Окопні історії: фронтовий щоденник - Дмитро Степаненко
Артилеристи, біднесенькі, стоять далеко від передової і майже ніколи не бачать результатів своєї роботи. Отримали координати й влупили в білий світ як у копієчку.
От і того вечора Ліра накрила цілі в Горлівці. Влучила дуже вдало, нічні пожежі вже кілька годин видно на усіх клапанах. Ми радіємо як діти. Була навіть ідея хоровод затанцювати. У нападі безмежного щастя телефонуємо на Ліру знайомим артилеристам:
— Привіт, братва, гарно ви Горлівку підпалили!
— А що, кудись влучили?
— Не те слово, горить як новорічна ялинка!
— Хлопці, чуєте? Розвідка передає, що ми влучили! Ур-р-ра! Наливай!
Сапери
Ніколи не ходи там, де п’яні сапери розтяжки ставили.
(Військова мудрість)
Розвідувальна група на нейтральній території йде по лісосмузі. Біля сухої гілки, завтовшки приблизно як держак від лопати, Руля (сапер) зупинився. Вигорнув під краєм гілки ямку, ґрунт викинув у кущі. Взяв гранату Ф-1, запхав у ямку. Однією рукою притискає гілкою гранату, іншою рукою повільно тягне кільце. Група стоїть, спостерігає. Всі бояться дихнути. Що сильніше: пружина в гранаті чи вага гілки? Руля витягнув чеку, починає помалу розслабляти руку. Долоні спітніли. Хочеться рвонути і десь заховатися. Але куди ж ти втечеш, якщо тут на кожне ворушіння в зеленці обстрілюють з усіх боків? І куди ти заховаєшся від Ф-1, якщо навколо лише кущі й тонкі деревця? Руля повністю відпустив гілку, обережно відійшов на два кроки назад, голосно видихнув:
— Пішли далі! Як будемо повертатись, це місце доведеться кругом обійти. І не дихати в ту сторону. А ще краще навіть не дивитись.
Щоб ти був здоровий…
* * *
У пляшку з відбитим горлечком запихається граната, кільце з чекою витягується, а лапка лишається затиснутою всередині. Цей пристрій чіпляється десь на дереві в стані непевної рівноваги. До гранати прив’язується волосінь, іншим кінцем — до гілочки. Як хто зачепить гілочку, розчекована граната просто висковзне з пляшки під ноги. Бум!!!
* * *
У гранату на розтяжки замість штатного запалу, котрий із клацанням відкидає лапку і потім через кілька секунд спрацьовує, вкручується запал від міни, який вибухає миттєво. Шансів немає.
* * *
У зеленці просто прив’язується шворка, а до тонесеньких гілочок, які заважають роздивитися, що ж там на кінці шворки — гранати в пляшках. А там, де шворку можна переступити, — протипіхотна міна. Сюрпри-и-и-з!
* * *
Якщо хтось із місцевих хоче купити гранату, то і для такого випадку в грамотного сапера рецепт знайдеться. Потрібно акуратно розібрати запал і виколупати з нього заряд. Натомість натовкти пластит і знову зібрати. Гранату з таким запалом із чистою совістю можна продавати хоч сєпарам, хоч москалям. Кому завгодно! Хай мерзота спробує використати іграшку, висмикне кільце й кине. Запал не чекатиме три секунди до спрацювання уповільнювача, а здетонує відразу, як відлетить лапка. Фактично за пару метрів над головою в ідіота. Мінус один!
* * *
На сусідньому клапані в лісосмузі валяється ціла купа танкових снарядів.
— А чому вони тут лежать?
— Кардани думають, що нема кому вкрасти.
— От якраз у цьому вони дуже сильно помиляються…
Через пів години сапер Ромчик Сєпар волочить осколково-фугасний снаряд. Тихо стирив і пішов — називається знайшов. Або на щось виміняв.
— Навіщо він тобі?
— Розберу й на розтяжку поставлю!
Болванка кілограмів десять, нести хтозна-куди. Крекче, піт котиться, але вигляд щасливий. Ні сил, ні часу, ні здоров’я не шкода, навіть про небезпеку забув. От що означає робити корисну для «братського народу» роботу!
Макарони
Солдат — це та ж сама дитина, лише причандали у нього більші й автомат справжній.
(Військова мудрість)
Кожен укроп мріє залишити широкий слід на кацапських кладовищах. От і Ромчик Сєпар заповзявся створити ексклюзивний вибуховий пристрій. Буйна фантазія сапера поєднувала в одне ціле запали від гранат, пластит, банки з-під пива, різні види пороху, реактивні боєприпаси і ще чорт знає що. Саморобки виходили симпатичні, хоча логіка вимагала триматися від того креативу подалі.
Під столом на нашій кухні лежав жмут «макаронин», довгого, сантиметрів сорок пороху з дірочкою по центру. Отвір придумали, щоб порох у снарядові інтенсивніше й рівномірніше горів.
А на передку «макарони» використовують, щоб розпалювати вогонь.
Одного разу хтось із хлопців, коли вогонь запалав, кинув залишки «макаронини» не у вогнище, а під ноги. І притоптав, щоб не горіло. Але через секунду трубка ожила. Свиснула, виплюнула струмінь газу, відскочила на кілька метрів убік і вибухнула, розірвавшись на шматки. Виявляється, горіння всередині «макаронини» продовжується, і гази її рвуть на клапті.
Експеримент повторили.
Через кілька хвилин біля нашого розташування свистіли, вибухали й літали цілі жмені поламаних «макаронин». А поміж ними скакали, реготали на весь клапан і намагалися підняти в повітря обидві ноги п’ятеро розвідників.
Як мало треба, щоб солдата порадувати: жменю пороху під ноги. Я почувався абсолютно щасливим.
Кролятники
Троє, щільно притулившись, дивилися фільм на смартфоні. Треба бути поближче до екрану, якщо хочеш щось роздивитися в хмарі диму. У невеличкому чотиримісному бліндажі курило п’ятеро. Я прокинувся о 02:30 ночі, бо залежав руку. Щоб поміститися вшістьох, мусимо спати на одному боці. Вдихаю цигарковий сморід і перекручуюся у спальнику на другу руку. Так легше, але тепер лампочка світить в обличчя і кінотеатр прямо перед носом. Хол-є-є-ра!
Ноги моєї більше тут не буде!
Зранку між деревами зробив нари два на три метри (щоб нам зі Свєтою не було тісно!). Над ними збив двосторонній навіс, трохи більший за нари й опертий на землю. Боки обтягнув плівкою. І хоча на задню стіну матеріалу не вистачило, на голову не литиме. За взірець була тримісна хатка, яку змайстрував Ватаг ще до мого приїзду на клапан. Ромчик Сєпар теж змайстрував куреня поряд, але на ніжках і з пласким дахом.
— Дивлюся, лісосмуга швидко обростає кролятниками, — оцінив нашу роботу Злобний Гном.
Ватаг і Злобний Гном — зв’язківці, екіпаж шишаріка. Оскільки в розвідки свого транспорту поки що нема, вони возять нас на своїй машині, а доповнює картину дружби родів військ сапер — Ромчик Сєпар.
Злобний Гном — невисокий і повненький. Позивного отримав за те, що галасливо й багато розмовляє сердитим
