У них щось негаразд з головою у тих росіян... - Анна-Лена Лаурен

В Россию можно только верить.

Росіяни люблять похвалятися, яка надзвичайна країна — Росія, не схожа на жодну іншу. Це дратує багатьох іноземців, бо, на їхню думку, така позиція унеможливлює прихід російського суспільства до реальної демократії.

— Росія не є чимось особливим! Чим ви особливіші за Україну? Чому українці можуть мати демократію, а ви — ні? — вигукнула якось під час спільного відрядження колега-журналіст із Швеції.

— Ти робиш властиву європейцям помилку, міряючи Росію західною міркою. Ми — не ви! І ніколи не станемо вами! Ми, уявляєте, навіть не хочемо бути такими, як ви! — відповів їй гнівною тирадою російський оператор нашої компанії Рундрадіо.

Моя шведська колега поставила дуже релевантне запитання. Якщо можливо побудувати (відносно) демократичне суспільство в Україні, чому це має бути неможливим у Росії?

Я не вважаю це неможливим. Усе залежить від самих росіян, чи вони цього хочуть. А я якраз не маю певності, що росіяни прагнуть демократії нашого західноєвропейського зразка. Принаймні самі сумніваються...

Тому й нелегка справа вирішити для себе, як нам сприймати Росію. З одного боку, не хочеться бути культурним расистом, який вважає, ніби лише вибрані народи достойні демократії. З іншого ж, не хочеться бути й сліпим європейцем, упевненим, що наша система є універсальним рішенням для будь-якого суспільства, тож варті жалю ті країни й народи, які не розуміють цього.

Але факт залишається фактом: Росія не така, як ми. І ніколи нами не стане. А спроби збагнути Росію винятково під нашим кутом зору заведуть нас хіба в глухий кут.

Саме це найважче усвідомити багатьом західним спостерігачам. Частково через думку, яка міцно вкоренилася у західних головах, що в 90-ті роки минулого століття Росія обрала демократичний шлях розвитку, а потім від нього відмовилася. Та все ж — і насамперед — через певне роздратування, що росіяни вперто відмовляються сприймати наша цінності. А мали б розуміти, у чому полягає їхнє благо!

Як на мене, західноєвропейська демократія довела, що це найвільніший, найефективніший і найгуманніший спосіб керування суспільством. Демократія генерує благоустрій, динаміку розвитку, виховує особистості, які вчаться покладатися на власні сили. Я щиро б бажала, аби Росія ступила на цей шлях. Я знаю багатьох росіян, які мають таку ж думку, але їх меншість.

Більшість населення Росії не хоче жодної західноєвропейської демократії. Слово «демократія» стало лайливим і найбільше асоціюється з хаотичною епохою правління Єльцина, коли олігархи безкарно розкрадали державну власність, а суспільство було лабільним і непередбачуваним. Нині суспільство єльцинського перехідного періоду усталилось у своєрідній формі м'якого авторитаризму. Стало стабільнішим і передбачуванішим. А це набагато важливіше для більшості звичайних громадян, ніж цінності на кшталт свободи слова й особистого вибору.

Така перспектива розвитку російського суспільства гідна жалю, та я не можу сказати, що не розумію росіян. Легко говорити про свободу та демократію тим, хто все життя тільки те й робив, що пожинав її плоди. Як іще можуть ставитися до демократії ті, що живуть у суспільстві, де будь-які кардинальні повороти в системі призводять лише до катастроф у житті звичайного люду.

Це зовсім не означає, що, міркуючи так, росіяни мають рацію. Як на мене, вони помиляються. Неймовірно шкода, що народ Росії не хоче відважитися розпочати складний і важкий процес творення демократичного суспільства, суспільства, у якому не всезнаючий президент братиме народ під своє крило, а кожна людина відповідатиме за своє життя. Демократія — це багатопартійна система, де різні політичні сили змагаються за владу, але водночас опановують непросте мистецтво компромісу. Саме цієї якості завжди бракувало російському суспільству, а нездатність знаходити щонайменший спільний знаменник і компроміс у рішеннях, які всім принесуть користь, завжди буде їхнім бичем.

Демократія — це процес, а не готовий пакет рішень. Однак саме так трактують її в Росії — готове рішення, апробоване в 1990-х роках лише для того, щоб зробити висновок: таке не для нас.

Народ віддав перевагу хазяїнові й радо повернувся до спокійного, добре знайомого авторитарного суспільства. Це полегшує життя на нетривалий час, але неминуче породить труднощі на дальшу перспективу, бо розв'язання проблем лише відкладається. Доки Росія залишатиметься державою самодержця, проблеми корупції, економічного застою і браку контролю за державними органами не розв'яжуться.

Та все ж росіяни обрали саме цей шлях. Як журналіст, я вимушена займати критичну позицію стосовно того, що бачу. Та я б не змогла працювати в цій країні, якби водно задавалася питаннями: Чому вони не роблять так, як ми? Чому вони не такі, як ми?

Ми не хочемо, аби росіянам подобався Путін. Але вони вперто захоплюються ним. Ми вважаємо, що росіянам варто було б улаштувати помаранчеву революцію і скинути кремлівський режим. Вони ж хочуть зберегти його заради спокою у суспільстві. На нашу думку, російським жінкам треба більше думати про рівність у правах з чоловіками, а не про те, як ліпше їм догодити. Жінкам же подобається догоджання...

Я не вважаю, що з тим, що в Росії нема демократії треба миритися тільки тому, що Росія — це Росія. Це так само примітивно, як вірити, що західноєвропейський стиль життя — вершина всіх моральних цінностей на світі.

Але факт зостається фактом: вони думають не так, як ми. Вони чинять не так, як ми. І не моя це справа переконувати їх змінити спосіб мислення, моя справа — спробувати зрозуміти, чому вони думають так, як думають.

Усе це не означає, що Росія ніколи не стане демократичною країною. Росія має такі самі можливості реформації суспільства, як, скажімо, Україна, Грузія чи Естонія.

Але тими можливостями не скористалися. Чому?

Звинувачення у такому розвиткові подій Володимира Путіна ані на йоту не допоможе нам збагнути Росію. Я зумисне наголошую на особі Путіна, хоча нинішній президент Росії Медведєв. Але саме Путін створив Росію, яку успадкував Медведєв. Правління Медведєва — продовження путінського режиму.

Західний світ любить демонізувати образ Путіна лише тому, що це дає нам простішу й зручнішу модель для