Світова гібридна війна: український фронт - Володимир Павлович Горбулін

у середземноморському клубі членів ЄС. За цих умов досягнення повного домінування в пострадянській Євразії поставить європейський ліберальний проект перед найсерйознішим викликом із часів холодної війни. Але є всі підстави сумніватися, що розділені соціокультурними конфліктами і ослаб­лені соціально-­економічними проб­лемами європейські суспільства зможуть дати на цей виклик адекватну відповідь.

По-­друге, цілком зрозуміло, що конфлікт навколо Украї­ни російський лідер розглядає в категоріях перемоги і поразки. Перемога для В. Путіна означає його право діяти всупереч правилам, можливість досягати своїх зовнішньополітичних цілей силовими методами, підтверджує умовність та абстрактний характер тих цінностей і принципів, які декларують політики Заходу, підвищує самооцінку і мотивацію агресора.

Для просування російських поглядів на ситуацію в АР Крим і на Донбасі та ймовірні шляхи вирішення конфлікту на сході Украї­ні керівництво РФ намагається активно використовувати міжнародні дискусійні майданчики, виступаючи організаторами (співорганізаторами) відповідних комунікативних заходів, залучаючи до участі в них іноземних проросійських політиків і експертів, інших матеріально та в інший спосіб зацікавлених осіб. При цьому спровокований і активно підтримуваний Росією конфлікт на Донбасі російські ідеологи намагаються представляти як виключно внутрішній україн­ський конфлікт (або громадянську війну), в якій населення окремих районів Донецької та Луганської областей виборює свої мовні, цивільні та інші права.

Обґрунтовуючи таким чином природу виникнення конфлікту на Донбасі, РФ наполягає на тому, що єдиним можливим варіантом його розв’язання є федералізація Украї­ни (або, як мінімум, — надання окремим районам Донецької і Луганської областей конституційно закріпленого особливого статусу). Нав’язуючи таку думку у Мінському переговорному процесі, російська сторона підштовхує європейські краї­ни, які виступають контрибуторами безпеки, розділити з РФ відповідальність за втручання у внутрішні справи незалежної держави.

Слід лише нагадати, що ні Крим, ні Донбас за всі роки перебування у складі незалежної Украї­ни не мали сепаратистських намірів, відповідні рухи й ідеології на цих територіях не підтримувалися широкими верствами населення, не виникало конфліктів на етнічному або конфесійному ґрунті. Криза влади 2013 р. та втеча з краї­ни В. Януковича і його поплічників не призвели до розпаду державності або громадянського конфлікту. У найкоротші терміни були проведені вільні демократичні вибори глави держави, переобраний склад Верховної Ради Украї­ни, після чого політичний процес увійшов у нормальне конституційне русло. При цьому дестабілізація ситуації у Криму і на Донбасі відбувалася за однаковим сценарієм за підтримки збройних сил РФ і з використанням завчасно утвореної доволі розгалуженої агентурної мережі.

Незаперечним залишається факт, що порушення територіальної цілісності сусідньої незалежної держави, втручання у її внутрішні справи, ведення підривної діяльності на її території, організація силового захоплення державної влади, фінансування тероризму і пряма військова підтримка незаконних збройних формувань є злочинною діяльністю, за вчинення якої очільники РФ та їхні прибічники мають бути притягнуті до відповідальності. Адже питання державного устрою і територіальної організації Украї­ни належать до виключної компетенції україн­ського народу — єдиного джерела влади і носія державного суверенітету.

Виключно важливим видається те, що гібридна війна, розв’язана РФ проти Украї­ни, виходить сьогодні за межі нашої держави. Для вирішення завдань недопущення її поширення на інші європейські краї­ни необхідна консолідація зусиль усіх зацікавлених у цьому країн та Украї­ни як носія унікального досвіду протидії гібридній війні у сучасних умовах. Відновлення взаємної довіри в міжнародних відносинах, поваги до базових принципів міжнародного права — незастосування сили і погроз силою, вирішення міжнародних спорів мирними засобами, невтручання у внутрішні справи держав, непорушності державних кордонів, територіальної цілісності держав тощо — є запорукою відновлення стабільності на Європейському континенті.

У цьому контексті варто звернути увагу на намагання агресора використовувати відомих європейських політиків та дипломатів як посередників для просування своїх інтересів.

Так, привертає увагу позиція координатора політичної підгрупи Контактної групи з врегулювання конфлікту на сході Украї­ни, французького дипломата П. Мореля, який, констатуючи існування суттєвих розбіжностей між сторонами переговорного процесу, вперто намагається схилити Україну до ухвалення законодавчих актів (щодо проведення місцевих виборів в окремих районах Донецької та Луганської областей, амністії бойовикам тощо), зміст яких значною мірою суперечитиме Конституції та законам Украї­ни, а їх реалізація у запропонованому вигляді матиме значні негативні наслідки для націо­нальної безпеки Украї­ни[32]. Така позиція П. Мореля лише сприяє ускладненню і без того складного переговорного процесу.

Неприйнятною для Украї­ни є й так звана «формула Штайнмайєра». Вона полягає в тому, щоб Закон Украї­ни «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» тимчасово набрав чинності в день місцевих виборів на Донбасі. А після опублікування експертами місії БДІПЛ ОБСЄ звіту з підтвердженням факту проведення демократичних виборів цей закон мав би набути постійної дії.

Чинний же Закон Украї­ни «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» не влаштовує РФ передусім тому, що у ньому виписані умови проведення можливих місцевих виборів, а саме:

• безпека спостерігачів;

• виведення незаконних формувань, озброєнь і військової техніки;

• допуск до виборчого процесу україн­ських ЗМІ;

• участь у виборах загальнонаціо­нальних партій;

• заходи щодо забезпечення виборчих прав тимчасово переміщених осіб;

• відсутність норми про можливість проведення місцевих виборів у закордонному виборчому окрузі тощо.

Тобто РФ не влаштовує все те, без чого місцеві вибори в ОРДЛО не можна назвати виборами. Водночас наразі забезпечити ці умови в ОРДЛО через неконструктивну антиукраїн­ську позицію РФ видається нереальним.

Таким чином, Ф.-­В. Штайнмайєра, як і деяких його колег, зараз більше цікавить сам «ритуал» проведення виборів, а не належне забезпечення волевиявлення жителями Донбасу.

На думку керівника аналітичного Центру «Третій сектор» А. Золотарьова, «формула Штайнмайєра» містить серйозні ризики для Украї­ни, оскільки країна змушена буде взяти на себе економічні та соціальні зобов’язання щодо Донбасу, а також колосальні фінансові витрати на його відновлення. При цьому політично Донбас перетвориться на інструмент перманентного російського тиску на Україну[33].

Головним завданням Німеччини та Франції як посередників у процесі мирного врегулювання є обмеження негативних наслідків конфлікту і за можливості його найшвидше розв’язання на умовах, що прямо не суперечать їхнім власним інтересам. На їхню позицію дедалі більше тисне чинник загострення внутрішньополітичної ситуації у цих країнах (проб­лема біженців у Німеччині, зростання терористичної загрози у Франції), а також посилення відцентрових тенденцій усередині ЄС унаслідок «міграційної кризи». З огляду на це зростає зацікавленість керівництва Німеччини і Франції у якнайшвидшому врегулюванні конфлікту на сході Украї­ни за будь-­яку ціну, в т. ч. й на умовах Росії.

При цьому слід також враховувати зацікавленість Німеччини як головуючої у 2016 р. краї­ни в ОБСЄ у демонстрації прогресу у врегулюванні конфлікту на сході Украї­ни, що розглядається як елемент іміджевого проекту насамперед керівництва ФРН на чолі з А. Меркель на тлі різкого падіння її особистих рейтингів та перспектив її перевиборів на посаді канцлера.

США