Українець, який відмовився бути бідним - Михайло Федотович Слабошпицький
Зреагував чоловік на неприємність, але не загруз безнадійно в негативних емоціях, як це часто буває з багатьма нами. Прикрість йому світ не затьмарила, він не втрачає форми, зберігаючи рівновагу душі й розуму. Також вельми важлива і професійна, і суто людська риса.
В інтерв'ю для «Нового шляху» Яцик згадував критичний період свого підприємництва, коли він був одним із учасників будівельної спілки, де справи ніяк не могли піти на лад. Очевидно, то був типовий зразок нераціональних настановлень у підприємництві.
«Спілка ця була побудована на уділах. Уділовців було 18. Тому що ми виросли на кооперативних засадах (де не уділи, а кожен член мав рівний голос, як це нормально в нашому житті буває), на зборах найбільше говорили ті, які повинні мовчати. Такий стан тривав за малим до 1961 року…
Що було далі, я вже писав попереду. Яцик виявив характер. Це йому обійшлося в 35 тисяч доларів. Але те стало його блискучою перемогою, що принесла плоди трохи пізніше: …я перебрав спілку цілковито під свою контролю, і відтоді підприємство почало зростати на 100% річно майже протягом десяти років. Спочатку я будував житлові будинки, потім, щоб одержати будівельні площі за нижчою ціною, ми почали купувати землю і встановляти всі обслуги – каналізацію, воду, дороги з хідниками, електрику. З часом, коли почав трохи показуватися зиск, враховуючи постійне знецінювання нашої валюти, ми перейшли на будову виключно індустріальних споруд. Будинки або здаємо в рент, або продаємо. Найняті будинки є для нас інвестиціями. Планування, фінансування, координація всіх проектів виходить з нашої канцелярії. Усі правні, інженерні, мистецько-архітектурні і технічні праці виконуємо, вживаючи якнайбільше кваліфіковані для даного проекту фірми…
Зрештою, читач уже має уявлення, що і як відбулося в тому, за висловом Яцика, «колгоспі». Але міг не звернути увагу, що зі всіма тодішніми співвласниками він повівся по-джентльменськи. Розпад альянсу супроводжувався чесним поділом коштів, де точно було враховано, що кому має належати. Інакше вчорашні компаньйони твердили б, що їх підступно ошукано, про Яцика відразу ж в усі усюди пішла б погана слава, з якою важко боротися, яку важко заперечити. І тут ми підходимо до однієї з важливих закономірностей життя у бізнесі тутешнього світу (хочеться вірити, що колись, може, прийдуть часи і подібне стане нормою в Україні – інакше нам ніколи не вийти в люди).
Це світ, у якому репутація людини – її капітал.
Бездоганна репутація – одна з важливих запорук успіху. Надто ж – для бізнесмена. Якщо йому вірять (а для цього треба таки багато!), то всі вважають його надійним партнером, усі хочуть мати з ним справу. Адже найголовніша гарантія – його ім'я. Як втратиш гроші, можеш набути їх знову, а як втратиш добре ім'я, то цього вже ніколи не виправиш.
На своє ім'я треба працювати десятиліттями.
Яцик давно вже зробив собі ім'я і чимало разів його окупив. Він з повним правом міг би повторити: «Моє ім'я – мій друг».
Так, професіоналізм – то дуже важливо. З нього все починається. І про це він повторює на кожному кроці. Ось один із його типових монологів:
-…Якщо ви навчитесь робити більше і краще за своїх конкурентів, тоді вам прийде більше грошей. Капіталістична система вимірюється ними, вони – критерій вашої сили. І гроші повинні працювати на вас, а не лежати безрушною цифрою. Але якщо продукція не має споживача, то – незаперечно
– ваша робота нікому не потрібна, це – вже сигнал, що ви працюєте для нікого і ніхто вам за вашу працю не заплатить. Мені, щоб не допустити цього і випередити конкурентів, доводиться передбачати багато речей. І тут трапляється чимало нетипових випадків, тих, до яких ти можеш бути не підготовлений попереднім досвідом. Головне – вчасно зорієнтуватися і правильно зреагувати. Перша втрата -найменша втрата. Але закономірно й універсально за всіх умов (принаймні для мене): знати конструкцію будівель, систему складання і затвердження планів будівництва, оформлення всіх відповідних документів, характер каменю, дерева, звички й рефлекси людей…
І ще один висновок можу сказати після багатолітнього перебування в бізнесі. Дбаючи лише про себе, про свою кишеню і забуваючи про найнятих для твого підприємства робітників, сам-один багато не зробиш, багато не досягнеш. Мусиш думати про благополуччя всіх твоїх працівників; це – також один із важливих законів чесного підприємництва. Бізнесмен повинен бути порядним і діяти в суворих рамках етики й людяності. Звичайно, ніхто вас не запакує до в'язниці, якщо переступите ці рамки і збагатитеся не завдяки високій продуктивності й низькій ціні вашого товару, а завдяки жорстокій експлуатації слабшого за вас, завдяки тому, що обібрали його на йому належне. Але це буде вже нечесна гра. Безжально експлуатовані робітники скажуть: «Не жалів нікого і його не жалко».
Яцик сповідує непорушне правило: завжди називати речі своїми іменами, бути максимально конкретним за будь-якої ділової розмови, не витрачаючи час на так звану дипломатичну підготовку. І це з успіхом виправдовує себе. Уся його багатолітня практика -нескінченний ланцюг епізодів, у яких порозуміння й успіх приходили саме завдяки цьому методові діяльності.
Ще на перших кроках його у будівельній фірмі, коли вона мала особливо скрутні часи, виникла потреба попрохати відстрочку сплати боргу містерові Девідсону, котрий, за словами одного з Ящикових спільників, навіть слухати не хотів про те.
Майже півроку потратив «пан інженер» (так називав Яцик свого спільника, який вів усю канцелярію фірми) на те, щоб через свого адвоката вмовити Девідсонового адвоката, аби той переконав свого господаря відкласти термін сплати боргу.
Піврічна словесна епопея не дала сподіваного результату.
Яцик перепитав про мотиви відмови, але не почув нічого справді аргументованого. Відмовлено – й усе.
– Я сам піду до
