Окопні історії: фронтовий щоденник - Дмитро Степаненко
— I love you, дамбас! — крикнув на весь табір, і почалапав далі.
* * *
Із початком весни зазеленіли яри й лісосмуги. Ми повеселішали, бо вже більше часу можна перебувати надворі, та й одягу на собі тягати потрібно менше. А населені пункти дамбаса й далі залишалися сірими й нудними.
— Мужики, ви помітили, що тут люди живуть якось мрачно? Лише ніяк не зрозумію, в чому причина.
Ми поприпадали до вікон шишаріка. За вікном тягнулося величеньке село, як дві грудки болота схоже на інші місцеві села.
— На цілу вулицю всього попереду двох будинків якісь квіти ростуть. Скрізь бур’яни по вікна. Лише в лісосмугах повно пролісків.
— Паркани — з битого, оброслого мохом шиферу і гнилих дрючків. Навіть ті, які з дощечок, відразу видно, після встановлення жодного разу не фарбувалися.
— Вікна й двері такі обдерті, що вже не вгадаєш, якого кольору були.
— А хату свіжопобілену бачив хто хоч раз?
— Ти ще спитай, де тут смітник.
— Смітник у кінці вулиці. Кожне місто й село починається з купи пластикових пляшок та іншої гидоти. Закінчується так само. Всі вивозять відходи за крайню хату і просто з дороги викидають на узбіччя.
— Загиджена природа. Загиджені села й міста. Загиджені мізки.
— Тьху! Може, хоч війна все оце випалить синім полум’ям.
— Гадюшник…
— Бери вище. Дамбас…
СЬОМИЙ КЛАПАН
Бліндаж
На нашу спільну радість начальство вирішило завершити одноденні виїзди на передову і влаштувати мережу постійних спостережних постів на клапанах. Основним завданням розвідувальних груп було знаходити позиції та техніку противника, максимально точно визначати їхні координати і передавати артилеристам. Також вести розвідку в інтересах клапана й допомагати саперам мінувати нейтральну територію.
На клапані, який тоді майже щодня обстрілювали, розвідувальній групі дали намет, а місцеві танкісти показали акуратну яму.
— Тут колупатор[19] яму під бліндаж вирив, залишилося накрити. Але нам ліньки. Зима закінчилася, скоро літо, у наметі просторіше. На крайняк від обстрілу під танком заховаємось. Якщо хочете — забирайте.
— Мужики, та це ж класно! — зрадів Кривбас. — Колоди є, майже все готово. Тут на день роботи, не більше.
— Та на біса нам ця морока, у наметі теж непогано.
Більша частина групи явно налаштувалася на відпочинок і спокійне життя без Команділи. Але через кілька днів мого напарника несподівано підтримали сєпари. Вони підійшли по зеленці на кілометр до наших позицій і трьома пострілами із ПТУРа[20] рознесли все, що бачили. А найкраще їм було видно обгорнутий блискучою сірою плівкою туалет у лісосмузі. Одна з ракет рознесла його на тріски, і сєпари з почуттям виконаного обов’язку відступили. Тим більше, що на момент третього пострілу в напрямі злощасної зеленки вела щільний вогонь майже половина особового складу клапана.
Аргумент серйозний, не посперечаєшся. Навіть найбільші оптимісти передумали жити в наметі. Перекрили бліндаж колодами, засипали землею, влаштували хідник із поворотом і замаскували усього за пів дня.
Курява
На краю височезного плоского терикона вже кілька годин товчуться сєпари. Видно їх навіть у бінокль поганенько, бо відстань більше чотирьох кілометрів. Живі москалі — це проблема, що стосується кожного, і з цього приводу стихійно виникла невеличка військова рада. Приблизно як половина населення клапана.
— Що ці тварі задумали? — відкладаючи бінокля, запитав старший клапана.
— Однозначно позиції готують. Лише для чого?
— Для стрілкотні далеко, гармату на відкрите місце витягувати не ризикнуть… Це для мінометів, нас кошмарити.
– Ідеальне місце! Ми як на долоні, і коректувальник не потрібен.
— Треба щось робити.
— Дашкою не дістанемо…
— Жаль, що Рапіра в тилу[21], вона б їх звідтіля викурила.
— Давайте по карті розрахуємо координати і передамо на Ліру. Хай гаубиці їх відпрацюють.
– І що ти артилеристам скажеш? Що треба знести з терикону кількох алкашів із лопатами?
— А ти пропонуєш чекати, поки вони нам на голови насипати почнуть?
— Самі розберемося. Скоро в танкістів після-обідній сон закінчиться. Якраз для них робота, вони такі справи люблять.
Невдовзі до військової ради приєднався танкіст. Усі гуртом вирішили, що стріляти потрібно негайно, поки сєпари облаштовуються і їх там цілий взвод. Можливо, навіть розібраний міномет уже принесли. А якщо чекати, коли трубу почнуть встановлювати, залишиться лише обслуга, не більше трьох організмів.
Танк непомітно виїхав на позицію і помітно вистрілив. Влупив якраз у край терикона. Гора заворушилася й обсипала сотні тонн породи. Хмара куряви замаскувала противника, точніше, те місце, де він товкся. А коли трохи розвіялася, зверху нічого не було. Ні противника, ні позицій, ні будь-якого сліду життєдіяльності.
Через пів години, коли танкісти вже святкували вдалий постріл, з боку Горлівки почувся далекий шурхіт.
— Що це? — насторожився новенький боєць.
— Порода обсипається. Бачиш, пиляка погустішала? Тепер лише вітер, дощ чи ворона нагадить, з того терикона пласти породи сповзатимуть. Минулого разу, коли танкісти чи то спостерігача, чи то коректувальника на сусідньому териконі присипали, три дні курява стояла.
Зенітка
На панівній висоті, у перетині лісосмуг, міцно вгризся в землю наш клапан. Довгий окоп із обладнаними позиціями йде півколом по полю й охоплює його з боку Горлівки. Кожен оборонець облаштовував свою позицію за двома простими правилами, продиктованими життям і смертю. По-перше, зручність ведення вогню та можливість постійно і без перешкод спостерігати за противником. По-друге, маскування і максимальний захист від куль та осколків. Правил хоч і небагато, але вони мало сумісні. Буває, хтось обкладе позицію мішками з ґрунтом, над головою перекриття зробить, а для стрільби залишить маленьку щілину. Ховатись добре, а воювати ніяк. Відразу помітно — боягуз! А буває навпаки, ворога видно і стріляти зручно, а окоп по пояс, сам як на долоні. Відразу помітно — дурень! Має бути баланс, котрий, між тим, не стосується зенітника.
При розробці зенітної установки передбачалося, що вона стоятиме в тилу й стрілятиме по літаках, тому конструкція не дозволяє вести вогонь з укриття. Ніхто й уявити не міг, що її використовуватимуть на передовій як важкий двохствольний кулемет. Отже, зенітка стоїть просто в чистому полі, попереду лінії окопів. Зенітник, чоловік років 60, під час бою сидить у кріслі навідника над головами товаришів, відкритий усім вітрам і осколкам. До зенітки нікого не підпускає, помічників розігнав, постріляти не
