Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко
Во весь 1849 год я по делам службы подолгу останавливался в киргизских степях. Вернувшись однажды из командировки глубокой осенью, я застал в своей квартире Шевченко и моряка Поспелова587, с которым поэт более года провёл в Аральской экспедиции.
Тарас, Поспелов, Левицкий и я зажили, что называется, душа в душу: ни у одного из нас не было своего, всё было общее, а с Тарасом у нас даже одежда была общая, так что в это время он почти никогда не носил солдатской шинели. Летом он ходил в парусиновой паре, а зимой в чёрном сюртуке и драповом пальто. Иногда заходил к нам Бутаков, чаще других гостил К. И. Герн. Матвеев также не чуждался нашего общества.
Вечера наши проходили незаметно. Пили чай, ужинали, пели песни. Тарас с моряком Поспеловым иногда прохаживались по чарочкам. Изредка устраивались вечера с дамами, причём неизменной подругой Тарасовой была татарка Забаржада, замечательной красоты.
А. И. Бутакову очень понравились наши вечера, но, стесняясь своего подчинённого Поспелова, он у нас не засиживался. Однажды Алексей Иванович просил Тараса устроить в его квартире подобный нашему вечер, только без Поспелова. Был назначен день, но, как назло, в этот именно день Бутаков был приглашён на вечер к Обручёву. Тем не менее, мы собрались у него и ожидали его к ужину. К трём часам вернулся хозяин. Тарас собственноручно зажарил превосходный бифштекс, и мы пропировали до свету.
В конце декабря того же 1849 года я должен был отправиться за 500 вёрст в Гурьев городок и пробыл там до весны 1850 года. Вернувшись в марте, я застал в городе только одного Тараса. Левицкий переведен на службу в Петербург, Бутаков с Поспеловым выехали в степь»588.
Покарання – помста за захист честі товариша
Ісаєв589 звинувачував Шевченка в тому, що він живе не в казармі, вдягається по-цивільному, порушуючи цим військовий статут. «Хоробрий вояка» Обручов перелякався і своєю чергою надіслав до Петербурга рапорт про провини рядового Шевченка.
Місяць просидів Тарас Григорович під арештом, а двадцять третього травня за наказом генерал-губернатора відправлений до подальшої служби в Орськ під команду притягли до відповідальності як особу, що допустила «послаблення» щодо Шевченка. Перебуваючи в Новопетровському укріпленні, поет не раз згадував Поспєлова в листах. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 139.)
старого знайомого майора Мєшкова, який отримав догану за поблажливість до неблагонадійного рядового. Тут для більшої надійності до нього були приставлені унтерофіцер та єфрейтор, щоб стежити за всіма його діями, а коли помітять щось негаразд або неслухняність, то негайно доводили б про це до відома батальйоного командира. І все ж Тарас Григорович знаходив засоби інколи вирватись з казарми, навідатися до старих знайомих…
Близько трьох місяців просидів Тарас Григорович на орській гауптвахті. Під конвоєм його водили на допити до слідчого, підполковника Чигиря590, якого призначив Обручов. Навіть Дубельт звертався до колишнього художника на «ви», а для Чигиря він був тільки рядовим, який «проштрафився», і якому тільки й можна було казати «ти». Це приниження довелося терпіти. При допитах арештанта його «напутствував» священик гарнізонної церкви. Оскільки з’ясувалося, що Шевченка свого часу не привели до присяги, привели його до церкви під караулом, примусили цілувати Євангеліє і хрест, присягаючи «всесвітнім Богом» в тому, що воліє і мусить вірно служити, «не щадячи живота свого, до останньої краплі крові великому государеві Миколі Павловичу».
Умови життя у Орській фортеці були визнані надто сприятливими для Шевченка, даремно що слідство нічого, крім уже відомого про його «злочини», не могло виявити.
З розпорядження командира Окремого Оренбурзького корпусу Обручова начальнику двадцять третьої піхотної дивізії: «Рядового Тараса Шевченка після звільнення його з-під арешту перевести на службу під суворий нагляд ротного командира до однієї з рот Оренбурзького лінійного батальйону, розташованого у Новопетрівській фортеці, відправивши його туди під наглядом благонадійного унтер-офіцера з таким розрахунком у часі, щоб він міг прибути до Гур’єва-городка до закінчення цього року».
Шевченка випроваджують з Оренбурга в піски Мангишлаку
Дорогою до Новопетрівської фортеці Шевченко проїздив Оренбург. Далі дорога йшла все більш кволим степом, укритим уже не ковилою, а посохлим полином. На березі Хвалинського (Каспійського) моря ростуть верби і берези. В уяві Шевченка це дерево пов’язане з Україною. Узяв гілочку з собою на пам’ять.
Сімнадцятого жовтня 1850 року побачив Шевченко просочений сіллю півострів Мангишлак, де на нудній уступчатій горі пригніздився Новопетрівський форт, ще неповністю добудований; білі стіни, церква, казарми, комендантський будинок.
Командиром четвертої роти, до якої зарахували новоприбулого рядового, був штабскапітан Меркул Матвійович Потапов591. Знайомство з ним почалося з такого багатообіцяючого діалогу:
– Ти, братець мій, за політичні справи потрапив у солдати?
– Так, за політичні.
– Не да, а так точно, ваше благородіє!
– Точно так, ваше благородіє.
– Дивись ти у мене, а не то я з тебе всю цю дурість повибиваю. Йди до казарми і без мого дозволу відтіль нікуди.
У дальшому ротний командир не тільки не давав рядовому Шевченку жодних послаблень по службі, а незмінно перевіряв, чи не ховає він у кишені або ще десь олівця та папір, – знав, що має злочинну схильність писати й рисувати. Лише одне дивовижне було помічене у поведінці Шевченка: посадив вербову гілочку і старанно поливав, таскаючи воду з криниці. Навесні деревце зазеленіло…
Комендант фортеці Антон Петрович Маєвський заради Шевченка пішов на службовий злочин: дозволив вести листування. І більш того: сам відсилав його кореспонденцію і отримував листи до нього на свою адресу. Цілком можливо, що хтось з друзів Тараса Григоровича знайшов спосіб повідомити комендантові, хто є його новоприбулий рядовий. Маєвський ризикував, а особливо тому, що у Новопетрівському мешкав «один акцизний урядовець, любитель складати доноси». На цей час стало відомо, що Обручов з своєї посади буде звільнений, Оренбурзьким губернатором знову буде Перовський»592.
Царські службовці – слухняні підручні Миколи І
Якими злісними противниками Шевченка, його поглядів і діяльності не були його ревні наглядачі протягом нестерпного заслання, з якими б огидою та презирством не ставився до них поет-революціонер, іноді вони – одного разу навіть не останні чини зловісного «III Відділення» – погодилися піти на те, щоб, бодай трішечки, полегшити тяжкі умови цього десятирічного періоду важких випробувань.
Пошлемося на подання кількох осіб царського режиму, запозичених з їхнього листування між собою.