Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко

експедиції Бутакова причалили на зимівлю біля острова Кос-Арал у гирлі Сирдар’ї. Тут був невеликий форт, гарнізон його складався з уральських козаків-старообрядців. Перші зустрічні, побачивши бороду «лопатою», вирішили, що до них явився піп-розкольник, мученик за істинну віру. Поспішили донести осавулу Чартогорову. Той зазвав «зайду» в очерет, впав на коліна: «Поблагослови, батюшка, ми вже все знаємо». – «Я теж не був дурнем, – згадував з посмішкою Тарас Григорович, – збагнув, у чім справа, та й хватив його розкольницьким хресним знаменням. Захоплений осавул облобизав мою руку, а увечері задав такий бенкет, який нам і уві сні не марився». Після усіх іспитів, що випали на його долю, Шевченко залишався паливодою.

Шевченко – не «нижчий чин» у товаристві офіцерів

З Кос-Аралу Шевченко навідався до Раїму. На обіді у полковника Матвєєва571, який виконував обов’язки коменданта фортеці (того, що добре поставився до Шевченка, коли він був доставлений у Оренбург), Тарас Григорович веселив товариство розповіддю про свою пригоду з командиром Богомоловим572, присутнім у складі гостей. Викликало сміх уже те, що серед росіян він говорив українською мовою. Свою розповідь він почав так: «Послав наш добрий полковник, нехай йому легенько ікнеться, команду мостити гати на тій проклятущій, кому Дар’ї, а кому мачусі. Зібрав наш ротний командир Богомолов команду, призначив старшого і каже: «Ідіть до чортової матері». Я тієї матері ніколи не бачив, ну і примазався до компанії. Треба було рубати очерет, але сокир команда з собою не мала».

Шевченко буцім побіг до Богомола. Зостав його у дим п’яним, не розуміє, що значить «три сокири». Довелося перекласти «Три топора!» Почухав тоді ротний своє брюхо і каже: «Що ж, Тарас Григорович, треба писать требованіє». – «А пишіть». – «А у мене руки трясутся». Став писати, три аркуші ізмарав та пошматував. «А я стояв та й думав, – закінчив свою розповідь Шевченко. – «От розумна голова! Все пише і рве!» Далі узяв четвертий аркуш і надряпав: «Отпустить три топора». Реготали всі, а особливо сам Богомолов. У товаристві офіцерів Тарас Григорович не почував себе «нижчим чином», поводився невимушено, більше того – був душею компанії.

Шевченко поряд з хоробрим мисливцем

Почався новий період у житті Шевченка – кос-аральський… Пішли дні – сірі, безрадісні. Значною подією в житті гарнізону було полювання на тигра, що з’явився в околицях. Влаштувати його Бутаков наказав двадцятого листопада, після кількох тривожних повідомлень, що надійшли від місцевих казахів. Джульбарс загрожує не лише отарам, а й людям. Хижака настигли в очеретах, він саме був налагодився до бою. За словами Бутакова, хоробрий солдат у ту саму мить, як Джульбарс пригнувся перед стрибком, влучив йому кулю в лоб з відстані у дві сажені. Постріл був такий добрий, що тигр лишився стояти, спираючися на передні лапи. За якийсь-то дуже короткий час Шевченко встиг намалювати вмираючу тварину: задні лапи вже заклякли, передні ще тримають груди та голову. Судячи за цим рисунком, Шевченко був наділений специфічним, не кожному художнику даним, талантом анімаліста.

Різні інтер’єри кос-аральських домівок

Уявлення про будні Кос-Арала дає сепія, в якій Тарас Григорович змалював інтер’єр найбільшого у Кос-Аралі будинку. Тут жив і працював начальник експедиції, сюди до нього приходили підлеглі – як у справах, так і в гості. На першому плані велика залізна піч з количастою трубою, виведеною назовні через стіну. На пічці гріється чайник. Бутаков сидить на ліжку спиною до глядача. У дверях стоїть експедиційний фельдшер Істомін, який тільки-но переступив через поріг, прийшовши з якимсь донесенням. Судячи за позою Бутакова і постаттю фельдшера, нічого незвичайного останній не повідомив. На стіні розвішана усякого роду амуніція, а над ліжком капитана – череп Джульбарса. Крокви стелі прогнулися під вагою даху, віконна рама зроблена абияк. Такий найпишніший інтер’єр кос-аральських будинків. Змалював художник і інтер’єри других будинків – кибиток, а у них своїх приятелів-казахів. Особливу ніжність викликають у нього хлопчики. Перша радість для них – погрітися. Заходять до кибитки і одразу до грубки – погрітися, розпалять її та й засинають у теплі…

Красотами природи Кос-Арал аж ніяк не прикметний. І тим не менше, художник дивом свого пензля, здавалося б, найпрозаїчніші мотиви вмів перетворити на ефектні видовища, овіяні романтичним настроєм. Ми бачимо шхуни, що застигли на водяній гладі біля берега, на якому стоїть будинок Бутакова. Снасті чітко рисуються на тлі неба. Смуги хмар палають жовтогарячими відблисками, вода відливає платиною.

Про що не знали Іван Айвазовський та Архип Куїнджі

Є і нічний краєвид. Диск місяця, що сходить, запалив на воді тремтливу світлову доріжку від обрію до берега. На пишній темній косі – якір та лопоухий пес. Ще видніються повиті темрявою кораблі та острівець височезного очерету, що шелестить на вітрі, і хмари, які вкрили небо. Світлові ефекти у акварелях Шевченка ілюзорні, певною мірою їх допомагає створювати сам собою матеріал і техніка: художник малює на тонованому папері, застосовуючи білила. Та справа не тільки в цьому. Враження засліплюючого світла та блиску майстер створює завдяки найтоншому відчуттю тональних кольорових співвідношень. Іван Айвазовський, а слідом за ним Архип Куїнджі будуть вражати й інтригувати глядачів своїми місячними ночами, не знаючи про те, що Шевченко раніше вирішив аналогічне завдання, йдучи своїм шляхом.

У квітні 1849 року ремонтується шхуна «Константин». Ось вона лежить біля берега на лівому борті, наче без сну завалилася. На першому плані постать людини, що також лежить. Шевченко полюбляє не лише контрасти573, а й паралелі. Близько того часу Бутаков подав рапорт з проханням залишити при ньому у Оренбурзі по завершенню експедиції Вернера574 і Шевченка для доробки описів, карт і видів Аральського моря. Дозвіл був даний з тим, щоб обидва вони «по закінченню потреби» були повернені до Раїмської фортеці.

Після гнітючого Кос-Аралу

Нарешті кос-аральська нудота закінчилася. Шевченко прощається з Кос-Аралом.

Готово! Парус розпустили,

Посунули по синій хвилі

Поміж кугою в Сирдар’ю

Байдару та баркас чималий,

Прощай, убогий Кос-Арале!

Восьмого травня шхуни знялися з якоря та пішли Сирдар’єю у море. У плаванні небезпечніше, але краще, ніж у фортеці. Цього разу досліджували східне побережжя моря. Тут було багато мілин та дрібних острівців. Рухалися повільно, безперервно вимірюючи глибину. Острівець Чикита-Арал виявився справжнім царством птахів…

Шевченкові краще й плідніше живеться й працюється в Оренбурзі

Прибувши до Оренбурга, Тарас Григорович оселився разом з Лазаревським та Левицьким. Вечорами він читав друзям свої вірші, співали українських пісень, не нехтували