Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко

Особливості проблематики й техніки Шевченкових малюнків

Корабельників за працею він не рисував. Певно, тому ж, що він не малював свого часу селян: краси у підневільній праці він не бачив. Одну акварель – «Вид Раїму з корабельні» – він забарвив яскравими тонами. Вийшло строкато. Акварелі в одну-дві фарби у нього гармонійші і багатобарвні завдяки точно схопленим співвідношенням тонів. У Раїмі шляхетна брунатна сепія знову, як і в українських краєвидах, стала його улюбленою фарбою. Нею малював він і портрети. На одному з них бачимо невідомого унтер-офіцера, що перебирає струни гітари. Рисунок міцний, ліплення голови та рук чітке, «скульптурне». Сумний доброзичливий погляд, несміливий рух музиканта, що ніби побоюється втратити мелодію, яка на нього сходить, – образ, що закарбовується у пам’яті та зворушує. Макшеєв каже, що Шевченко малював і його портрет, але «зі схожістю не щастило». Дивно, бо що-що, а схожість Шевченко добре схоплював. Крім портрета гітариста, збереглася чудова «автобіографічна» композиція Шевченка, перша у низці подібних до неї, виконаних у наступні роки. В ній з найменшими подробицями відтворений інтер’єр юрти Макшеєва. Шевченко напівлежить на ліжку біля столу, дивлячись задоволено на свій малюнок; посеред юрти стоїть напівоголений чоловік у чоботах, широких шароварах і казахському гостроверхому капелюсі. Яскраво освітлений торс бездоганно нарисований з анатомічного боку, модельований з великою вишуканістю. На стіні над іншим ліжком – килим і гітара, ті самі, що й у портреті унтер-офіцера, що грає на гітарі. Під віконцем підвішена полиця. На ній коробки і товстелезна книга – можна твердити впевнено – Біблія. Але ж ні: було ще щось – мусив же художник сидіти на чомусь, малюючи автопортрет і постать позуючого (з ліжка він не міг малювати ні себе, ні натурщика). Отже, перед нами композиція, а не етюд, повністю виконаний з натури, з єдиної точки зору.

Двадцять п’ятого липня шхуни «Константин» і «Михаил» відпливли з Раїмської гавані після молебну, відсалютувавши сімома гарматними пострілами. Подолати шістдесят верст, що відділяли гавань від Каспійського моря, пощастило за дві доби. Течія Сир-Дар’ї збивала кораблі з курсу, прибивала до берегів, заганяла у бічні річища, садовила на мілини. Після перерозподілу вантажів, який тривав ще три доби, шхуни вийшли в море.

На зворотному шляху – чудо рідної української пісні

Однієї особливо нудної, задушливої ночі Тарас Григорович вийщов з офіцерської каюти на палубу. Раптом до його слуху долинула знайома пісня, яка у дитинстві викликала сльози. Йшлося у ній про сироту-бідолаху, про людей, нездатних його зрозуміти.

Сирота втомився, на тин похилився,

Люди кажуть і говорять: «Горілки напився».

Співав вахтовий матрос-українець зі станиці Острівної, тієї самої, в якій Тарас Григорович відпочивав душею і посмакував огірочком шляхом з Оренбурга до Орська. Випливав з туману червоний місяць, море спало непевним підступним сном – ось-ось прокинеться. Тихо співав матрос. Його пісня протнула серце поета, підвела хвилю спогадів. Сльози виступили на очах. Вірш, присвячений цьому випадку, він почав так:

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого,

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть між люди.

Хвилювання тієї дивної ночі так і не пощастило втілити у словах, оскільки мить зачарування виявилася неповторною. Зате навкруги відкривалися все нові красоти. Шевченко навіть не встигав фіксувати в альбомі примхливі силуети прибережних скель. Коли висаджувалися на острови, які належало описати і нанести на карту, запливали до бухт, відшукуючи зручні місця для майбутніх гаваней, художник рисував і малював краєвиди аквареллю. Часом він доводив їх до повної завершеності. Ні, не подібні ці краєвиди до улюбленого ним «веселого, зеленого краю»! Але як же чарівні вони своїм похмурим і диким виглядом! Особливу принаду природних кам’яних скульптур, вирізьблених вітром й хвилями морськими, Шевченко зумів відчути і передати. Для цього, крім гострого ока і тренованої руки майстра, потрібна була чутлива душа поета.

Майстерність Шевченка-художника у зображенні незнаних досі країв

Плавання Аральським морем у біографії Шевченка-художника було епізодом, подібним до мандрівки Брюллова до Греції і Туреччини. Безумовно, акварельні краєвиди, виконані його учителем у горах Еллади, Тарас Григорович добре пам’ятав, але не став їх наслідувати. Пленерних ефектів у нього менше, ніж у Брюллова, зате структура скель виявлена бездоганно, а таїна їхнього багатопромовляючого мовчання розкрита з ще небувалою в російському живописі проникливістю. Нагромаджені тисячоліттями плити, гострі шипи відточених вітром і вологою піків, скелі, подібні мурам і баштам – природою створені руїни ніколи не існувавших замків та міст, пірамідальних гробниць та храмів, кам’яні масиви, що нагадують тварин допотопного часу, які сплять, але готові пробудитися – так і здається, що ніби неохоче підводяться їхні голови… Світ загадковий і лякаючий, особливо для того, хто споглядає його віч-на-віч; світ, що попри все це, невідворотно притягує людину якоюсь своєю чаклунською силою. Своєрідне причарування цього світу Шевченко відчув і втілив задовго до Костянтина Богаєвського і Максиміліана Волошина, які відкрили дещо подібне у краєвидах північносхідного Криму. Окрім художньої вартості, акварелі і аральські рисунки Шевченка мають ще одну вартість – наукову, оскільки являють досить точні «портрети місцевостей». І в наші дні, коли зовнішність скель, рисованих ним, значно змінилася, здебільшого їх щастить відносно легко впізнати. Малюючи панорами, художник трохи стискав їх за горизонталлю, щоб умістити на аркуші найцікавіші за формою складові частини краєвиду, але ж кожну скелю, кожен горб, бережок, кам’яний розсип він умів нарисувати і виділити тінями майже так, як це робив у своїх новаторських етюдах Олександр Іванов, чиїх геніальних знахідок Шевченко не бачив, та міг уявляти їх лише за чутками.

Шевченко на безлюдному острові

Тріумфом експедиції стало відкриття острова, на який ще не ступала нога людини. Назви у нього не було. Поява людей на ньому зацікавила тутешніх сайгаків. Спокуса прибульців покуштувати свіже м’ясо виявилася непереборною – гримнули постріли. Шевченко був свідком трагічної загибелі довірливих тварин. Встиг нарисувати зворушливо-незграбний горбоносий профіль антилопи і мертві тіла її родичів. Острів, политий кров’ю невинних тварин, назвали іменем Миколи І. Тут були чудові місця для гаваней, багатша рослинність, прісні водоймища, а море біля берегів кишіло рибою. Близько тижня «Константин» простояв біля острова Миколи І. Невтомний художник малював краєвид за краєвидом, милуючися кущами, очеретом, мілинами, нестрашними для людини. Поглинутий працею, Тарас Григорович перестав голитися, відпустив бороду. Одяг і всенький вигляд виділяли його серед членів експедиції, але зауважень йому ніхто не робив. У вересні шхуни