Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич

class="book">Надтягала буря війни над Україною. Гармаші приготовлялися у похід і журилися, звідки взяти коней до запрягу. Вирішено покликати коростишівських семінаристів назад до батерії. При складанні зброї, у травні 1918 р., семінаристи від’їхали до Коростишева з запевненням, що коли буде війна, то команда батерії покличе їх назад до зброї. Хоч батерія мала повну обслугу, але треба було їх повідомити, щоб приїхали до Білої Церкви, бо таку дістали обіцянку. Вислано вістуна Чайківського з письмом до семінаристів у Коростишеві. На другий день приїхали до Білої Церкви усі колишні гармаші-семінаристи, крім одного, який був хворий. Крім цього привезли із собою ще 10 новобранців-семінаристів, які за часів УЦР у батерії не служили. Гармаші прийняли семінаристів з великою радістю. Стрільці-піхотинці говорили, що батерія покликала свою резерву на війну. Команда СС дивувалася, як ті молоді хлопці могли бути так прив’язані до батерії, що виконували добровільно накази, покинули школу і приїхали на перший заклик. Семінаристи зайняли свої місця у батерії, які займали за УЦР, а деяких поприділювано, як запасних, при обслузі гармат і телефонів.

Січові Стрільці мали стало поготівля. Бараки були обставлені заставами і то з гарматами. Можна було сподіватися, що гетьманський уряд вишле військо проти Січових Стрільців, щоб уночі напасти на бараки.

На два дні перед повстанням залізничники зі станції у Білій Церкві повідомили команду СС, що на станцію приїхав ешельон мадярської кінноти, яка хоче їхати на Фастів-Підволочиська, і питали, що мають з ними зробити. Команда СС просила залізничників, щоб мадярський ешельон подали до бараків, де жили СС. Під час першої світової війни у цих бараках був шпиталь, тож були до нього проведені рейки. Ранених, хворих перевозили потягами просто до шпитальних бараків.

Була ніч. Хутко уставлено коло залізничних рейок дві гармати, кулемети і піхоту.

Ешельон заїхав перед гармати. Викликали команданта ешельону і казали кінноті зложити зброю. Мадяри не мали іншого виходу. Погодилися. Заряджено, щоб вийшли з вагонів і пересіли в інші вагони, якими від’їхали додому. Коні, зброя лишилася у Стрільців. Цим саме способом обеззброєно ще другий ешельон, тим разом австрійської кінноти. Відбувалося це все чемно, без образ, у повному порядку. Старшинам залишено бічну зброю, жовнірам — усе, що їм було потрібно до особистого вжитку і загалом усе, крім зброї, коней та упряжі на коні. Залишено усі харчі, які кіннотники везли з собою.

Тепер Стрільці мали подостатком коней. Батерія дістала коней більше, як було потрібно. Коні були верхові, потрібно було призвичаїти їх тягнути гармати, але на те вже не було часу.

14 листопада появилася „Грамота” гетьмана Скоропадського про федерацію України з Росією, що мало бути початком повстання.

На другий день прибула до стрілецьких бараків визначена Українським Національним Союзом Директорія, в складі Володимира Винниченка, як голови, Симона Петлюри, як головного отамана республіканських військ, Федора ІТТвеця, Панаса Андрієвського та Андрія Макаренка. Головний отаман С. Петлюра прибув з ген. Осецьким, як начальником штабу республіканських військ.

Січові Стрільці у Білій Церкві лаштувалися до походу. Гармаші вантажили гармати у вантажеві вагони, подібно як це робили в Житомирі і Коростені у лютому 1918 р., із тією може різницею, що стіни вагонів обкладали мішками з піском, а не тюками із соломи, бо прасованої соломи не було. За гарматами, кулеметники уставляли пульманівські шіятформи із кулеметами. Далі мав їхати паровіз, а за ним вагони з піхотою. На кінці, на плятформі їхала набійна скриня і передок від гармати та набійної скрині. Коні брали тому, щоб на випадок потреби можна було вивантажити гармату і стати на позицію у відкритому полі. Три такі потяги мали їхати на Київ. У третьому мала їхати Директорія, штаб Головного Отамана і штаб СС. Третій потяг мав дві гармати спереду і на кінці потягу, як задня охорона. Стрільці приготовляли все це на рейках таки поміж бараками.

Директорію і ген. Осецького запрошено на обід до харчівні. Під час обіду гол. отаман С. Петлюра, як командант республіканських військ, виголосив до стрілецьких штаршин промову. Зміст промови був такий: „Може у декого зі стрільців і є сумніви, чи горстка Січових Стрільців зможе перемогти гетьманські війська, московських добровольців, а може і німецькі війська, але ми мусимо піти в бій, щоб показати перед історією, будучими поколіннями і перед світом, що Україна так без бою, без пострілу не погодилася на втрату своєї самостійності!. Але я вірю — сказав гол. отаман — що ми переможемо. Інші народи були у кращому положенні, коли здобували свою незалежну державу, бо мали свідомий народ, а ми будуємо рівночасно і націю і державу”.

Гол. отаман С. Петлюра може і вірив у перемогу, але коли, як командант, підрахував сили, то воно не дуже показувало на перемогу. Гол. отаман С. Петлюра сам висловився у приватній розмові зі старшинами: „Звичайно! Хіба ж можна думати, що чотирьома гарматами і кількома сотнями людей, ми розіб’ємо гетьманські і німецькі полки, але ми мусимо пожертвувати собою”.

Загал старшин СС і стрільців був переконаний, що переможуть, бо хотіли перемогти і хотіли цієї війни. Хотіли рятувати Україну від накиненої гетьманом Скоропадським федерації з Росією.

Обід був короткий. Не було часу. Треба було приготовляти про бойові потяги.

Стан Загону Січових Стрільців у Білій Церкві перед повстанням був ось такий: бойовий стан — курінь піхоти під командою сот. Романа Сушка, у складі чотирьох сотень з командантами: І сотні — сот. Іван Рогульський, ІІ сотні — сот. Осип Думин, ІІІ сотні — сот. Василь Кучабський. У бою під Мотовилівкою IV сотнею командував сот. Маренин, а сот. Кучабський був у штабі Гол. Отамана. Разом було 20 старшин і 474 багнети. Сотня кулеметів сот. Федора Черника мала 12 кулеметів. Легка батерія під командою сот. Дашкевича зі старшинами — пор. М. Курахом, хор. О. Пилькевичом і хор. Гриценюком мала чотири легкі гармати. Шина розвідка сот. Франца Бориса мала одного старшину і 30 шабель, школа підстаршин під командою чет. Володимира Чорнія мала одного старшину і 27 багнетів. Командантом Окремого Загону Січових Стрільців був полк. Євген Коновалець, начальником штабу — полк. Андрій Мельник, начальником постачання — сот. Іван Даньків. Крім цього був запасний кіш під командою сот. Андрія Домарадського, який мав 3-ох старшин і 23 стрільці, що їх під