Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР - Вахтанг Теймуразович Кіпіані

Проживаючи в одній кімнаті гуртожитку з головним енергетиком фабрики цього ж рудника Русовим Євгеном Костянтиновичем, в період з січня 1978 року до червня 1979 року під час розмов з ним наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі начебто відсутня демократія, існує свавілля та беззаконня. Разом з цим радянський державний і суспільний лад ототожнював з режимом царської Росії, стверджував, що на Україні нібито проводиться «насильницька русифікація». Наклепницьки заявляв, що Українська РСР начебто не є рівноправною республікою в складі СРСР, а також виправдовував злочинну діяльність бандитів ОУН. (…)

У березні 1978 року в кімнаті гуртожитку вказаного селища в присутності прохідника Ковальова Георгія Івановича і його дружини Ковальової Світлани Григорівни зводив наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, стверджуючи, зокрема, що начебто в УРСР для громадян відсутні права і вони незаконно переслідуються. (…)

В період від березня 1978 року до липня 1979 року, під час розмов з робітником названого рудника Грибановим Валерієм Яковичем, з яким проживав в одній кімнаті, Стус наклепницьки твердив, що Радянська влада нібито не є народною, що в нашій країні неначе чиниться «беззаконня» та порушуються права громадян. З ворожих позицій заявляв, що Україна в складі Союзі РСР нібито не суверенна держава, та закликав до боротьби з Радянською владою. (…)

Протягом вересня 1978 року — січня 1979 року в розмовах з сусідом по кімнаті гуртожитку робітником Мастраковим Петром Михайловичем наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі нібито порушуються права людини та демократичні принципи нашого суспільства, зводив злісні наклепи на внутрішню політику КПРС та Радянського уряду. (…)

У грудні 1978 року в приміщенні рудника імені Матросова Стус в присутності робітників Стефановського Бориса Геннадійовича, Казакова Петра Вікторовича і згаданого вище Голубенка В. В. зводив наклепи на радянський державний і суспільний лад, політику КПРС, заявляючи, що комуністи нібито довели країну до убогості й злиденності. (…)

В квітні 1979 року під час розмови з директором вказаного рудника Войтовичем Всеволодом Степановичем зводив наклепи на радянську дійсність, заявляючи, що в нашій країні нібито існує «беззаконня», радянський народ начебто «безправний», «заляканий», а КПРС начебто проводить антинародну політику. (…)

Під час лікування в хірургічному відділенні лікарні селища Транспортний Тенькінського району Магаданської області протягом серпня-жовтня 1977 року в розмовах з сестрою — господаркою Никифоренко Ніною Кирилівною систематично допускав наклепи на радянський спосіб життя, політику КПРС і Радянського уряду. Зокрема, твердив, що в нашій країні начебто відсутні демократичні права і свободи громадян. Органи Радянської влади, за його словами, нібито творять «беззаконня». З ворожих позицій заявляв, що Україна в складі Союзу РСР начебто нерівноправна. (…)

Перебуваючи на лікуванні в тій же лікарні в червні 1979 року, під час розмов з мешканцем селища Омчак Тенькінського району Магаданської області неповнолітнім Жеренковим Миколою Михайловичем зводив наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, заявляв, що в нашій країні начебто відсутня свобода слова, друку, обмежуються права громадян і радянські люди нібито позбавлені елементарних людських прав, а також допускав наклепи на марксистсько-ленінське вчення. (…)

Відносно проведення вищеперелічених фактів антирадянської агітації та пропаганди в усній формі обвинувачений Стус безпідставно відмовився дати будь-які показання. (…)

Протягом попереднього розслідування цієї кримінальної справи Стус безпідставно відмовлявся давати показання та знайомитись з протоколами допиту і підписувати їх. (…)

Разом з тим під час слідства вів себе провокаційно — у деяких власноручних записах до протоколів допиту в травні-червні 1980 року зазначав, що свою антирадянську діяльність не вважає злочином. (…)

Допитаний по суті пред’явленого обвинувачення 21 травня 1980 року і 2 вересня 1980 року Стус у скоєнні вищевказаного злочину винним себе не визнав, від дачі показань безпідставно відмовився. (…)

Проте проведення Стусом агітації та пропаганди, направленої на підрив і ослаблення Радянської влади, як особою, раніше судимою за особливо небезпечний державний злочин, стверджується наведеними вище численними доказами: матеріалами про його попередню судимість, показаннями свідків, протоколами обшуків, виїмок і оглядів, висновками криміналістичних експертиз, вилученими і приєднаними речовими доказами і документами та іншими матеріалами цієї кримінальної справи.

Про спрямованість злочинної діяльності Стуса на підрив і ослаблення Радянської влади та про його антирадянські націоналістичні переконання свідчать: характер діянь обвинуваченого, ворожий зміст виготовлених і розповсюджених вищеперелічених документів, як серед свого оточення, так і за кордоном на Заході, систематичне поширення ним в усній формі наклепницьких вигадок на радянський державний і суспільний лад, а також ті обставини, що такою діяльністю він займався тривалий час, протягом 1974–1980 років і не припиняв її, незважаючи на неодноразові попередження офіційними органами та громадськістю про недопустимість таких ворожих дій. Зокрема, ігноруючи офіційні застереження органів КДБ від 19 жовтня 1975 року та 19 червня 1978 року у відповідності з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 грудня 1972 року, Стус не тільки не припинив цю діяльність, а, навпаки, активізував її в 1977–1980 роках, перебуваючи в Магаданській області та мешкаючи в місті Києві.

Так, він встановив і підтримував шляхом особистих контактів і листування злочинні зв’язки з судимими за антирадянську діяльність Бадзьом, Горбалем, Лук’яненком, Овсієнком та іншими відщепенцями, а також з представниками зарубіжних буржуазно-націоналістичних кіл, зокрема з Горбач та Бремер, що мешкають в ФРН, виготовляв і розповсюджував ряд антирадянських та наклепницьких документів, які були поширені на території нашої країни і за кордоном на Заході, свідомо надав тим самим можливість буржуазно-націоналістичним центрам використовувати їх в провокаційних акціях проти Радянського Союзу, дезінформуванні світової громадськості щодо радянської дійсності для приниження міжнародного авторитету нашої держави та в інших ворожих кампаніях.

Про антирадянські націоналістичні переконання Стуса свідчать також його твердження, викладені у своїх документах, про те, що він залишається на попередніх позиціях і надалі буде проводити ворожу діяльність.

Зокрема, в своєму листі від 9 листопада 1977 року до названого вище Лук’яненка Л. Г. він вказує: «Коли мені випаде йти на другий тур, то я говоритиму тільки