Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

Ідучи неозброєні, як звичайні прогульковці, бойовики під Надвірною несподівано зустрілися 18 серпня 1933 р. з польською військовою стежою й дозволили притримати себе, не знаючи, що в той самий час поліція спіймала Явнича і його товариша та знайшла при них зброю.

[Арештованих бойовиків відставлено до слідчої в'язниці в Станиславові та переведено арешти зв'язкових, що допомагали відправити бойовиків з різних місцевостей на вишкіл. Великий політичний процес перед судом у Станиславові, що тривав три тижні, закінчився дуже гострим присудом: 16 підсудних засуджено на 172 роки в'язниці за приналежність до ОУН, транспорт і переховування зброї, аґітацію й поширювання нелеґальних друків.

Дня 19 липня 1934 року оголошено присуд, на основі якого засуджено: торговельного помічника зі Львова Володимира Явнича на 14 років в'язниці; урядовця „Дністра” Юрка Онищука, муляра з Луцька Володимира Гадюка, ґімназійного абітурієнта Гриця Барабаша і торг. помічника Петра Гоголя – по 13 років; торг, помічника Костянтина Петрощука – на 12 років; селян: Дмитра Корінця з Завадова (Стрийщина), Володимира Мороза з Підгаєччини і власника ресторану Івана Урбана зі Львова – по 11 років; столяра Володимира Бідулу з Бережан, селянина Василя Заставецького з Підгаєччини, маляра Івана Скоп'юка з Луцька і Гімн, абітурієнта Юрка Вінтонюка з Станиславівщини – по 10 років; Гімн, абітурієнта Михайла Вінтоніва з Станиславівщини – на 9 років; кельнерку Роману Чорну зі Львова і селянина Миколу Барана з Стрийщини – по 6 років в'язниці.]

ВАРШАВСЬКИЙ ПРОЦЕС[245]

Епілогом убивства міністра Пєрацького був голосний на ввесь світ політичний процес проти 12 членів Організації Українських Націоналістів, що відбувся у Варшаві від 18 листопада 1935 до 13 січня 1936 року. На лаві підсудних тоді сиділи:[246]

1. Степан Бандера, літ 26, син українського священика, студент аґрономії у львівській політехніці; 2. Микола Лебедь, літ 25, абсольвент ґімназії; 3. Д-рія Гнатківська, літ 23, абсольвентка ґімназії; 4. Ярослав Карпинець, літ ЗО, студент краківського університету; 5. Микола Климишин, літ 26, студент філософії у краківському університеті; 6. інж. Богдан Підгайний, літ 31, абсольвент політехніки в Данціґу; 7. Іван Малюца, літ 25, студент львівської політехніки; 8. Яків Чорній, літ 28, студент університету в Люблині, 9. Євген Качмарський, літ 25, закінчив 5 кляс ґімназії; 10. Роман Мигаль, літ 24, студент львівського університету; 11. Катерина Зарицька, літ 21, студентка політехніки у Львові і 12. мґр. Ярослав Рак, літ 27, адвокатський конціпієнт.

Обвинувачення і хід розправи

Акт обвинувачення закидав усім підсудним приналежність до підпільної Організації Українських Націоналістів, а крім цього, зокрема те, що: Степан Бандера, як Крайовий провідник ОУН, дав наказ убити міністра Пєрацького і керував цілою акцією атентату; Микола Лебедь – технічно підготовив ґрунт у Варшаві для виконання атентату; Дарія Гнатківська була помічницею Лебедеві в його роботі; Ярослав Карпинець – виготовив бомбу, яка мала вбити Пєрацького; Микола Климишин – помагав Карпинцеві у виготовленні бомби доставою потрібного матеріялу; інж. Богдан Підгайний – сконтактував Мацейка, вбивника Пєрацького, з Бандерою, дав Мацейкові револьвер і тримав контакт з Лебедем під час підготови атентату; Іван Малюца – пересилав Лебедеві гроші під час його перебування у Варшаві й опісля приготовив для Мацейка місця для переховування; Яків Чорній – переночував у себе Мацейка, коли той утікав з Варшави після вбивства Пєрацького; Євген Качмарський – помагав Мацейкові у Львові ховатися; Роман Мигаль – утримував зв'язок Мацейка з Малюцою; Катерина Зарицька і мґр. Ярослав Рак – помогли Мацейкові втекти через кордон до Чехо-Словаччини.

Акт обвинувачення, складений у другій половині 1935 року, після кільканадцятимісячного слідства, був дуже дбайливо1 підготований: він складався з 102 сторінок машинопису, а додані до нього протоколи слідства, звідомлення поліції, зізнання й інші доказові матеріяли становили 25 томів з приблизно 10.000 сторінок. Крім самого правничого боку вбивства Пєрацького, в акті обвинувачення звернено увагу на політичний бік справи – з'ясування й відповідне насвітлення всієї діяльности ОУН, а спеціяльно – фінансової допомоги литовського уряду для ОУН та її Проводу. Підставою акту обвинувачення під політичним оглядом були документи „Архіву Сеника”, а під юридично-доказовим – зізнання Підгайного, Малюци, Мигаля й Качмарського, а частково теж зізнання Ярослава Макарушки та Ярослава Спольського, суджених знову пів року пізніше у Львівському процесі.

Вже першого дня процес перетворився в політичну демонстрацію: запитаний головою суду про свої особисті дані, Степан Бандера відмовився говорити польською мовою, кажучи, що він добре знає польську мову, але вважає, що йому належиться право говорити рідною мовою. Голова суду заборонив йому говорити і заявив, що за вийнятком східніх воєвідств у польських судах допущена тільки польська мова, а тому, якщо Бандера не хоче зізнавати польською мовою, то треба вважати, що він відмовляється від зізнань і суд обмежиться відчитанням йото зізнань, складених у слідстві.

Всі інші підсудні, крім єдиного Мигаля, пішли за прикладом Бандери й відмовилися зізнавати польською мовою. У висліді, замість сподіваних зізнань, прийшло тільки відчитування протоколів поліційних зізнань, при чому, до речі, про фактичні зізнання можна було говорити лише у випадку чотирьох підсудних: Мигаля, Підгайного, Малюци і Качмарського. Головні підсудні – Бандера, Лебедь, Гнатківська, Карпинець, Климишин, а також Рак, Зарицька і Чорній, до жадної співучасті в атентаті не призналися.

Таку саму поставу, як Бандера і його друзі, зайняли в справі оборони прав української мови також свідки, що їх за інші справи суджено або обвинувачувано. І так, коли в залю розправ уведено студентку Віру Свєнціцьку, дочку директора Національного музею у Львові, вона привітала підсудних окликом „Слава Україні!” і почала відповідати на запитання голови суду українською мовою. Голова не дозволив їй зізнавати українською мовою й перестеріг, що в протилежному випадкові вона буде покарана за спротив польському судові. У відповідь на те Свєнціцька заявила, що вона говоритиме тільки українською мовою. Голова суду зразу засудив її на кару 200 злотих, з заміною на 10 днів ув'язнення, а за оклик „Слава Україні!” на одну добу темниці і казав поліції відвести свідка. Виходячи, Свєнціцька попрощала підсудних знову окликом „Слава Україні!”

Так само відмовилися зізнавати польською мовою свідки: Ірина Хомяк, Чорна, Олена Чайківська, Роман Шухевич, Олександер Пашкевич, Дмитро Мирон, Осип Нидза, Осип Мащак. Усіх їх голова суду засуджував на кару заплати по 200 злотих, із заміною на 10 днів ув'язнення, а тих хто, подібно як