На землі кленового листу - Левко Лук'яненко

термін, я негайно поновлю підприємницьку діяльність. Політика в Канаді — це тимчасове заняття, підприємництво — постійне. Не з політики канадці йдуть в економіку, а, навпаки, з економіки в політику. З підприємництва ми починаємо і підприємництвом закінчуємо. Звідси наш погляд на все інше, в тому числі й на майбутню долю Росії: якщо вона приватизує економіку, то це означає децентралізацію управління суспільним виробництвом і державний захист виробника. Мене цікавить, чи допускає Росія іноземний капітал і чи вже вироблений правовий механізм захисту іноземних інвестицій. Якщо це є, якщо в Росії гарантована діяльність іноземних фірм і можна чесно заробляти, то така держава не становить небезпеки для Канади. Я думаю, що і підтримування миру між новими державами теперішньою Росією не означає російського гніту.

— Річ у тому, — зауважив я, — що Росія впродовж усієї своєї історії економіку підпорядковувала політиці. Виробництво для неї завжди було засобом не покращення життя людей, а зміцнення військового потенціалу. Тому приватизацію як засіб підвищення продуктивності праці Росія неодмінно використає для нарощування можливостей відновлення свого панування над Україною. І не тільки.

— Створюйте, — відказав Лен Тейлор, — сприятливі умови для іноземних бізнесменів, і вони допоможуть Україні відбудувати економіку, а з міцною економікою вам і Росія не буде страшна.

— Росії, — провадив я, — перевести економіку на ринкові принципи легше, аніж Україні. Вона не створює держави. Держава в Росії є. Ця держава комуністична, атеїстична, але вона є. Росія має велику суспільну верству державних службовців з великим досвідом державницької діяльності. В ментальності російського суспільства є таке поняття, як російський національний інтерес. А ми створюємо державу заново. Наші державні службовці походять з окупаційної адміністрації. Вони звикли виконувати вказівки з Москви і не звикли уявляти Україну як незалежну державу зі своїм економічним простором. У їхніх поняттях ще не вкорінилася ідея українського національного інтересу. Нам доводиться одночасно створювати органи державної адміністрації, що мають призвичаїтися думати про український економічний простір та служіння нашим національним інтересам, і одночасно повинні проводити приватизацію. Обидві проблеми вельми складні, і цілком природно, що в Україні приватизація відбуватиметься повільніше. Проте після того, як умови вільного ринку відкриють можливість кожній людині виявляти ініціативу й підприємливість, Україна незрівнянно швидше від Росії нагромаджуватиме багатство і підноситиме рівень добробуту свого народу.

Кіндій: — Пане посол, Україна була ізольована від світу, і світ нічого про неї не знає. У Канаді ми, українці, живемо канадським життям, хоча й думаємо про Україну. Якщо ви хочете друзів з прихильників, яких тут є чимало, дайте нам об’єктивну інформацію. У Росії можна почути, що нова Українська держава має величезний ядерний військовий потенціал, величезну армію і думає не про мирне співіснування з сусідами, а про загарбання їх. Потрібно переконувати в мирних намірах України, розповідати про її національні ідеали. Окрім того, Канаді потрібна різна інформація про Україну, про склад її населення, географію, економіку, транспорт, культуру, туристичні можливості. Необхідні списки підприємств з описом характеру продукції, яку вони виробляють, адреси, телефони. України не знають, і така інформація допомагатиме канадцям ознайомитися і, можливо, започаткувати спільні підприємства, і ще одне: не думайте, що Україну хтось запрошуватиме до різних клубів та економічної співпраці — вона мусить нести інформацію про себе і пропагувати себе, сама повинна переконати інших, що їм вигідно буде мати справу з Україною. Прихід України в світ — це не для всіх свято. Для Росії — це втрата імперії, а для деяких держав — поява потенційного потужного конкурента на світовому ринку зерна, цукру, овочів, фруктів, сталі й прокату. З огляду на їхні експортні інтереси — а це вельми важливі інтереси — поява України — зовсім небажане явище. Ви, звичайно, це знаєте, але я просто хотів підкреслити, що на зовнішній арені Україну чекає боротьба. Для більших успіхів примножуйте своїх прихильників поширенням інформації про себе та особистими зустрічами.

Я відповів, що донедавна на політичній карті світу України як держави загалом не існувало. Тепер вона з’явилася. З’явилося вперше українське посольство в Оттаві. Воно й має своїм завданням знайомити Канаду з Україною. Будемо намагатися зробити українсько-канадські взаємини корисними і для себе, і для інших.

Розмова тривала в тому ж дусі ще з півгодини, потім я побажав добрих канікул шановним парламентаріям, і ми попрощалися, погодившись відновити наші зустрічі після канікул.

Поїздка до Вінніпега

У суботу вранці ми з дружиною сіли в літак Оттава — Вінніпег і полетіли до центрального міста провінції Манітоба. Під літаком простягалися широчезні простори величезної країни. Відстані між містами нагадували сибірські відстані — населені пункти зустрічалися рідко, а між ними лежали безмежні лісові масиви впереміш з полями. Уся південна Канада розміряна геодезистами й землемірами й розбита рівнобіжними і перпендикулярними дорогами. Прямісінькі стрічки доріг йшли ген далеко й губилися десь за небокраєм у північному напрямку. Вряди-годи в прямокутнику стояла ферма.

Ще в XIX сторіччі перші керманичі Канади обдумали і розробили систему землевпорядкування, яка мала на меті новачками з Європи заселити незаймані землі й розширити свою реальну присутність на індіанській землі. Важливою рисою цієї системи землевпорядкування було те, що розвиток інфраструктури випереджав темпи розподілу земельних ланів, що підвищувало продуктивність селянської праці і сприяло ростові багатства всієї Канади.

Величезний літак канадської авіалінії м’яко торкнувся колесами бетонної плити. Двигуни заревли, щоб згасити швидкість. Потім затихли, і літак плавно причалив до великої прямокутної труби, що прийняла пасажирів і провела до внутрішніх залів летовища. Великі зали, широкі коридори з частим повторенням яскравих вказівних знаків давали можливість пасажирам кожного літака швидко пройти найзручнішим шляхом до виходу. Уздовж цих коридорів тяглася нескінченна низка крамниць.

— Хто нас зустрічатиме? — запитала дружина.

— Напевне, Віктор Денека, президент об’єднання українців-католиків Канади. Мають відбутися збори головної управи Греко-католицької церкви Канади. Їх проводять раз у три роки. Тема зборів: «На порозі другого 100-річчя українців у Канаді».

У залі біля виходу на нас чекала група людей з хлібом-сіллю, квітами, фотокамерами. Після церемонії привітань нас провели до лімузина і за годину поселили в затишному номері готелю «Вестін».

Після відпочинку перед початком офіційного обіду нас з дружиною запросили до кімнати, що побіч із залою. У кімнаті зібралося десятків зо два достойників. Мені представили провінційних єпископів та інших поважних осіб, з якими я ще не встиг познайомитися.

Хвилин за двадцять майстер церемоній — доволі висока струнка жінка (мабуть, монахиня) — попросила всіх вишикуватися в один ряд відповідно до списку, який зачитала. Потім широко