Українська література » Публіцистика » Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич

Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич

Читаємо онлайн Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич
легкі і одна далекострільна батерія: ІІ-та легка батерія СС під командою сот. Филиповича Віктора, 13-та легка батерія СС під командою пор. Филоненка Аркадія, 2-га далекострільна батерія СС.

6-тий тяжко-гарматний полк СС. У склад полку входила одна 6-ти дюймова і дві далекострільні батерії: 6-та дюймова тяжка батерія СС.

1-ша далекострільна батерія СС під командою хор. Лицемирського Євгена, 3-тя далекострільна батеерія СС під командою пор. Соловія Віктора.

Командиром полку був сот. Бутрим Яків.

У 6-тім полку були між іншим — хор. Новицький, хор. Ваврик Дмитро.

У лютому 1919 р. поза полками лишилась 10-та батерія СС під командою сот. Сипка, у Волинській групі, і 12-та легка батерія СС під командою сот. Білодуба Сави, яка була у Чорноморців, у Січі от. Божка і через Румунію вернулася у липні 1919 до Гарматної Бриґади СС.

У березні оформлено кінну розвідку, яка мала дві малі, протипанцерні гармати Гочкеса, два кулемети і 40 вершників. Командиром був сот. Михайло Пастушенко, а служили там: пор. Ярименко Михайло, пор. Полтавченко Василь, хор. Дубинський Іван.

У кожному полку були по три батерії. Батерії мали по чотири гармати, тільки тяжкі батерії мали менше гармат. 1-ша далекострільна мала три гармати, а 2-га і 3-тя далекострільні мали по дві. 1-ша тяжка гавбична батерія СС мала спочатку три тяжкі гавбиці, а потім, коли одну гавбицю розірвало, тільки дві. Кожна батерія мала один до три кулемети, яких обслуговували гармаші. Кулемети — це було прикриття батерій.

Команда Гарматної Бриґади СС була така: командир бриґади — полк. Роман Дашкевич, помічник командира до квітня 1919 р. — сот. Дмитро Бурко, адьютантом був хор. Середа, начальник бриґадної канцелярії — урядовець Погора, начальник постачання — сот. Івашенків, якому підлягала каса, магазини, командантом обозу був хор. Олеськів.

У лютому 1919 р. Гарматна Бриґада СС мала 52 легкі гармати, 8 гавбичних 48-лін., 4 кінно-гірських гармат, 2 тяжкі 6-дюймові гавбиці і 4 далекострільні 42-лін. гармати. Разом було 70 гармат, з повною обслугою, усі були боєздатні Гармати ці обслуговували біля 90 старшин, 500 підстаршин і 4000 рядовиків, разом біля 4600 людей і біля 2000 коней.

Поділ бриґади на полки переведено, але минуло ще досить часу, заки командири полків зібрали батерії і зорганізували команди полків. Командири полків командували ще батеріями і то на фронті і не завжди швидко могли передати команду батеріями. А все ж таки протягом лютого командири полків уже командували призначеними їм полками. Від цього часу батерії кожного полку трималися разом і разом воювали. По змозі не вилучувано поодиноких батерій з полків.

Безпорядки в Україні
„На базарі коло церкви революція іде. Хай чабан — усі гукнули — за отамана буде”…

— так писав поет, сучасник тих подій.

Так ішла революція в Україні і в листопаді 1918 р. проти гет. Скоропадського та німців і так майже кожна революція відбувається.

З початком листопада 1918 р. на півдні України, де стояли австрійські війська почалися розрухи. Австрія програла війну. На території Австрії потворилися національні держави. 1-го листопада 1918 р. українці проголосили на західніх землях України свою самостійність. У Галичині і на Волині почалася українсько-польська війна. Чехи організували Чехо-Словаць-ку державу, серби, хорвати і словінці проголосили Югослов’янську державу, поляки проголосили на польських територіях Галичини, Конґресівки і Познанщини самостійну Польщу, мадяри відлучилися від Австрії і стали самостійними, румуни в Семигороді і в південній Буковині прилучилися до Румунії, що забрала і північну, українську Буковину. Серед таких обставин не могла існувати австрійська армія в Україні, яка складалася з усіх тих народів. Австрійська армія в Україні розвалилася нагло, відразу. Старшини і рядовики кожної народности організували свої національні відділи і старалися якнайшвидше, виїхати з України додому, до своєї національної держави. При такому положенні на Україні почалися бійки поміж відділами поодиноких народів колишньої австрійської армії.

Гетьманський уряд втратив на півдні України силу, на яку спирався — австрійське військо.

Селяни відкопували заховані в землі кріси і почали проганяти поміщиків, які за час гетьманської влади повернулися у свої добра. У деяких місцях почалися сутички з „карательними отрядами”, які боронили поміщиків. Ті розрухи в південній Україні були без усякої політичної мети і не дуже явні. Вночі селяни брали кріси в руки, бо був ще страх перед німцями, які почали висилати свої війська на південь. Таким способом потворилися малі повстанчі відділи, які нападали на гетьманські установи, поліцію, якої назва була „державна варта”. Безперечно, коли б Німеччина трохи пізніше програла війну, то тоді також німецькі війська потягнулися б додому і цей незорганізований повстанчий рух проти поміщиків, уряду гетьмана та німців був би поширився на цілу Україну. Він був би знайшов свого провідника — Махна чи Григорієва — і був би повалив гетьманську владу. Настав би хаос, прийшло б знеславлення самої української державности, як держави з „карательниками” та насиллям над українським народом. Совети, звичайно, скористали б з цього і без бою були б зайняли Україну. Зорганізоване повстання проти гетьмана, яке перевела Директорія, запобігло цьому всьому. Урятувало на якийсь час українську державність і лишило будучим українським поколінням гарну сторінку історії наших Визвольних Змагань. Директорія підняла повстання про помочі війська, а не повстанців. Повстання підняли військові частини — Січові Стрільці, а далі — Запоріжці, Чорноморці, Низові козаки. До часу перемоги під Мотовилівкою повстанських груп у північній Україні, там, де стояло німецьке військо, не було. Українське селянство, міщанство, у більшості інтелігенція чекали, „чия візьме верх”. Щойно по бою під Мотовилівкою, коли побачили, що Директорія „бере верх”, почалися повстання у цій частині України. Директорія проголосила мобілізацію. Змобілізовані, які попадали у військові частини Січових Стрільців, Запоріжців, Чорноморців ставали більше або менше дисциплінованими вояками. Гірша справа була з повстанцями і з мобілізованими, які не попадали до давніших військових частин. Оперативний штаб Головного Отамана С. Петлюри організував з них нові самостійні відділи. Приймав до відома, що цими відділами командують командири, яких хвиля винесла на верхи. Штаб, звичайно, і

Відгуки про книгу Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: