Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової - Леонід Олександрович Сапожніков

Інтереси трьох сторін

Велика Трійка із зрозумілих причин демонструвала Німеччині й усьому світові свою єдність. Насправді ж троє лідерів не довіряли один одному й мали різні цілі.

Сталін домагався, щоб союзники якнайшвидше відкрили другий фронт. Вони обіцяли зробити це ще 1942 року, але висадились не в Європі, а в Північній Африці, де їм не загрожували великі втрати. Сталін підозрював, що Черчілль і Рузвельт навмисно зволікають: нехай німці і росіяни максимально ослаблять один одного! І тут він, на жаль, був близький до істини.

Черчілль зі свого боку підозрював, теж не безпідставно, що Сталін хоче загарбати всю Європу. Тому він наполягав, щоб другий фронт було відкрито на Балканах. Наступаючи із Греції, війська союзників могли б першими ввійти до Болгарії, Румунії та Угорщини. Сталіну тоді довелося б стримати свої апетити під час поділу «європейського пирога».

Не менше лякав Черчілля можливий розпад Британської імперії, яка займала разом із колоніями чверть земної суші. До речі, зберегти після війни французькі колонії прагнув і де Голль. А Рузвельт не приховував, що хоче розпаду колоніальної системи. Він говорив: «Експлуатувати ресурси Індії, Бірми, Яви, викачувати з цих країн усі їхні багатства і не давати їм натомість нічого — ні освіти, ні нормального життєвого рівня, ані мінімальних засобів охорони здоров’я — це значить накопичувати горючі матеріали, здатні викликати пожежу війни». Черчілль ледве стримувався, коли це чув.

Ці правильні слова Рузвельта були щирими лише частково. Сполучені Штати Америки прагнули отримати вільний доступ до природних багатств колоній. Нині їхні лідери, тримаючи в думці чиюсь нафту, обурюються «відсутністю демократії», а тоді говорили про поневолення пригнічених народів. Але в тому самому поневоленні звинувачувала британських імперіалістів і радянська пропаганда! Сталіну і Рузвельту було про що поговорити без «третього зайвого»...

Місія сина Берн

Товариш Сталін зрадив би себе, якби не мав з переїзду Рузвельта до радянського посольства подвійної користі. Він доручив сину Берії Серго, талановитому спеціалісту у сфері радіоелектроніки, прослуховувати апартаменти президента США.

Ось як згадував про це Серго Лаврентійович, який очолював наприкінці життя один із секретних НДІ в Києві:

«Я був викликаний до Сталіна:

— Хочу доручити тобі дуже делікатну місію... Ти слухатимеш розмови Рузвельта з Черчіллем, з іншими англійцями і з його оточенням. Я мушу знати все до найдрібніших подробиць, знати всі деталі. Вирішується питання другого фронту, а Черчілль проти...

Вже о шостій годині ранку я готував стислий виклад прослуханих розмов. О восьмій годині Сталін приймав мене. Він розпитував навіть про інтонації голосів під час бесіди: „Він сказав це переконано, піднесено чи без емоцій? Це було сказано рішучим тоном чи ні?“ тощо. Одного разу він спитав: „Як ти гадаєш, вони знають, що ми їх слухаємо?“».

Рузвельт не був наївним школярем і, звичайно, розумів: «дядечко Джо» не проґавить таку можливість! Тому він говорив те, що мало сподобатися Сталіну і зменшити його хворобливу підозрілість. Ось типовий приклад зі спогадів Елліота Рузвельта:

— Я переконаний, що ми зі Сталіним порозуміємося, — сказав батько. — В найближчі дні буде ліквідовано немало непорозумінь і підозр минулого, сподіваюся, раз і назавжди. Що ж стосується дядечка Джо й Уїнстона... Тут мені доведеться добре попрацювати. Вони такі несхожі один на одного. Така різниця в поглядах, у темпераментах...

Це він дуже лагідно висловився! Сталін ненавидів Черчілля за інтервенцію 1919 року із закликом «задушити більшовизм у його колисці». А Черчілль відповідав йому тим самим як більшовику і колишньому союзникові Гітлера.

Рузвельту справді довелося попрацювати, щоб зустріч у Тегерані була плідною. Союзники пообіцяли відкрити другий фронт на півночі Франції у травні 1944 року. А СРСР зобов’язався вступити у війну з Японією не пізніше, ніж за три місяці після розгрому Німеччини.

Як Сталін з’їздив на фронт

Дивовижно: долю війни і миру в Тегерані вирішували англійський аристократ, син великого американського землевласника і... син грузинського шевця. Рузвельт поводився демократично, а в Черчіллі відчувалася родова пиха герцогів Мальборо. Сталіну було важливо поставити його на місце.

Їхня перша зустріч відбулася в серпні 1942 року в Москві (Черчілль прилетів тоді переконати Сталіна, що майбутня висадка англійських та американських військ у Північній Африці — це і є другий фронт). Сталін прийняв його у Кремлі під портретами Олександра Невського, Суворова і Кутузова, вдягнутий у звичайний кітель напіввійськового крою. Кремль справив на сера Уїнстона сильне враження. Інфраструктура Країни Рад — теж, але з протилежним знаком. Розповідали, що на аеродромі він попросився в туалет і, вийшовши звідти, впевнено сказав: «Народ, який має такі туалети, непереможний!..».

У Тегерані не було радянських громадських убиралень, але не було й Кремля. Перед Сталіним стояло завдання посилити свій образ в очах партнерів. Після Сталінграда і Курської дуги напрошувався замість кітеля маршальський мундир. А щоб краще ввійти в роль полководця, маршалу Сталіну слід було побувати на фронті.

Відомі картини маслом, де вождь стоїть у повний зріст на передовій, пильно вдивляючись у бік ворожих позицій, а поряд в окопах лежать кулеметники. Є й спогади його охоронця Рибіна, який запевняв, що Сталін постійно виїздив на фронт і навіть одного разу мало не потрапив до німців у полон! Я дістав величезне задоволення, читаючи ці оповідання «майора Мюнхгаузена». Чого вартий лише такий епізод: «Сталін вийшов з машини, дивиться вгору. А навкруги розжарені осколки падають і шиплять у вологій траві, наче змії. Верховний став з інтересом їх розглядати, а відтак з посмішкою зауважив: „Шиплять, от фашистське поріддя!..“.

Це була цитата з інтерв’ю Рибіна інтернет-виданню „Вільна преса“. А ось інша, теж чудова, з його книжки „Сталін на фронті“: „В роки війни Сталін поводився відчайдушно. Члени Політбюро і Н. Власик буквально заганяли його в укриття від осколків та снарядів, що розривалися в повітрі“.

Відважні виїзди Сталіна не відображено ні в кінохроніці, ані в мемуарах радянських воєначальників. Уся справа в тому, що він їздив на фронт — а точніше, у бік фронту — один-єдиний раз, із 3-го по 5 серпня 1943 року. На честь цієї видатної події в місті Гжатську (нині Гагарін) і в селі Хорошеве поблизу Ржева було встановлено меморіальні дошки.

Гжатськ і Ржев визволили ще в березні. До німців — кілометрів двісті. А проте в листі від 9 серпня Сталін зміг упевнено сповістити Черчілля: „Я щойно повернувся з фронту“. Маршальський мундир кольору беж у кремлівській