Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко

Поет згідно з своєю обіцянкою приїхав до Качанівки влітку 1843 р., про що попереджав Григорія Степановича в листі, цитованому вище.

Він прагнув до любої серцю України, водночас якось боязко було потрапити туди і знову зіткнутися з пригнобленим рідним народом, побачити його пекучі сльози.

Чи був Шевченко в Качанівці до цього свого приїзду, тобто 1842 р., документальних свідчень немає. Але в нашій родині впевнено говорили, що він був там улітку 1842 р., хоча й недовго. Це переконання ґрунтується на тому, що того самого літа на прохання Григорія Степановича Олексій Васильович Капніст привіз Тараса Григоровича до Яготина, куди повернулися після тривалого перебування за кордоном князі Рєпніни, з дорученням написати портрет Миколи Григоровича Рєпніна.

Гадаю, що у зв’язку із замовленням портрета Шевченко міг бути наїздом у Качанівці. Про це короткочасне перебування і збереглася туманна згадка в нашій родині.

У своєму листі від 25 січня 1842 р.520 Шевченко пише, що в нього немає на Україні іншого пристановища, окрім Качанівки, але насправді вийшло інакше. Звістка про перебування у Григорія Степановича швидко розлетілася по сусідах, і кожний прагнув прийняти в себе вже дуже популярного на Україні поета. Качанівка стала штаб-квартирою Тараса Григоровича. Він виїздив до Закревського у Вейсбахівку, до де Бальмена у Лисновицю, Маркевича – в Турівку, Рєпніних – до Яготина та до інших, і знову повертався в Качанівку. Їздив частенько до князів Рєпніних, де жив досить довго і навіть зазимував. Уже наприкінці серпня – на початку вересня він переселяється до Яготина і там зимує. З вересня 1843 р. він уже не бачився з Григорієм Степановичем. Він віддав перевагу затишку і ласкавому ставленню, яким його оточили старий князь і його дочка Варвара Миколаївна, а не в Качанівці. За всіх його добрих, дружніх стосунків з Григорієм Степановичем, цей останній був йому несимпатичний.

Після відвідин Качанівки в липні 1843 р. Шевченко за життя Григорія Степановича більше там не бував. Навіть 1845 року, коли був у Василя Васильовича в Потоках, приїхавши і відвідавши друзів Лівобережної України, до Качанівки не заїздив.

Чи викликали арешт поета, висилка його до Петербурга, а потім жахливе заслання – в Григорія Степановича якесь співчуття – важко сказати.

Чи був між страдником-в’язнем і Тарновським обмін листами, невідомо, бо таких не виявлено. Якби був хоч щонайменший рядок співчуття, то Шевченко згадав би про нього в листах до Лазаревського і Лизогуба, але такого теплого слова, на жаль, не було.

Не хочеться думати, що мій прапрадід боявся себе скомпрометувати, написавши політичному в’язневі (що, звісно, не може бути поставлене йому за особливу заслугу), і тому не писав поетові на заслання. Так і увірвалися їхні взаємини.

Повернувшись із заслання, Тарас Григорович не застав уже Григорія Степановича живим – він помер наприкінці 1853 р.

В «Журналі» поета за час його перебування в Петербурзі жодного разу немає згадки про ім‘я його давнього знайомого, хоча приводів для цього було чимало. Зустріч з Юлією Василівною Смирновою, уродженою Тарновською, з М. С. Кржисевич, уродженою Задорожною, могла викликати розмови про минуле, про Качанівку і, звичайно, про її господаря. Та в «Журналі» про першу з них, тобто про Юлію Василівну Смирнову, як я вже згадував раніше, поет каже не особливо приязно і, мабуть, обмежився лише одним візитом… Своєї розмови з нею він не записав.

Про Марію Степанівну Кржисевич, уроджену Задорожну, Шевченко розповідає докладніше і частіше, хоча і в деяких записах ім’я Григорія Степановича не згадує.

Марина Степанівна Задорожна була, власне, якоюсь далекою небогою Ганни Дмитрівни Тарновської521. Вона рано вийшла заміж і поїхала до Петербурга, де з нею й зустрічався Шевченко. Особливу симпатію до неї виявляв Глинка, котрий познайомився з нею ще в Качанівці 1838 р., про що він згадував у своїх «Записках». Композитор, який щиро подружився з нею, характеризував її так: «Гарненька, весела і привітна панночка», і присвятив їй романс:

Не называй её небесной

И от земли не отрывай!»

М. П. Драгоманов – про Шевченка, українофілів та соціалізм

Ще наприкінці ХІХ століття М. П. Драгоманов вивчав тісний зв’язок творчості й діяльності Шевченка з Кирило-Мефодіївським товариством. Прагнучи правдиво й вичерпно відтворити життя й творчість поета-революціонера, притаманні йому думки й прагнення, зберегти для прийдешніх поколінь правду про поетичну спадщину Т. Г. Шевченка, М. П. Драгоманов ретельно дослідив вірогідні джерела 40-х років ХІХ ст.

Нагальна потреба наукового вивчення й висвітлення «Кирило-Мефодіївського» періоду життя й творчості Шевченка

М. П. Драгоманов – другий у часі та значенні після І. Я. Франка авторитет шевченкознавства – відзначав наприкінці ХІХ ст.:

«Не тільки молодий вік Шевченка, а й середній вік, коли він жив у Києві серед ліпших людей України, досі темний. А тепер заговорюють про те, чого навчивсь Шевченко в Польщі, од поляків, із польського письменства, – д. С(ір)ко говорить про те, що виніс Шевченко з пробування свого в Варшаві522 в часи повстання 1830 р. Маловідоме й життя Шевченка в Петербурзі, а також і те, чого він навчивсь на тих письменників російських, яких там знав, напр., як Бурачок, Жуковський і т. ін. Хоч би нам хто сказав, які книги в який час найбільше читав Шевченко тоді, як складавсь в ньому письменник і громадянин, коли вже не про те, з ким про що розмовляв і листувавсь, – то все-таки можна було б судити хоч скільки-небудь напевно про школу Шевченка в молодший вік і в середній.

В цей середній вік найбільше впливу над Шевченком мусили мати його київські приятелі 1845 – 1846 рр., далеко більш від його вчені, і його гостювання по Черніговщині й Полтавщині, де він мав багато приятелів між панством. На лихо, й про київський кружок, із яким Шевченко і був скараний, досі є тільки дві звістки, та обидві не підписані кимнебудь, на кого можна було б скластись. Ми вже зробили витяги з одної з тих звісток… Зваживши на те, як непевно трапляються в Росії закордонні видання, ми приведемо й тут той витяг із статті «Жизнь Куліша» у «Правді» 1868 р.523».

Зміст і призначення «Жизні Куліша»

«Ще бувши в Києві, – цитував М. П. Драгоманов, – звів Куліш докупи скількох приятелів; в