Безсмертний полк. Священна війна Путіна - Галя Аккерман
Слова гімнів і пісень, складених із цієї нагоди, дуже промовисті.
Наприклад:
Бессмертный полк, в одном строю —
Кто жив, и кто погиб в бою!
Бессмертный полк, в словах святых —
Единство павших и живых!
Бессмертный полк построил в ряд
И генералов, и солдат!
Бессмертный полк — в нем все равны,
В борьбе за жизнь и честь страны!
Або:
Наденьте ваши ордена,
Герои Мурманска и Бреста!
И в майский день страной советской
Опять становится страна.
Отчизны доблестных солдат
Сплотило братство фронтовое.
Греми, салют! Орудья — к бою,
Непокорённый Сталинград!
Або:
Наши прадеды и деды в этот день, чеканя шаг,
Поднимают над Землёй Победы флаг!
Сквозь года мы снова слышим стук сапог:
К нам спускается с небес Бессмертный полк.
Або:
И вновь зовут колокола святые,
И вновь страна в единый строй встаёт,
Бессмертный полк, Бессмертная Россия
Уверенно в грядущее идёт!
Война закончилась. Но в мире нет покоя,
И снова недруги пугают нас войной.
Мы не боимся их, у нас страна Героев,
И все готовы встать за Родину стеной!
Серед численних пісень, які вирізняються силою своєї ритмічної страхітливої військової музики, є пісня Олега Газманова, ультрапатріотичного співака і автора текстів, автора знаменитої пісні «Я рождён в Советском Союзе, Сделан я в СССР». Олегові Газманову внаслідок його політичної діяльності заборонено в’їзд до деяких європейських країн. Ось довгий уривок із цієї пісні:
На старых фото вечно молодые,
Свою оставив вахту в небесах,
Шагают предки с нами как живые —
Течёт река бессмертного полка.
Течёт река, и нет конца колоннам,
Шагают в ряд и маршал, и солдат.
И с фотографий лица как с иконы,
Не закрывая глаз, на нас глядят.
...
И наша жизнь не кончится, пока
Течёт река бессмертного полка.
...
...полк бессмертный строем
Идёт опять сражаться за страну.
Погибших души с нашими сливаясь,
Волной вскипают прямо в облака.
В своих потомках снова возрождаясь,
Течёт река бессмертного полка.
Яку науку можна виснувати з цих слів? Минуле і теперішнє — нерозривні, це вічне повернення Совєтського Союзу. «Безсмертний полк» об’єднує учасників ходи та їхніх предків. Живі, що беруть участь у «Безсмертному полку», вічні так само, як і небожителі. Оскільки «Безсмертний полк» святий (або священний), фотографії відіграють ту саму роль, що й ікони. І, нарешті, цей полк, вічно живий, готовий знову воювати задля захисту героїчної і непереможної Батьківщини. Ця битва освячена небесами.
Отже, йдеться про містерію, яку ставлять щороку і яка полягає в новій актуалізації основоположних подій (міфологічних чи справжніх) наявного устрою. Так само, як і битва Мардука і Тіамата в Месопотамії, вихід євреїв із Єгипту, народження і воскресіння Ісуса. Але тут, попри вживання релігійних термінів, немає жодної згадки про Бога або про його пророка. Священний об’єкт — це Батьківщина, її захист — святе завдання.
Ось як Олександр Проханов, колись маргінальний письменник і патетичний націоналіст, а тепер уже шанована постать, описав свої емоції під час військового параду і ходи «Безсмертного полку»:
«Це була служба Божа для тих, хто дотримується релігії Великої Перемоги... Приголомшила містерія, ім’я якій — «Безсмертний полк». Мільйон людей, що йдуть вал за валом з обличчями то мокрими від сліз, то радісними і захопленими. Люди, що люблять, вірять, поєднані... грандіозним релігійним поривом. Ця процесія нагадувала величезну хресну ходу. Портрети фронтовиків, незліченні вервечки їх були схожі на неоціненні ікони, від яких променилося сяйво... Фронтовики форсували Дон і Дніпро, Віслу та Одер, гнівно вривалися в європейські столиці, топтали, сікли мечем, душили руками величезну слизьку фашистську гадину»[75].
Олександр Дугін подає досить близький аналіз:
«Безсмертний Полк — глибинний ритуал відновлення прямого зв’язку між світом живих і світом мертвих, предків. Мертві герої повертаються і йдуть разом із потомками. Діти йдуть там само, позначаючи обрій народної вічності... Після смерті людина нікуди не зникає і переходить в інший стан, пов’язаний із потоком крові, родом, передачею тонких властивостей через родину і потомків... Це справді народне явище, яке відроджує глибинні аспекти російської народної сакральності. І хоча держава взяла це під контроль, вона не зіпсувала ритуал... Пам’ять Безсмертного Полку — певне живе нагадування про безсмертя, в прямому розумінні — не як про абстрактну метафізичну ідею, а те, з чим ми маємо справу у звичайному житті. Мертві повертаються, мертві живуть, мертві розчинені в нашій крові. Вони подають голос... У цьому й полягає сенс безсмертя — в конкретній присутності мертвих поряд із нами, в нас і, найголовніше, в майбутньому...
Те, що я бачив у Безсмертному Полку — це Народ... Народ саме такий — про нього годі помислити без мертвих. Це його інтегральна, найкраща частина... Це була хода, яка згуртовує, створює народ, певний обряд, коли мертві показували, яке все дрібне і мізерне перед лицем їхньої величі... В Безсмертному Полку оживає наш народ. Народ і Росія — вищі від життя. Це пробудження... має стати точкою нашого відродження»[76].
Проханов і Дугін — православні вірні, проте релігійний екстаз, який вони описують тут, майже не має нічого спільного з християнством, а свідчить радше про культ війни, предків і смерті.
Дуже близькі ідеї, можливо, не досить виразно охарактеризовані, ми бачимо у фашистських суспільствах, в Італії та Німеччині. Марк Неоклеус, викладач одного британського університету, присвятив цьому феноменові ціле дослідження[77]. На думку цього професора соціології, культ бійця, полеглого на бойовищі, — важливий компонент фашистської ідеології. Зокрема Неоклеус пише про тезу філософа Мартіна Гайдеґґера (1889–1976), члена нацистської партії, який стверджував, що можна налагодити прямий контакт із полеглими в бою, і аналізує інші нацистські обряди та святкування, які припускають, що мертві, якщо не лишилися серед живих, воскресають. Неоклеус вивчає «містичний світ» фашизму, що, на його думку, є «світом безсмертного існування»:
«Відповідно до звичайної міфології герой — це або виняткова постать, або звичайна постать, що здійснює виняткову дію. А у фашизмі