Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової - Леонід Олександрович Сапожніков

Цікаво, чи здогадалися Черчілль і Рузвельт, що Сталін просто боявся літати?

Три маршрути Великої Трійки

Час Верховного Головнокомандувача безцінний. Він зобов’язаний його берегти. А Сталін, прагнучи максимально скоротити політ, вирушив до Баку залізницею. Їхав понад три доби. Його броньований вагон у спецпоїзді виглядав зовні як звичайний.

Вождя супроводжували Молотов, Ворошилов та Берія. Останній не був учасником конференції — він відповідав за безпеку. На бакинському аеродромі делегацію чекали два літаки „Дуглас С-47“. Ця модель славилася своєю надійністю. Відстань 570 км до Тегерана планувалося покрити за дві години.

Літак, призначений для Сталіна, Молотова і Ворошилова, мав пілотувати генерал-полковник авіації Голованов. Але Сталін несподівано попрямував до „Дугласа“ Берії:

— Полетиш, Лаврентію, в моєму! Генерали надто рідко керують літаком.

„Дугласи“ летіли під прикриттям двадцяти семи винищувачів. Після посадки в Тегерані вождь відчув таке полегшення, що присвоїв пілоту, полковнику Грачову, звання Героя Радянського Союзу...

П’ять кілометрів від аеродрому до радянського посольства Сталін проїхав у своєму броньованому „Паккарді“, який прибув від радянського кордону своїм ходом. Трасу охороняли полк НКВС і численні „люди в цивільному“.

Черчілль прилетів з Каїра і доїхав до місця без кортежу в автомобілі англійського представництва. SIS, вважаючи обстановку спокійною, не вжила особливих заходів безпеки. Вздовж траси через кожні 50 метрів стояли іранські кінні патрулі, але це була скоріше дань поваги високому гостю.

Найважче було Рузвельту. Він 19 діб плив Атлантикою на борту лінкора „Айова“, потім летів з Алжира через Каїр. І все це з паралізованими ногами! Американська служба безпеки оригінально забезпечила його захист: президентська машина гордо прослідувала в супроводі броньовиків, а сам Рузвельт без охорони поїхав до американської місії вулицями, де його ніхто не чекав.

Усе минуло спокійно. Терористи себе ніяк не виявили. Принаймні на Черчілля вони легко могли напасти! За його словами, було достатньо двох-трьох рішучих людей із пістолетами чи бомбою...

Так що ж було в Тегерані — реальна небезпека для Великої Трійки чи „вигадка росіян“?

Ідіот фон Ортель

Про тегеранську змову радянські читачі дізналися 1951 року з книги чекіста-партизана Дмитра Медведєва „Сильні духом“. Нагадаю, що в його загоні був розвідник-терорист Микола Кузнєцов. Він сміливо діяв у Рівному, столиці „рейхскомісаріату Україна“, видаючи себе за обер-лейтенанта інтендантської служби Пауля Зіберта. Медведєв пише, що „Зіберт“ зійшовся на ґрунті випивки з гестапівцем фон Ортелем, який розповів, що їздив недавно до Берліна, був прийнятий генералом Мюллером і призначений на одну з головних ролей у ліквідації Великої Трійки! Далі цитую:

„Готуються спеціальні люди. Якщо Зіберт виявить бажання, він, фон Ортель, поклопочеться за нього. Школа — у Копенгагені. Спеціально готуються терористи для Тегерана. Звісно, про це не слід базікати. Тепер ти розумієш, нарешті, як щедро нагородить нас фюрер?

— Розумію, — кивнув Зіберт. — Та чи ти певен, що мене візьмуть?

— Яке питання!..

Він був уже добряче п’яний“...

Людина „татуся Мюллера“ вибовкала маловідомому товаришеві по чарці таємницю величезної ваги! Запросила для участі в надзвичайно складній спецоперації інтенданта! Тодішній читач міг у це повірити, бо за Сталіна німців у радянській літературі та кіно показували ідіотами.

А ми не повіримо. Звернімо увагу на те, що в першій книзі спогадів Медведєва „Це було під Рівним“, виданій у 1948 році, ніякого фон Ортеля ще не було. Логічно припустити, що Берії набридло запитання „Як ви дізналися про плани ліквідації Великої Трійки?“, і полковнику НКВС Медведєву після гучного успіху першої книги було наказано ввести до другої міфічного фон Ортеля. А щоб ніхто не докопувався, хто це такий, нехай він, вибовкавши Зіберту тегеранську таємницю, загадково зникне. І кінці у воду...

Це було б смішно, якби 1971 року тему не підхопив один із перекладачів Сталіна на Тегеранській конференції Валентин Бережков. Він творчо розвинув розповідь Медведєва: надав фон Ортелю звання штурмбанфюрера СС, сповістив, що операція називалася „Довгий стрибок“, а керував нею улюбленець фюрера Отто Скорцені. Коротко кажучи, реанімував і розфарбував давню вигадку. Ну а далі під тією ж назвою, що й книга Бережкова, вийшов фільм „Тегеран-43“ із Джигарханяном у ролі головного кілера. Там ще багато чого нафантазовано, але це художнє кіно, а не спогади учасника подій...

Версію про змову підтримав ще один чекіст — персональний куратор Кузнєцова і Медведєва генерал Судоплатов, який працював під керівництвом Берії. Він дуже авторитетний свідок, але й дуже ненадійний: той, хто брав участь у створенні міфу, навряд чи буде його спростовувати. Тегеранська тема була неприємна Судоплатову: у своїй книзі „Спецоперації. Луб’янка і Кремль“ він приділив їй лише один абзац. Він підтвердив, що для нападу на Велику Трійку тренувалася група терористів — щоправда, не в Копенгагені, а десь поблизу Вінниці. При цьому Вінниця в автора опинилася в передгір’ях Карпат, але старому генералові у відставці необов’язково пам’ятати географію. Підтвердив він і те, що спецоперацію в Тегерані очолював Отто Скорцені.

Чудово. Так собі й запишемо. Ця інформація невдовзі нам знадобиться.

Мовчання свідків

Призвемо ще трьох свідків, не менш компетентних, ніж генерал Судоплатов: Уїнстона Черчілля, Елліота Рузвельта і сина Берії Серго. Вони були учасниками подій у Тегерані й напевно знали правду: Черчілль — від британської SIS, а Елліот і Серго — від своїх батьків.

Перше слово — Черчіллю:

„Молотов, який прибув до Тегерана за 24 години до нашого приїзду, виступив з розповіддю про те, що радянська розвідка розкрила змову, яка мала за мету вбивство одного чи більше членів Великої Трійки, як нас називали... Якщо подібне трапиться, — сказав він, — це може створити надзвичайно несприятливе враження“. Це неможливо було заперечувати».

Все! Більше у спогадах британського прем’єр-міністра немає про змову ані слова. Черчілль не спростовує розповідь Молотова, але тонко натякає: він згоден лише з тим, що вбивство глав трьох держав справило б «надзвичайно несприятливе враження».

Елліот Рузвельт, виправдовуючи переїзд батька до посольства СРСР, теж посилається на радянську інформацію: «Пізніше агенти радянської секретної служби сповістили про арешт кількох осіб, які готували замах на життя членів Великої Трійки». Для президента США, пише він, «було абсолютно розумно оселитися в найбезпечнішому місці».

А де ж американська секретна служба? Де британська? Чому вони не зняли тривогу? Чому прийняти сталінське запрошення Рузвельту рекомендував не відповідальний за його безпеку,