Безсмертний полк. Священна війна Путіна - Галя Аккерман

байдуже яку людину слід виховати так, щоб вона ставала героєм... Тіло полеглого в бою стає священним тілом полеглого героя, що веде до «культу мертвих» у буквальному розумінні: освячення мертвих. Якщо фашизм — політична релігія, тоді ореол «святості» припиняє бути пов’язаним із суто релігійним змістом і починає охоплювати світські та політичні уявлення, скажімо, солдата, вбитого ворогом. Водночас місця, де солдати воювали і вмирали за свій народ, теж стають святими... Місця, де споруджено меморіали та пам’ятники на честь героїв, теж священні».

Одне слово, стверджує дослідник, фашизм живлять уявлення про воскресіння та безсмертя, які перетворюють смерть за Батьківщину в бажану долю. Зрештою, це коло ідей, яке пояснює фашистське гасло: «Хай живе смерть!»: шляхетна смерть — це перехід у безсмертя і поєднання з колективним тілом нації.

У «Безсмертному полку» носять портрети не тільки людей, які героїчно загинули, бо багато виставлених облич — це не ті, хто загинув у бою. Вони були поранені або просто воювали, як мій батько. Працювали під час війни, як моя мати, що її, студентку юридичного факультету, взяли на роботу секретарем військового трибуналу в Москві; як мій дід по матері, що, незважаючи на частковий параліч, працював сторожем на заводі й інколи гасив запалювальні бомби, які падали на покрівлю; як моя бабуся по матері, що, страждаючи від ожиріння та серцевих проблем, працювала друкаркою в управлінні того самого заводу. Чи були вони героями? Ніхто з них ніколи б не прийняв цього титулу. Жоден з них не дозволив би виставляти свій портрет.

Кінець фільму «Урятувати Ленінград» дуже промовистий. По осяяному сонцем Невському проспекту суне незліченна колона «Безсмертного полку», учасники якої несуть транспаранти з назвою затонулої баржі. А чи героїчна та баржа? Чи герої оті пасажири, чиє життя так трагічно урвалося? Нині на це запитання слід відповідати ствердно. Відтепер усі, хто знав війну, належать до покоління переможців і одразу мають статус героїв. Війна і вся нація, і мертві, і живі освячені. Росія знову стала «Святою Руссю»: її народ освячений назавжди своєю Великою Перемогою.

Отже, Дугін і Проханов, ці ідеологи з фашистським духом, помітили, мабуть, головну суть цих святкувань. Для значного числа учасників ідеться про маніфестацію сили, єдності, солідарності, родинних і національних гордощів. Але слова, слова тих гімнів мають сенс, і цей сенс діє на неусвідомленому рівні: ті, хто маршує з «Безсмертним полком», спілкуються з мертвими і завдяки цьому стають безсмертними. Вони теж готові захищати Батьківщину й померти за неї.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Нова національна ідентичність, нова політична даність

Розділ X

МІЛІТАРИЗАЦІЯ РОСІЙСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Культ Великої Вітчизняної війни сприяє мілітаризації російської молоді, яку мають надихати подвиги народу під час війни і яка повинна братися до фізичної підготовки, проводити військові навчання, ходити в експедиції для пошуків останків солдатів на бойовищах, створювати місцеві військові музеї, здійснювати реконструкції великих битв із масою статистів. Російська держава виділяє значні суми на виховання патріотичного духу серед молоді.

2012 року Володимир Путін створив своїм указом Російське військово-історичне товариство. Це фінансована державою організація, і очолює її не хто інший, як міністр культури Володимир Мединський. Яка її мета? «Консолідувати зусилля держави і суспільства, щоб краще вивчати військову історію Росії, чинити опір спробам викривити її, плекати патріотизм, підвищувати авторитет військової служби і зберігати військово-історичну спадщину». Ця організація перебуває під пильним контролем кількох «яструбів», скажімо, Сергія Шойгу, міністра оборони, або Дмитра Рогозина, гендиректора «Роскосмосу» (цивільного і військового).

У партнерстві з міністерствами оборони і культури це товариство, що має відділення в усіх російських регіонах, керує військово-історичними таборами для молоді в Росії і на суміжних територіях (загалом тих таборів сто десять); організовує експедиції для пошуку останків військових, полеглих на бойовищах, споруджує пам’ятники героям різних російських війн, провадить безкоштовні екскурсії на бойовища під назвою «Шляхи Перемоги», в тих екскурсіях узяли участь донині півмільйона школярів; а передусім улаштовує грандіозні реконструкції битв.

Згадаймо, наприклад, прорив Міуського фронту в серпні 1943 року після двох років запеклих боїв, битву, значення якої деякі історики порівнюють зі значенням Курської битви. Фронт був сформований трьома укріпленими лініями німецької оборони, поділеними мінними полями, і тягнувся вздовж річки Міус на Донбасі на сотню кілометрів. Німці вважали, ніби їхня оборона нездоланна, як-от лінія Маннергейма чи лінія Мажино. Історію цієї битви приховували десятки років унаслідок величезних людських утрат (за два роки загинуло 830 000 совєтських солдатів супроти 120 000 німців) і тривалості боїв. Міус був пеклом, як і Ржев. Ті, хто вижив, говорять навіть про «малий Сталінград».

Ось як перший канал російського телебачення представив реконструкцію тієї битви в серпні 2018 року:

«Танки, панцерники, бійці в мундирах і, звісно, піротехніка... Десятки членів військово-патріотичних клубів мали відчуття, ніби перебувають на справжньому бойовищі... Для підготовки реконструкції цієї битви їм знадобилося багато часу. Вони викопали окопи, збудували землянки та бліндажі, натягли колючий дріт і т. ін., щоб показати глядачам, на що були схожі грандіозні німецькі укріплення на Міуському фронті... Звідти Гітлер мав намір піти в наступ на Кавказ. Німці займали висоти, солдати Червоної армії наступали по рівнині, на лінії прицілу. Вони змогли взяти ті висоти лише з третьої спроби».

Навіщо здійснювати таку грандіозну й дорогу реконструкцію? Щоб кількасот юнаків «знали і пам’ятали», як стверджують інструктори? Можна цілком обґрунтовано припустити, що цю битву обрано з інших причин. Річка Міус тече, власне, по Донецькій і Луганській областях, значні частини яких окупували проросійські сепаратисти. Тож, можливо, битву проти німецьких фашистів відтворили як повторення боротьби сепаратистів проти українських «фашистів». Мабуть, саме в цьому полягає головний сенс підготовки в таборах Російського військово-історичного товариства: познайомити молодь зі смаком майбутньої війни.

«Юнармія»

Військово-історичне товариство, що об’єднує сотні місцевих осередків, — не єдиний спосіб вербування дітей і підлітків. Після президентського указу в жовтні 2015 року народилася ще одна військово-патріотична організація під патронатом Сергія Шойгу — «Юнармія», підрозділи якої прикріплені до військових частин, військових училищ і академій, до авіаційних полків, кораблів військово-морського флоту та армійських спортивних клубів. Створення і виготовлення мундирів, військових знаків, символів і беретів членів «Юнармії» фінансує держава. Емблема і прапор поєднують червоне совєтське знамено, п’ятикутну зірку — теж совєтську — і стилізованого