Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової - Леонід Олександрович Сапожніков
1928 року Штрассер за згодою Гітлера призначив Коха гаулейтером Кенігсберга — вищим партійним функціонером у Східній Пруссії. Там він успішно розширював ряди своєї партії. Після того як нацисти прийшли до влади, гаулейтери стали всевладними господарями у своїх регіонах подібно першим секретарям обкомів у СРСР. Кох обіймав цю посаду до кінця війни (сполучаючи її з 1941-го по 1944-й з посадою рейхскомісара України). Ще до підписання пакту Молотова — Ріббентропа він твердив, що Німеччині потрібен союз із Росією, а не з Англією, й намагався схилити до цього Гітлера.
— Цей Кох забігає вперед, — сказав Гітлер у 1934 році голові Данцизького сенату Раушнінгу. — Він хоче, щоб я об’єднався з Росією проти Польщі. А чому б і ні? Колись це станеться... Але все-таки Кох помиляється. Ми ніколи не зможемо стати великою країною, яка править усім світом, якщо будемо діяти разом із Росією. У такому союзі ми ніколи не зможемо довіряти один одному до кінця. І врешті-решт такий пакт неминуче переросте у відчайдушну боротьбу. Тільки ОДНОМУ дано правити. Щоб це було дано нам, ми маємо перемогти Росію! (Герман Раушнінг. «Говорить Гітлер»).
У «Ніч довгих ножів» (1934), коли Гітлер розправився зі Штрассером та його прибічниками, Кох уцілів — фюрер його цінував і довіряв йому. Мабуть, не випадково обидві ставки фюрера у війні з Радянським Союзом знаходилися у володіннях Коха — одна під Растенбургом у Східній Пруссії, друга — під Вінницею. До речі, Гітлер призначив Коха рейхскомісаром України всупереч Розенбергу, який хотів «посадити його на Москву».
Отже, Кох ще замолоду напрактикувався у соціалістичній риториці. Та хіба не дивно, що майбутній кат України підштовхував Гітлера до альянсу з СРСР? І що ж було в тому самому «абсолютно таємному» конверті? Ввімкнемо логіку і поміркуємо.
У комуністів на гачку
Припустимо, Кох володів компроматом на кремлівських керівників — наприклад, інформацією про їхні таємні контакти з Гітлером на початку війни, коли Сталін у відчаї був готовий укласти з ним мир типу Брестського. У цьому випадку Кох міг пригрозити, що в разі його страти відповідні документи буде опубліковано.
Версія видається цілком імовірною, але не витримує критики. Для Коха було б незрівнянно вигідніше не шантажувати Кремль, а запропонувати ці гіпотетичні документи англійцям. Тоді б він, мабуть, зміг купити не тільки життя, а й волю: адже між СРСР і недавніми союзниками йшла вже холодна війна.
Інша версія звучить так неймовірно, що спочатку я від неї відсахнувся: Кох був агентом НКВС! Але згадалися слова, почуті мною від «майора Вихора» — легендарного Євгена Березняка: «В історії радянської розвідки були такі речі, які розумом людини не збагнути. Такі закручені, засекречені, що повірити в це неможливо взагалі».
Кох — агент Кремля? Тоді конверт міг містити наполегливе прохання про зустріч із представником радянської держбезпеки. З польських джерел відомо, що «люди з Москви» дійсно приїздили до Коха. Логічно припустити, що під час зустрічі він домагався визволення або принаймні поліпшення своїх умов у в’язниці.
Ця версія пояснює дві головні загадки: нечувано довге слідство і скасування страти. Але постають нові питання. Навіщо було Коху з його високим становищем та багатством працювати на НКВС? Не з ідейних же міркувань! Слід, однак, урахувати, що багатієм, поважним функціонером і глибоким циніком він став не одразу. На початку 1920-х років Кох був бідняком і жваво цікавився комуністичними ідеями. Такий молодик плив просто до рук агентів Комінтерну, які підкріплювали ідеї Маркса хорошими грішми. Пішов до нацистів? Що ж, будеш і там нам корисний — адже твої розписки у нас залишилися...
Інше питання: чому радянський агент поводився в Україні так жорстоко? Відповідь ми вже знаємо від німців: через це швидко ширився партизанський рух. А «ціна питання» — майже два мільйони жертв Коха — не мала для Сталіна значення. Жителі окупованих територій були для нього майже зрадницькою масою — так само, як полонені червоноармійці. Ну а розстріли націоналістів і поготів влаштовували кремлівське керівництво: вони перетворювали ОУН із союзника Гітлера на його ворога.
Вальтер Шелленберг, широко відомий у нас завдяки серіалу «Сімнадцять миттевостей весни», написав у мемуарах (глава «Операція „Цепелін“»): «Спеціалісти з російських питань уважали, що Сталін тільки вітає жорстокі заходи німців, такі, наприклад, як „наказ про комісарів“ (згідно з яким усі полонені комісари підлягали негайному розстрілу), масові розстріли, масове вивезення населення. На їхню думку, він вбачав у всіх цих діях чудовий засіб, який допомагав не тільки підняти бойовий дух партизанів, а й виправдати власну жорстокість — безжальне ставлення до своїх бійців під час бойових дій та найжорсткіші репресії проти населення, яке ухилялося від служби в армії».
Але чому ж тоді Микола Кузнєцов, славнозвісний терорист і розвідник НКВС, полював на Коха? Цю історію дуже важливо розглянути детально.
Сорок хвилин для Зіберта
У липні 1942 року в районі Рівного почав діяти партизанський загін під командуванням капітана держбезпеки Дмитра Медведєва. Щотижня з секретного аеродрому під Москвою стартував літак, який скидав на парашутах поповнення для загону. Восьму групу десантників проводжав — нечувана річ! — сам Павло Судоплатов, начальник Четвертого управління НКВС СРСР. Це він у 1938 році в Роттердамі особисто ліквідував лідера ОУН Коновальця, а в 1940-му організував у Мексиці вбивство Троцького. Після початку війни Сталін зробив його відповідальним за розвідку, диверсії та терор на окупованих територіях. Під його орудою були сотні партизанських загонів, але особливого значення він надавав загону Медведєва. Точніше, людині, заради якої і приїхав на аеродром, — Миколі Кузнєцову.
Кузнєцов блискуче володів німецькою мовою, був товариський, мав арійську зовнішність і ще до війни працював на розвідку НКВС. «Особиста справа агента Кузнєцова, — читаємо у спогадах Судоплатова, — містить відомості про нього як про коханця більшості московських балетних зірок, деяких з них в інтересах справи він ділив з німецькими дипломатами».
Накласти б йому головою як «німецькому шпигуну», але врятувала війна. Кузнєцов пройшов спеціальну підготовку — і от парашут, рюкзак, а в ньому
