Українець, який відмовився бути бідним - Михайло Федотович Слабошпицький

Яцик, звичайно, цілковито позбавлений наївних ілюзій, що теорія може випродукувати універсальні відповіді на всі конкретні – часто зовсім не схожі між собою – випадки з практики. Адже реальне життя набагато складніше за науково найвиваженішу систему уявлень про нього. З повагою і цікавістю ставлячись до теорії, він далекий від намагань постійно шукати в ній суто прикладний посібник для себе. На його думку,теорія сьогодні часто невиправдано відривається від практики, шугає аж у позахмарні висоти, геть гублячи з поля зору грішну землю. Тому за такої ситуації значення реальної практики просто важко переоцінити. Теорія дає знання закономірностей найзагальнішого плану, перспективні орієнтири. Практика ж – то мистецтво щоденно творчої (в ідеалі, звичайно) поведінки в справі, вміння охопити зором конкретне й загальне, урівноважити в своїй уяві всю ту конструкцію, про яку Яцик говорив, і малопомітний аксесуар, інтуїтивно відчути наближення небезпеки чи широких перспектив, які можуть відкриватися вже на найближчому етапі діяльності.

Я спиняюся на цьому так докладно, бо бачу, з якою легковажністю йдуть в Україні молоді люди в бізнес, почасти анітрохи не здаючи собі справи в тому, що від них вимагається для такої складної сфери діяльності і що їх там чекає, якщо вони не готові вчитися. У багатьох панують уявлення, що бізнес – це щось подібне до екскурсії чи полювання: одягся відповідно – і йди. Про якусь же підготовку до нього, про потребу фахового опанування багатьох найнесподіваніших речей і відповідний етичний кодекс, на жаль, зовсім не йдеться. Чим це обертається, може сказати майже кожен, хто зіткнувся в Україні з нашими підприємцями.

1981 року Яцикове підприємство зустріло своє чвертьстоліття.

З цього приводу в пресі наголошувалося, що своєму невпинному зростанню та успіхам воно завдячує трьом визначальним чинникам: цінам, якості і чесності. «Новий шлях» писав про основні критерії діяльності Петра Яцика: «розбудувати ефективно землю й спорудити естетично приємні будівлі, які давали б практичне й функціональне оточення». «Ці напрямні здобули для нього визнання і приятелів у промислі і суспільстві…» І далі подавався реєстр фірм міжнародного значення, які й на майбутнє хочуть мати справу з Петром Яциком.

Воднораз там наголошувалося на тому, що підприємство засвідчує наміри не відставати від життя,  набираючи новий кваліфікований персонал, який, принісши з собою адміністративні знання й ентузіазм, творить тим надійний сплав з практичним досвідом засновника, а тому ці підприємства і на двадцять п'ятому році існування «є молодими, повними свіжої і нової енергії та бажання виконати нові завдання».

Хтось може сказати, що йому пощастило опинитися в потрібний момент на потрібному місці. Наприпочатку 1950-их років у Канаді розпочався період бурхливого розвитку. Молода країна вступала в еру індустріалізації. Будівництво стало однією з найнеобхідніших галузей господарювання.

Так, у цьому розумінні Яцикові справді пощастило. Але ж треба було зорієнтуватися, зазирнути в завтра й зрозуміти ті перспективи. Інші на його місці залишилися в руслі старого бізнесу й не переходили на новий. Він міг так само зоставатися з «Аркою». Тим паче, що справи в ній не налаштовували на песимістичний лад. Але відчув у собі поклик до значно масштабнішого розмаху діяльності, зорієнтувався, що скромна «Аккурат Білдерс Лтд.» може стати своєрідним стартовим майданчиком до нового й значно перспективнішого.

Знайшов він і вельми ефективний спосіб боротьби з інфляцією. Завершивши спорудження будинків, не поспішає відразу ж збувати їх. Інколи, по виплаті кредитів, по двадцять-тридцять років вони лишаються власністю компанії. На ринку відбувається те, що й має відбуватися: ростуть і падають ціни на нерухомість, поволі втрачає колишню купівельну спроможність долар (зрештою, інфляція триває в усьому світі, щоправда, не такими скаженими темпами, як в Україні), а здані в оренду будинки стоять надійною гарантією завтрашнього дня Петра Яцика. Інфляція працює не проти, а на нього.

Той спосіб боротьби Петра Яцика з інфляцією, його вміння перетворити її зі свого ворога на спільника уможливлюють сказати, що він орієнтується в стихії свого бізнесу, мов риба у воді.

То – справді його органічна стихія.

Кожен із будинків, що їх споруджують його

Яцикова прес-конференція в Києві. 2000 р.

фірми, народжується, витворюється в його уяві, вони шикуються довгими рядами, і йому виразно бачиться весь довколишній ландшафт. А потім він шукає той ландшафт у реальності, терпляче пояснює архітекторам, якими мають бути будинки, задає тему для варіацій. Звичайно ж, усе це супроводжують скрупульозні розрахунки, де беруться до уваги й вигідність того місця, на якому виростуть споруди, і ціна матеріалів, і платня робітникам, і, зрештою, багато інших об'єктивних та суб'єктивних чинників, оскільки бізнес у капітальному та житловому будівництві, де така сильна конкуренція і нерідко можуть збанкрутувати найблагополучніші фірми, – справа, що вимагає і зухвалості, й інтуїції, і розрахунку. Одне слово, всього того, чого вимагає і будь-яка мистецька творчість. Тому з такою категоричністю і відстоює він тезу про бізнес саме як творчість. І з ним важко не погодитися.

Сказати про те, що бізнесмен повинен бути й добрим психологом, – це майже нічого не сказати. Адже щоденно має справу з людьми; змушений одразу визначати, кому можна вірити, чого від кого чекати, хто на що здатний. У нього немає часу на години повільного психологічного аналізу – все треба вирішувати зі  швидкістю комп'ютера, на рівні інтуїтивних осяянь.

Інтуіція продиктована розумом, досвідом і знаннями; вона йде попереду них.

Окрім знання людської природи, потрібна, без перебільшення можна твердити, блискавична реакція, яка дає змогу оперативно реагувати на всі зміни кон'юнктури ринку, а також постійно тримати в полі зору справи партнерів (збанкрутують вони -збанкрутуєш і ти), а про конкурентів – то вже й нічого казати. Бажано мати уявлення про їхні справи не менш докладне, аніж про свої.

Ми захоплюємося психологією і теорією шахової творчості, – психологи