Холодна Гора - Олександр Семенович Вайсберг

Гоутерманс, який закінчував виміри з рухомою стрічкою, щоб устигнути скористатися радоном до того, як він остаточно розпадеться. Радон йому раз на тиждень доставляли з Ленінграда. Лічильник, що рахував частки, нерівномірно тріскотів. Дивно, але той звук заспокоїв мої нерви. Гоутерманс бадьоро розповів мені про останні новини в галузі фізики.

Він завжди вів розмову в такий спосіб, ніби відкриття законів природи було цікавою грою. Слухаючи його, завжди складалось враження, що всі фізики світу становили собою одну невелику сім’ю блискучих людей, які забавляються проблемами всесвіту на зразок хобі. Ніколи в розмові Гоутерманс не збивався на пафос і тільки висміяв би думку про те, що ці дослідження здійснюються для прогресу людства.

Я полишив його й подався до ДПУ, щоправда, трохи зарано.

— Сідайте ось тут і пишіть свої зізнання, Олександре Семеновичу, маю сподівання, що сьогодні скінчимо.

— Не маю що писати, громадянине слідчий.

— Пишіть свої зізнання, бо вже пора.

— Не маю що писати, громадянине слідчий.

— Пишіть, хто вас завербував.

— Ніхто мене не вербував, громадянине слідчий.

— Ви що, втратили розум? Чи дійсно вважаєте, що викрутитесь, чи переконаєте нас?

— Громадянине слідчий, усе, що тут діється, є для мене загадкою.

— Ви прибули до нашого краю за завданням іноземної держави. Ви тут займались шпигунською діяльністю проти нашого уряду, створили мережу ворожих агентів. Мабуть, ви вважаєте, що ми нічого не знаємо, але ми мали вас під наглядом з моменту перетину вами державного кордону, і зараз ми маємо досить матеріалу про вашу диверсійну роботу. Ми хочемо вашої капітуляції перед радянською владою, видачі мережі агентів та щоб ви, зрештою, порвали з ворогами.

— Усе, що ви кажете, ніяким чином мене не стосується.

— Хто вас завербував?

— Ніхто.

— Хто вас завербував!?

— Ніхто.

— ХТО ВАС ЗАВЕРБУВАВ!!? — закричав він.

Я мовчав.

— У наших камерах вас навчать говорити. Ще такого не траплялося, щоб не навчили. Через вісім днів станете покірним, як мала дитина. Гарантую вам це.

— Мені нема чого казати.

— Мусите видати організацію.

— Яку організацію?

— Контрреволюційну організацію соботажників, яку ви за завданням створили на території Радянського Союзу.

— Не створював я ніякої організації.

— Хто вас завербував?

— Ніхто.

— Кого ви завербували?

— Нікого.

— Будьте певні, ми маємо засоби розв’язати вам язика. Тоді почнете говорити, але вже буде пізно.

— Мені нема чого говорити. Жоден ваш засіб не змусить мене видумувати те, чого не було насправді.

— Нам не потрібні ваші вигадки, нам потрібна правда. За чиїм завданням ви перейшли кордон?

— Я тут перебуваю на службі радянського уряду в справі соціалістичного будівництва.

— Не прикривайтеся великими словами, а розкажіть нам усе про контрреволюційну організацію, яку ви створили на наших теренах.

— Мені нема чого розповідати.

— Видайте ваших агентів.

— Не маю ніяких агентів.

— Ви сам є брудним агентом на іноземній службі.

Я не відповів.

— Хто вас завербував?

— Ніхто.

— Кого завербували ви?

— Нікого.

— Ось попереламуємо вам ребра, тоді заговорите.

Він ставав усе більш крикливим. Я був настільки пригніченим та безпорадним, що спочатку зовсім не мав змоги щось спостерігати, зокрема за тим, чого цей крик йому коштував. Він не був садистом, який тішиться знущанням над безборонним в’язнем. Я відчував, яка ситуація, що склалася, йому була не менш неприємна, ніж його жертві. Але він старався, щоб я того не помітив, і намагався виконувати свій обов’язок. Допит, якщо те, що відбувалося, можна так назвати, тривав з короткими перервами вісім годин, і наприкінці ми дійшли до того, з чого почали. Він знов і знов ставив одні й ті ж питання, а я давав йому одні й ті ж відповіді. Я не намагався його переконати у своїй невинуватості, бо розумів, що йому це й так відомо. Він ні разу не пред’явив мені жодного конкретного звинувачення. О сьомій вечора, коли я вже був цілковито виснажений, він вивів мене з кабінету й звелів зачекати в коридорі. Я був переконаний, що цього разу він відправить мене до камери. Але сталося інакше. Через кілька хвилин він повернувся й повідомив:

— Громадянине звинувачуваний, начальник не погодився на ваш негайний арешт. Хочемо дати вам ще 48 годин на роздуми.

Повідомите нам у суботу про своє рішення.

Гукнув конвоїра й підписав мою перепустку.

— І ще одне. Викиньте з голови Іспанію. Заарештуємо вас при першій же спробі туди завербуватися. Ми відповідаємо за цей фронт і не допустимо туди жодного диверсанта.