Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича - Данило Борисович Яневський
Третя загадка: кількість і персональний склад учасників. Четверта: їх повноваження. Крім того, легітимний II Великий збір був проведений за три роки до того в Римі, столиці муссолінівської Італії. Знайти відповіді на ці питання в сучасній науковій літературі мені відразу не пощастило.
Довелося звернутися до знавців. Директор Українського музею-архіву в Клівленді Андрій Фединський виклав переді мною грубезний том — збірник документів, присвячених Андрієві Мельнику. Розкриймо його разом з вами. Читаємо документ «Акт від 10 лютого 1940 р.»:
«Пункт б. Свідомі свого обов’язку й історичної відповідальності за чистоту Націоналістичної Ідеї й перемогу Української Національної Революції — ми, Провідники та Члени крайових Екзекутів Організації Українських Націоналістів на Західних Українських Землях і на Українських Землях під Німеччиною та провідний актив ОУН, — згідно з волею тих націоналістичних кадрів, якими проводимо, віддаємо кермо Організації Українських Націоналістів до рук Степана Бандери і тих, котрих він покличе… Пункт 8. Чекаємо на рішення Полковника Андрія Мельника, що він і надалі очолює нашу боротьбу…»
Коментуючи цю постанову, укладачі видання пишуть про те, що саме цей «Акт» Бандера особисто передав Мельникові 5 квітня. «Під актом не було оригінальних підписів, тільки слова: «слідують підписи». З інших копій цього «Акту», що курсували пізніше між прихильниками РП ОУН («Революційного» Проводу ОУН, тобто серед прихільників Бандери — Д. Я.) стверджено, що підписали його» 14 осіб, а саме: Бандера Степан, Габрусевич Іван, Гасин Олекса, Горбовий Ярослав, Грицай Дмитро, Климишин Микола, Лебідь Микола, Ленкавський Степан, Равлик Іван, Старух Ярослав, Стахів Володимир, Стецько Ярослав, Турковський Василь, Шухевич Роман. «Годі ствердити, що всі вони брали участь у зібранні в Кракові 10 лютого 1940 р., чи дехто з них підписав цей «Акт» пізніше». Наразі жодного свідчення, яке б підтверджувало участь перерахованих осіб у зібранні 10 лютого, я не знайшов. Як і не виявив бодай одного свідчення когось з «підписантів», що він той документ бачив і його підписував.
Задля коректності наведу повний текст про час, місце та рішення з’їзду її учасника, згодом — лідера політичної організації, яка займає своє, яскраво освітлене місце в нашій національній історії. Ось цей текст: Краківський збір «відбувся в березні 1941 р.» Крапка.
Ще одне свідчення, яке не зовсім вписується у версію, озвучену Бандерою. Цитую Дарію Ребет: Шухевич під час Краківського «ВЗ» «стояв на боці сил, що мислили критично», він «офіційно висунув застереження щодо методів і способів», за допомогою яких Бандера «розв’язував проблему конфлікту з ПУН». Написала вона це ще 1986 р., вірогідно, зі слів когось із безпосередніх учасників краківського заходу. За 25 років, що минули від тої публікації, жоден із дослідників того не заперечив.
Важко також заперечити те, що 8 з 14 були звільнені з місць позбавлення волі німцями після окупації «своєї» частини Польщі. Це: Бандера, Горбовий, Грицай, Климишин, Лебідь, Равлик, Старух, Стецько. П’ятеро — Габрусевич, Гасин, Ленкавський, Стахів, Шухевич — проживали на території Райху (Німеччина, Австрія) та Генеральної Губернії. П’ятеро — Габрусевич, Грицай, Ленкавський, Старух і Турковський — в один і той самий час навчались у Львівському університеті; Бандера, Гасин та Шухевич — у Львівській Політехніці. Найстаршому — Ленкавському — було на той момент 36, наймолодшому — Стецькові — 28 (дати народження Горбового, Равлика, Турковського наразі встановити не вдалося). Голові Проводу ОУН, «Вождю» Андрієві Мельнику на момент проведення Краківського збору було майже 60. Можливе питання «Чи будуть звільнені з тюрем дослухатися до порад/побажань своїх освободителів?» — вважаю риторичним. Недоречним. Провокаційним. Але кожен має право на свою відповідь — згідно із власним сумлінням. Документальних доказів жодної з двох можливих відповідей однаково не виявлено.
Далі ця історія розвивалася за таким сценарієм. Увечері 5 квітня Бандера, який позиціонував себе як «керівник діяльності Організації Українських Націоналістів», особисто передає цей документ Мельникові з ультиматумом: дати відповідь не пізніше 8 квітня. Згідно із письмовим звітом про цю коротку зустріч, Мельник указав Бандері на непра-вочинність непідписаного документа, причому сам Бандера не зрозумів, про що йдеться мова. На відкриту вимогу Мельника назвати імена підписантів Бандера відповів різкою відмовою. Мельник також указав, що Статут ОУН «такого» як «керівник діяльності не знає», а знає «Голову Проводу ОУН». Тому Мельник може продовжувати розмову з Бандерою виключно як із членом ОУН, а не «керівником її діяльності». На тому розмова і скінчилась. 6 та 7 квітня Мельник у письмовій формі звільнив Стецька від обов’язків Ідеологічного Референта Проводу ОУН і віддав його під суд Головного Організаційного (Революційного) Трибуналу ОУН. 7 квітня у листі до Бандери Мельник написав: «Ви… припустилися вчинків, спрямованих на виразну шкоду Організації Українських Націоналістів і тому я, як Голова Проводу Українських Націоналістів і керівник Українського Націоналістичного Руху, ставлю вас перед Головним Революційним Трибуналом Організації Українських Націоналістів. Голова Головного Революційного Трибуналу повідомить вас про місце і час сесії Трибуналу». Рішення Трибуналу на забарилося — Бандера та Стецько отримали смертний вирок.
У відповідь, 8 квітня від імені «Революційного Проводу» ОУН було видано «Комунікат», який повідомляв про те, що Мельник «припинив займати пост Голови Проводу Українських Націоналістів з днем 10 лютого 1940 року», а «з днем 7 квітня» перестав існувати і весь Провід ОУН. Гамузом. Мельник відповів: передав справу на розсуд Компетентного Збору ОУН.
А за
