рідкий ліс. Пізніше довідались, що тут саме й були Москалі як охорона гармат, але від нашої стрілянини зараз відступили.
Після інформацій, переданих вночі австрійською командою, направо й наліво від нас мали рівночасно наступати австрійські війська. Сотник приказує кільком стрільцям вилізти на дерева й оглянути околиці. Переказують, що за лісом, проти
