Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР - Вахтанг Теймуразович Кіпіані
Про це також твердиться у виготовленому ним програмному документі «Пам’ятка українського борця за справедливість» («Памятка украинского борца за волю»).
Крім того, в розмовах з мешканцями селища Матросова Магаданської області Банніковою А. М., Войтовичем В. С., Грибановим В. Я. та іншими Стус, поширюючи наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, заявляв, що він залишається на своїх попередніх ворожих позиціях.
Будучи раніше судимий за антирадянську агітацію і пропаганду, маючи великий життєвий досвід і вищу освіту, Стус не міг не усвідомлювати, що його дії, пов’язані з виготовленням, зберіганням та розповсюдженням значної кількості ворожої літератури, а також систематичне поширення ним в усній формі серед широкого кола громадян наклепницьких вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, були спрямовані саме на підрив та ослаблення Радянської влади по вчиненню особливо небезпечного державного злочину — антирадянської агітації і пропаганди.
Обставиною, передбаченою ст. 41 Кримінального Кодексу УРСР, що обтяжує відповідальність обвинуваченого Стуса В. С., є те, що раніше він вчинив особливо небезпечний державний злочин — проводив антирадянську агітацію і пропаганду, за що в 1972 році був засуджений.
Після цього під час відбуття основної і додаткової міри покарання та після звільнення до погашення судимості вчинив аналогічний державний злочин.
Передбачених ст. 40 КК УРСР обставин, які пом’якшували б відповідальність обвинуваченого Стуса В. С., немає.
На підставі викладеного обвинувачується:
Стус Василь Семенович, 8 січня 1938 року народження, уродженець села Рахнівка Гайсинського району Вінницької області, українець, громадянин СРСР, безпартійний, з вищою освітою, одружений, має сина 1966 року народження, із селян, військо-зобов’язаний, раніше судимий — 7 вересня 1972 року за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 5 років позбавлення волі і 3 роки заслання, до арешту по цій справі — робітник Київського виробничого об’єднання взуттєвих підприємств «Спорт», мешканець міста Києва, вул. Чорнобильська, № 13 «а», кв. 94, — в тому, що він, будучи раніше, 7 вересня 1972 року, засудженим Київським обласним судом за проведення антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч. 1 КК УРСР) до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання, відбуваючи в 1974–1979 роках основну і додаткову міру покарання — у виправно-трудовій колонії № 19 селища Лісний Мордовської АРСР та в засланні в Магаданській області, а з серпня 1979 року до травня 1980 року, мешкаючи в місті Києві, до погашення судимості не став на шлях виправлення і, залишаючись на ворожих радянському суспільству позиціях, спілкуючись шляхом особистих контактів та листування з особами, засудженими за особливо небезпечні державні злочини, а також з представниками зарубіжних буржуазно-націоналістичних кіл і іншими відщепенцями, на ґрунті антирадянських націоналістичних переконань, незважаючи на неодноразові попередження з боку офіційних осіб органів влади та представників громадськості про недопустимість злочинної діяльності, протягом тривалого часу з метою підриву і ослаблення Радянської влади систематично виготовляв, зберігав та розповсюджував антирадянську і наклепницьку літературу, в якій містяться заклики до проведення боротьби з Радянською владою та вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Деякі з них потрапили за кордон в капіталістичні країни, де широко використовуються буржуазно-націоналістичними центрами в провокаційних кампаніях проти Союзу РСР.
Разом з цим з тією ж ворожою метою займався антирадянською агітацією і пропагандою в усній формі, поширюючи наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад.
Так, у грудні 1976 року, відбуваючи покарання у виправно-трудовій колонії № 19 селища Лісний Мордовської АРСР, незважаючи на оголошене йому 19 жовтня 1975 року у відповідності з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 грудня 1972 року офіційне попередження про недопустимість ворожої діяльності, з метою підриву та ослаблення Радянської влади виготовив наклепницький документ у вигляді «заяви» до Президії Верховної Ради СРСР і тоді ж поширив його, надіславши до Прокуратури Союзу РСР зі своїм листом-проханням, щоб текст «заяви» було доведено до «адресата».
В зазначеному документі він зводить наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Зокрема, намагається довести, що в нашій країні начебто існує беззаконня та відсутня демократія.
Схвалюючи діяльність осіб, заарештованих за особливо небезпечні та інші державні злочини, робить спробу обвинуватити Радянську владу в порушенні прав людини.
Тоді ж, у 1976 році, відбуваючи міру покарання в Мордовській АРСР, з тією ж метою виготовив документ у вигляді «Відкритого листа до І. Дзюби». В ньому, паплюжачи радянський державний і суспільний лад, наклепницьки твердить, що на Україні в 1972–1973 роках начебто відбувся «антиукраїнський погром», під час якого нібито притискувалась «національна гідність» радянських людей, що в СРСР кожен український літератор начебто «поневолений», а народ знаходиться нібито «в якомусь вакуумі» і його духовне існування «поставлено під загрозу».
Зазначений ворожий документ набув поширення серед націоналістично настроєних осіб, зокрема потрапив до мешканця міста Києва Шевченка О. Є., притягнутого до кримінальної відповідальності за антирадянську агітацію і пропаганду по іншій справі, під час обшуку по якій 1 квітня 1980 року була вилучена рукописна копія цього документа.
Згаданий документ також потрапив за кордон, де використовувався буржуазною пропагандою в ворожих акціях проти Союзу РСР і був надрукований під назвою «Відкритий лист В. Стуса до І. Дзюби» в журналі «Визвольний шлях» № 12 за грудень 1976 року, що видається організацією українських буржуазних націоналістів у Лондоні.
Восени 1977 року, відбуваючи додаткову міру покарання — заслання в селищі Матросова Тенькінського району Магаданської області, з ворожою метою виготовив рукописний документ у вигляді «листа» до своїх знайомих-мешканців м. Києва Коцюбинської М. Х., Кириченко С. Т. та її чоловіка — Бадзьо Г. В., пізніше засудженого за антирадянську діяльність.
В цьому документі зводить наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад, паплюжить національну політику КПРС та братню дружбу українського і російського народів, наклепницьки стверджуючи, що в українського народу нібито «катастрофічне духовне існування», а радянська влада начебто «душить» та проводить «репресії українців». Згадуючи про свою судимість за антирадянську агітацію і пропаганду, він відверто зазначає, що залишився на тих же націоналістичних позиціях і буде далі проводити ворожу діяльність.
Зазначений документ наприкінці