Українська література » Публіцистика » Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич

Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич

Читаємо онлайн Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич
не знав, що це за люди. Появилися різні отамани, які зуміли зорганізувати малі і великі відділи-полки, чи дивізію. Команда армії мусіла із цим годитися, бо нічого іншого не могла зробити, признавала тих командирів, які спочатку бодай виконували накази Директорії. Старшин, яких належало було вислати до таких відділів, Директорія не мала. Так постали полки, дивізії отаманів — Григорієва, Хименка, Зеленого та інших. Треба признати, що були отамани повстанських відділів, які були дисципліновані і які дуже солідно виконували до кінця Визвольних Змагань зарядження Директорії та боролися за українську державність дуже хоробро.

Деякі повстанські відділи прогнали поміщиків і „карательні отряди”. Це було легко. Правда, розграблювали поміщицькі маєтки хоча ті маєтки не були великі, бо реводюція в 1917 р. вже їх майже знищила. З роззброєнням німецьких залог пішло вже не так легко. Штаб Головного Отамана посилав на поміч при роззброюванні регулярні військові частини, і якось німців роззброїли. Київ був здобутий. Німецькі війська, які не були роззброєні, були усунені від усяких впливів і служби та від’їздили в Німеччину. Безпосереднього ворога, як „карательних отрядів” і німців, не ста" ло. Більшість селян, які брали участь у повстанні, із здобиччю — конем, одностроєм, крісом — дезертували додому. Знов ділили, подібно як у 1917 р., поміщицьку землю. Землю ділили, але не з таким запалом і певністю, як в 1917 р. Не були певні, чи не прийде знов яка зміна і, як за гетьмана, чи не доведеться землю знову віддати.

Комуністичні агітатори, які на весні 1918 р. з приходом німців і австрійців були поховалися, тепер знов вилізли на денне світло. Бони впихалися всюди до війська, а передусім до повстанських відділів. Там ширили агітацію, зневіру в українську державність, очорнювали Директорію, Український Уряд. Заразом заохочували до грабунків, бешкетів, хуліганства, і все це на те, щоб поширити якнайбільшу деморалізацію серед війська і викликати якнайбільше безладдя та заколот, і таким робом полегшити посування совєтських військ. Деякі повстанські відділи засіли по містах чи селах, а на протибольшевицький фронт не хотіли йти. Часто приписували собі вигадані геройські діла під час повстання проти гетьмана, яких ніколи не було, або з маленьких подій робили великі. Уважали, що за це належиться їм нагорода від уряду, коли не верховодство над тією частиною України, то хоча б безкарність за їх безправство. Совєти полагоджували такі справи тим способом, що одним давали ордери „героїв революції”, а інших вистрілювали. Український Уряд був зачесний, щоб іти таким шляхом. Уряд почав притягати деяких отаманів до відповідальности і жадати від командирів повстанських відділів, щоб виконували військові накази, а не мішалися до адміністраційних справ. На це деякі повстанські отамани перестали визнавати владу Директорії. Так збунтувався отаман Григоріїв під Одесою і перейшов до большевиків, Махно ніколи не визнавав уряду Директорії, збунтувався отаман Хименко і перейшов до большевиків, а крім них багато маленьких отаманів. Навіть отаман Зелений, який зі своїми повстанцями брав участь в облозі Києва, відмовився виконувати накази, пішов зі своїм військом у Трипільщину і за намовою совєтського аґента, який був у його штабі, виступив проти Директорії. Заносилося на таке, що повстанці отамана Зеленого ударять на Київ з півдня. Дня 22 січня 1919 р. коли на Софійському майдані у Києві, проголошували Соборність України, курінь піхоти, дві сотні СС, сотня кінноти СС, дві батерії, разом 850 багнетів, 190 шабель, 8 гармат і 8 кулеметів під командою сот. Думина, замість іти на фронт проти Совєтів, мусіли вирушити на південь у Трипільщину обеззброювати військо Зеленого. До більшого бою не прийшло, бо отаман Зелений казав, що із січовиками битися не буде. Частина трипільців склала зброю, а частина подалася далі на південь. По містах — Житомирі, Бердичеві, Проскурові комуністи пробували піднести повстання проти Директорії. З початком січня 1919 р. 2-га батерія СС під командою сот. Кураха їздила з піхотою проти тих повстань у Житомирі і в Бердичеві.

Совєти наступали на Лівобережжі. Деякі відділи повстанців надслухували „чия бере верх”. Верх брали Совєти, тож рабська вдача такого отамана Хименка диктувала „запобігати ласки у того, хто верх бере”, себто у Совєтів.

На такий невідрадний стан в Україні склалося багато причин. У наших Визвольних Змаганнях Україна будувала в вогні війни не лише державу, але й українську націю. У будові нації і держави був великий поступ, бо коли в грудні 1917 р. та в січні 1918 р. за Української Центральної Ради на оборону української держави станули з крісом у руках тільки сотки, то рік пізніше, за Директорії, стануло вже кілька десятків тисяч. Довга неволя українського народу знівечила у більшості народу віру в можливість і здатність побудувати і втримати свою державу. Серед українського народу мав більший послух чужий, большевицький агітатор чи російський білогвардієць, як свій український уряд. Чужі голоси, що української держави не буде, а буде Росія, червона чи біла, яка буде карати тих, які хочуть України і воюють за неї. І навпаки — за прихильність до Росії буде нагорода… Багато українців хотіли оминути тієї кари, а може хотіли й заслужити ласку у чужого, у ворога. Так було в січні 1918 р. за Української Центральної Ради, коли зукраїнізовані полки не всі станули в обороні української республіки… Оголошували свою невтральність у боротьбі, а то й виступали збройно проти рідної держави. Так і тепер деякі повстанські командири, деякі полки були невтральні у боротьбі. Розбігалися — дезертували, а були й такі „татарські люди”, які збройно виступали проти Української Народньої Республіки.

Адміністрація ще не була як слід наладнана, бо не було часу її наладнати. Доброї поліції, чи там жандамерії майже не було. Не було кому ловити дезертирів, так що кожний вояк міг безкарно покинути свою військову частину.

Ті невтральні, дезертири і ті, що збройно виступали проти УНР, все одно ласки у ворога не заслужили. В 1918 році большевики розстріляли тисячі старшин і не-старшин українців, які повинні були служити в українському війську. Вони були б оборонили Україну, коли б були служили при українському війську, а не сиділи по хатах, як „невтральні”. Рік пізніше Совєти розстрілювали повстанських командирів, які хотіли заслужити ласку в Москви, або не знали за ким стати і сиділи у теплій хаті тоді, коли українська армія воювала. Совєти потім зліквідували і повстанців Зеленого і найсильнішого з отаманів — Махна. Селяни, які в першу чергу повинні були

Відгуки про книгу Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: