Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич
Обидва кулемети сот. Черника на горбочку сікли по рідкому лісі, де засіли Добровольці. Сот. Черник керував вогнем обох кулеметів. Стрілянина в лісі була в різних місцях. Сот. Черник, щоб розглянутися і зорієнтуватися в терені, підвівся із землі і тоді був смертельно ранений. Кулемети, мимо поранення сот.
Черника, грали далі і стримували Добровольців. Наліво від шляху бій не послаблювався. Гармата стріляла, але рідше, бо треба було щадити набої, яких було небагато.
Було вже близько полудня. Бій тривав уже більше п’яти годин. Сотня і одна чота стрільців, при одній гарматі, чотирьох кулеметах і кільканадцятьох вершниках стримували п’ять годин ворога, який був удесятеро сильніший.
У тому прикрому часі під’їхала до фронту гармата хор. Пилькевича, яка їхала з першим ешельоном сот. Р. Сушка. Хор Пилькевич привіз радісну вістку, що всі Стрільці приїхали з Хвастова до Мотовилівки і підходять до фронту. Гармата хор. Пилькевича мала повний запас набоїв, а на плятформі було два кулемети. Тепер гармата може стріляти не шкодуючи набоїв. Сот. Дашкевич зарядив, щоб гармата, яка досі була у бою під його командою, вернулася на станцію в Мотовилівці та набрала набоїв, а далі, щоб третя гармата під’їхала другими рейками до фронту. Сам сот. Дашкевич пересів до гармати хор. Пилькевича і почався дальший бій. Із цією гарматою можна було виїхати на поля за лісом, бо за гарматою були на пульманівській плятформі два кулемети, які могли стріляти на обидва боки. Тепер можна було гарматою розігнатися, бо було досить набоїв.
Стрілецька піхота першого і третього ешельону підходила до лінії бою. Гармаші вивантажили на станції в Мотовилівці четверту гармату і поставили на позицію з обстрілом уздовж шляху від лісу, який оточував станцію, бо можна було сподіватися, що якийсь відділ Добровольців може підійти лісом до станції.
їздці від усіх гармат, розвідачі, обозники вивантажили коней та їх осідлали. Частина артилерійських вершників, під командою пор. М. Кураха, рушила лісом на найбільше порожнє праве крило фронту, а друга, під командою десятників — Дмитраха і Стельмаха, на ліве крило, в напрямі села Плісецьке. До бою стали всі чотири гармати, а їздові від гармат, розвідчі патрулі, обозники пішли у бій як вершники.
Стрілецького відділу кінноти під командою сот. Бориса, який мав 30 вершників, не було під Мотовилівкою. Цю кінноту вислано з Білої Церкви у поблизькі повіти проголошувати владу Директорії, її відозву до українського народу і її зарядження. Тож батерія заступала і кінноту. Батерія виставила відділи вершників, які забезпечували обидва крила фронту. Артилерійські вершники виконували також службу зв’язкових.
По прибутті піхоти з першого і третього ешельону стрілецький фронт продовжився і сильно скріпився. Цілий курінь піхоти з 12 кулеметами вступив у бій. Гармата сіяла шрапнелями і Гранатами і посувалася вперед. За короткий час гармата виїхала на чисте поле за лісом, а далі в’їхала у розстрільні Добровольців. Заграли обидва кулемети, які були на плятформі позаду гармати. Кулемети дістали тепер поле обстрілу і то в середині ворожої лінії, а далі, коли потяг минув розстрільну, то кулемети обстрілювали ворожі розстрільні з-заду. Ворожий панцерник лютував, бачив стрілецьку гармату у вагоні в чистому полі і обсипав її Гранатами. Багато тих гранат падало таки на розстрільні Добровольців, бо стрілецький потяг був нарівні з розстрільною Добровольців, а потім позад їх ліній.
Ворожий фронт був прорваний. Дехто з ворожої розстрільної хотів утікати, але це могли зробити тільки ті, які були далеко від залізничного шляху. Ближче залізничного шляху полягло все, коли не від гарматного то від кулеметного вогню.
Командант Добровольців і цілої воєнної операції під Мотовилівкою ген. князь Святополк-Мірський вислав на скріплення фронту резерву. Ця резерва посувалася гусаком ровами по обох боках залізничного шляху під прикриттям вогню панцерника. Ген. кн. Мірський спізнився з висилкою підкріплень, бо розстрільні Добровольців були вже знищені і фронт перерваний. Висилка цієї резерви уздовж шляху, була нещастям для російських офіцерських „дружин”, бо їх панцерник не мав відваги, під обстрілом стрілецької гармати, їхати поперед цієї піхоти і взяти закрут залізничного шляху, щоб і далі гарматним вогнем прикривати просування резерви. Панцерник лишився позаду, а резерва пішла ровами вздовж шляху без прикриття гарматного вогню.
У цілому бою під Мотовилівкою була та різниця між обома сторонами, що у російських Добровольців спереду ішла піхота у розстрільних чи ровами уздовж залізничного шляху, а їх сталевий панцерник з гарматою і скорострілами їхав позаді піхоти. У Січових Стрільців було навпаки. Гармата їхала увесь час бою спереду піхоти і своїм вогнем промощувала дорогу для піхоти, а далі в’їхала і проломила ворожу розстрільну. Піхота Добровольців не могла утриматися під вогнем шрапнелів і Гранат з близької віддалі. У Січових Стрільців гармата прикривала стрілецьку піхоту і стягала на себе ворожий вогонь. У Добровольців усі стрілецькі удари — гарматами, кулеметів, піхоти, гарматних вершників падали на їх піхоту і наносили втрати, а їх панцерник був увесь час позаду піхоти.
Гармата посувалася вперед. Під’їхала третя гармата до фронту, але мусіла вернутися назад, бо рейки і шлях перед нею були зірвані вибухом Гранати. Гармата вернулася на станцію Мотовилівку. Забрали рейки, залізничні пороги, залізничників і знов під’їхала, щоб направляти шлях. Друга стрілецька гармата, сіючи етрільнами, поїхала вперед, щоб робітники і гармаші третьої гармати могли спокійніше і швидше направляти шлях. Ворожа резерва, яка підходила ровами попала під обстріл гармати і пустилася відступати. На залізничному шляху положили вони кілька залізничних порогів, щоб стримати стрілецьку гармату. Стрілецька гармата під’їхала до перешкоди і зупинилася. Тут сот. Дашкевич відізвався до гармашів: „Хто вискочить з вагону, щоб відкинути перешкоду?” Два молоденькі коростишівські семінаристи вискочили з вагону. У тій хвилині бризнула перед стрілецькою гарматою ворожа граната. Закурилося, засвистіли відламки Гранати, полетіло каміння і пісок із залізничного насипу. Бідні семінаристи притиснулися до боку вагону де була гармата, але не подалися. По вибуху Гранати прискочили до положених порогів і відкинули їх у рів. Семінаристи цілі і здорові вскочили назад до вагону. Гармата поїхала далі. Стрілецька гармата, під обстрілом ворожого панцерника, сіючи шрапнелями,
