Українська література » Публіцистика » Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Читаємо онлайн Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко
захопили.

Перша звістка від Запорожців наспіла біля 10-ої години: Запорожці та к. — Мазепинський полк ранком заатакували Мясківку, розбили червоних і примусили їх до відступу на Ольшанку та Горячківку (12 верстов на південний захід від Мясківки).

Між тим бій на фронті Київської дивізії набув упертого характеру. 3-й кінний полк атаки до кінця не довів, бо попав під вогонь ворожих кулеметів. Далі полк лише забезпечував праве крило армії. Як тільки наспіла звістка про Запорожців, Командування рішило всіма силами вдарити на північну групу москалів, розбити її та потім продовжувати свій марш на Ямпіль.

Розпорядження:

1. Всі обози відтягнути через Марянівку на Джуґастру;

2. Волинській дивізії пересунутися на ліве крило до Нетребівки й бути напоготівлі до заатакування правого крила червоних;

3. Кінній бригаді отамана Шепаровича та 2-му Запорозькому полкові лишатися далі по укриттях на півн. — схід від Марянівки та скласти армійську кінноту під загальним керуванням полковника Долуда;

4. Запорозькій дивізії, з отриманням наказу, негайно стати на марш і підтягнутися до с. Нетребівки, де очікувати на оперативний наказ;

5. Штаб армії на висоті з вітряками, що на півн. — схід від с. Нетребівки.

Командування плянувало це перегрупування закінчити до 14-ої год. і в залежності від ситуації в другій половині дня мало на увазі дві комбінації:

а) коли би Запорожці не наспіли в час (від Мясківки до Савчиного 6 верстов, а крім того Запорожці могли в момент одержання наказу бути ще на дорозі між Ольшанкою та Мясківкою), то тоді атакувати праве крило червоних Волинською дивізією та армійською кіннотою;

б) з прибуттям Запорожців — ударити в праве крило червоних Запорозькою дивізією та армійською кіннотою під загальним керуванням Команди Армії.

Зазначеним вище перегрупуванням Командування хотіло перш за все виграти флянк у стосунку до правого крила червоних і зміцнитися на своєму лівому крилі, бо в цей час уже виявилося прагнення червоних до оточення нашого лівого крила. Командування не хотіло допустити, щоб ворог знову відкинув армію в район Вапнярки та Крижополя. Утримання опанованого району мало для нас важливе значіння, бо Придністрянський район з його балками та темними лісами міг би добре прислужитися для маневрування наших частин в разі невдачі.

***

До 13-ої год. угрупування Волинської дивізії та армійської кінноти закінчилося, але обози все ще тягнулися безконечним шнуром. Біля 13-ої год. у червоних зявилася важка гармата; далекосяжні набої досягали до командного пункту армії; обози та кіннота були тепер у сфері гарматного вогню. Від Київської дивізії все частіше надходили звідомлення про важкий стан на фронті, і через те, як тільки останні вози втягнулися до Нетребівки, Командування змушено було віддати наказа армійській кінноті та Волинській дивізії атакувати праве крило червоних.

На захід від Савчиного, тобто від лівого крила Київців, був ліс. Його армійська кіннота думала використати, як маску, для наближення, а потім думала перевести атаку за підпертям гармат Волинської дивізії — зліва і справа від Київської дивізії. О год. 13.30 кіннота рушила в доброму ладі й спокійно пройшла зону ворожого гарматного вогню. Але в той час червоні повели зустрічну акцію. Піші та кулеметні червоні частини захопили південну частину підлісся майже на очах кінноти й зупинили її марш своїм вогнем. Наша кіннота пробувала обминути перешкоду, але ж не витримала й повернула назад.

Наслідок невдалої атаки кінноти був дуже прикрий для нас — фронт, так би мовити, завалився; на 14-у год. бойові формації були на тилах обозів, що не встигли ще виграти належної відстані. Після крайнього нервового напруження тимчасова реакція охопила майже всіх. Волинці, що взяли напрямок для відступу більше на захід, відступали в більшому порядку. Про Запорожців не було нічого чути, — можна було тільки припустити, що вони в районі Джугастри.

Положення, що межує з повною катастрофою. Розвязання його в той або інший бік залежить у більшості випадків од того, чи здатні окремі одиниці й частини на саможертву.

Перше розпорядження Командування армії було наказати 5-му Кінному та кінно-Мазепинському полкові заслонити відступ армії, а кінно-Галицькій бригаді отамана Шепаровича та 3-му кінному полкові — негайно вирушити на Ольшанку і, як буде треба, з боєм прочистити дорогу армії в південно-західньому напрямі. Проїжджаючи вздовж колони, штаб направляв усі обози на Ольшанку (це останнє розпорядження я передав персонально командантові тила Київської дивізії).

***

Коли о 16-й годині штаб армії підходив до р. Джугастри, то рішив використати цю перешкоду, щоби виграти час для відходу обозів. Отаманові Тютюнникові вислано було наказа, щоб Київська дивізія зупинилася на висотах, що на північ од с. Джугастри, й затримала ворожий наступ. Для звязку з Запорожцями знову вислано було старшинські розїзди. Штаб армії став на перших висотах, що на південь від Джугастри.

Київська дивізія знайшла в себе досить сили й поставила опір москалям, а тим часом із Мясківки їм загрожували вже Запорожці. На фронті Київської дивізії взяли участь у бою не тільки стройовики, але всі, хто мав ще змогу битися. Вояки виривали рушниці з рук один у одного. Тут були люди з різних дивізій. Армійський священик о. Павло Пащевський, а, мабуть, що й інші, — теж стали в стрілецькі ряди в той відповідальний момент.

Страшенна весняна буря доповнювала картину бою. Гуркіт грому змішувався з гарматними вибухами. Курява закрила обрій. Здавалося, що природа рішила взяти участь у цій боротьбі.

Червоні — це були частини 45-ої дивізії — відійшли, а кіннота виявила, що шлях на Ольшанку вільний.

О 20-й годині (висота на південь від с. Джуґастри) після невдачі прориву нашої армії через фронт червоних у напрямі на Яланець я вирішив використати ніч, що саме надходила, балки й ліс для прориву через ворожий фронт уже в смузі біля Дністра.

У наказі, виданому по

Відгуки про книгу Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: