Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич

Щоб таки забезпечитися нейтральністю німців, подалися 16 листопада сот. Сушко і четар Чорній до „Зольдатенрату” німецької залоги в Білій Церкві на переговори. Переговори з німцями затягалися. Білоцерківський „Зольдатенрат” хотів згодитися на невтральність, але віднісся у тій справі до армійського „Зольдатенрату” в Києві. Ті жадали відкласти повстання до часу, поки німці не виїдуть з України. Директорія обіцяла за невтральність помогти їм спокійно виїхати з України. Переговори ішли далі. У тому часі в німецькому війську змагалися дві сили — командний склад і „Зольдатенрати”, які постали по капітуляції Німеччини на французькому фронті.

16 листопада 1918 р. рано на збірці усіх Січових Стрільців відчитано гетьманську грамоту про федерацію і на радість усіх проголошено, що Січові Стрільці визнають віднині владу Директорії і переходять під її накази.

У грамоті гетьмана Скоропадського говорилося дослівно: „Україні першій належить виступити в справі всеросійської федерації, якої кінцевою метою буде відновлення великої Росії. Глибоко переконаний, що інші шляхи були б загибеллю для самої України, я кличу всіх, кому дорога її майбутність, тісно зв’язана з будуччиною і щастям усієї Росії, з’єднатися біля мене і стати грудьми на захист України і Росії”…

Чи ж гетьман Скоропадський міг вимагати від Січових Стрільців, від Запоріжців, Гайдамаків, які боронили самостійности України в січні-лютому 1918 р. під Полтавою, у боях на вулицях Києва, під Крутами, у боях коло Бердичева, у боях від Житомира до Сарн і назад до Києва, коли то полягло багато Січових Стрільців, Запоріжців, Гайдамаків, щоб вони тепер воювали за відновлення великої Росії, яка так само буде гнобити Україну, як гнобила від переяславської угоди 1654 до революції в 1917 р. Чи ж міг гетьман жадати, щоб українці стали біля нього на захист України і Росії, коли в дійсності віддавав Україну знову в неволю Росії і то зовсім непотрібно, бо ніхто на Україну тоді не наступав. Здається, цього гетьман Скоропадський не міг вимагати не то від українського війська, яке своїми грудьми боронило Україну від Росії, але і від нікого з українців.

На таку деклярацію гетьмана Скоропадського, згідно з якою Україна переставала бути самостійною, могла бути тільки одна відповідь — збройне повстання в обороні самостійної української держави. Таку відповідь дав Український Національний Союз, як політичний провід українського народу, Січові Стрільці, а далі Запоріжці, Чорноморці, Низові козаки і повстанці.

В січні і лютому 1918 р., коли треба було боронити українську державу перед советами, не було ген. Скоропадського серед українського війська. Не було його у боях за Полтаву, Крути, Київ, а тоді так було потрібно українських старшин. Ген. Скоропадський, як казали, образився і не згоджувався з Українською Центральною Радою. Отаман С. Петлюра не образився тим, що перестав бути у грудні 1917 р. генеральним секретарем (міністром) військових справ, а взяв сам кріс у руки і боронив Україну під Полтавою, під арсеналом у Києві та на вулицях Києва. Коли ж на Україні настав уже спокій, коли совєтські війська були прогнані з України, то тоді ген. Скоропадський на спілку з москалями з „Протофісу” зробив при помочі німецьких військ переворот. Не для добра української державности був зроблений цей переворот, а щоб рятувати багацтва поміщиків на Україні (які у величезній більшості не причисляли себе до українського народу) і рятувати майно промисловців і купців, які також майже всі були чужі Україні. Ген. Скоропадський усунув Українську Центральну Раду та її уряд, а сам, спираючися на німецьке військо, зробився диктатором України, бо парляменту не було ніякого, а Українських Установчих Зборів, хоча вибори були переведені, не скликав. За час свого панування — від травня до листопада 1918 р. — за шість і пів місяця миру не зорганізував війська для оборони України. Коли б не було 29 квітня 1918 р., тобто ген. Скоропадського, то історія України пішла б була іншим шляхом. У листопаді 1918 р., коли не стало німецького і австрійського війська на Україні, була б уже українська армія у складі вісьмох корпусів піхоти і 4 дивізій кінноти, які за часів Української Центральної Ради почато організувати. 17 квітня 1918 р. військовий міністер полк. Жуковський призначив командирів корпусів, як ось — командиром київського корпусу ген. Мартинюка, волинського — ген. Дядюшу, подільського — ген. Клименка і т. д. Крім цього був би сильний корпус Січових Стрільців, корпус Запоріжців, корпус Синьожупанників, Сірожупанників. Проти такої сили тодішня червона і біла Росія були б безсильні.

За часів гет. Скоропадського міністром військових справ став москаль ген. О. Рагоза, віцеміністром ген. О. Ліґнав, змосковщений німець, а контрадміралом фльоти М. Максімов, москаль. Чи ж ті москалі хотіли організувати українську армію, яка мала б боронити Україну проти червоної чи білої Росії?

Штаб запорізького корпусу старався дістати чотири гармати для IV батерії легко-гарматного запорізького полку, де були гармаші СС, але й за п’ять місяців таки не дістав. Гармат на Печерську, в артилерійському складі у Києві було кільканадцять соток, але гетьманські міністри не хотіли видати навіть чотири для Запорізького корпусу.

За часів гетьмана Скоропадського організація вісьмох корпусів і чотирьох дивізій кінноти, започаткована за часів Української Центральної Ради, майже не посувалася вперед — за 6 1/2 місяця спокою. Усунено старшин українців, визначених за часів УЦР, а призначено в більшості москалів, ніби тому, що нововизначені були кращими офіцерами. Вони зовсім не спішилися організувати українське військо. У листопаді 1918 р., коли на Україні не стало австрійського війська, а Німеччина програла війну, з проектованих корпусів були тільки кадри, а війська не було. Дві дивізії Синьожупанників німці роззброїли, щоб легко можна було перепровадити гетьманський переворот. У зформованій в Австрії з полонених дивізії Сірожупанників, гетьманський уряд усунув команданта пполк. Перлика, а призначив москаля ген. Васілієва, а у вересні заряджено демобілізацію дивізії. Запорізький корпус зредуковано на дивізію. Гетьманський уряд зорганізував Сердюцьку Дивізію, у якій служили сини багатих селян. Дивізія ця була не повна, а в бою під Мотовилівкою, де був один полк піхоти і кіннота, показалися зовсім слабкою. Зорганізовано з охотників Чорноморський кіш у Бердичеві і Запорізький кіш (Низові козаки) у Могилеві, але ті формації мали приблизно по 400 козаків. Це все, що зробив гетьманський уряд за 6 1/2 місяця спокою.

В дійсності Україна в листопаді 1918