Світова гібридна війна: український фронт - Володимир Павлович Горбулін

інтересах, є моделлю для європейських крайніх правих сил. За останні роки Державна дума РФ прийняла декілька «антизахідних» законів, зокрема про «іноземних агентів», що фактично заборонив діяльність громадських організацій, які отримують фінансування із західних фондів, і вдарив по незалежних НКО. Москва також знайшла підтримку правих націоналістичних європейських партій після ухвалення у 2013 р. закону про заборону пропаганди гомосексуалізму. Зокрема, на підтримку цих кроків РФ виступили представники «Партії незалежності Великої Британії» (ЮКІП), Британської націо­нальної партії, «Йоббік» (Угорщина) та «Золотого світанку» (Греція).

Натомість у 2014 р. стало відомо, що «Французький націо­нальний фронт» отримав кредитування від Першого чесько-­російського банку, пов’язаного з Кремлем. З 2008 р. Росія надає фінансування угорській партії «Йоббік». Існують підозри, що Кремлем фінансуються «Австрійська партія свободи» та болгарська партія «Атака». Найчастіше ж Москва сплачує «гонорари» окремим політикам, що дозволяє не афішувати співпрацю з політичною партією як такою.

Європейські ліві сили не так відкрито співпрацюють з режимом Путіна. Водночас вони виступають активними прибічниками геополітичної гри Кремля та його антизахідної риторики. Підтримка Росії крайніми лівими політичними силами пояснюється їх традиційною риторикою «пацифізму». Ліві звинувачують Сполучені Штати Америки у тому, що вони втручаються у внутрішні справ країн Європи та Близького Сходу. Москва, яка зображує політику США та НАТО як «агресивну», виступає в цьому випадку їхнім союзником, надаючи інформаційні канали для пропагування своїх ідей.

Популярними серед крайніх лівих європейських сил є також ідеї «нейтралітету» та заклики до виходу з НАТО. Але зближення з Кремлем відбулося на основі ідеології «антифашизму». Звинувачення Москви на адресу США та деяких країн ЄС у підтримці праворадикальних сил в Украї­ні знайшли підтримку серед лівих партій Європейського континенту, які готові заплющувати очі на неонацистські та антисемітські рухи всередині Росії.

Ці елементи допомагають Путіну демонструвати свою агресію в Украї­ні та військову кампанію в Сирії як спробу мирного врегулювання, захисту вразливих верств. Так, заручившись підтримкою крайніх правих та лівих сил, Російська Федерація через свої пропагандистські канали в Європі розповсюджує інформацію, що вона нібито виступає захисником прав російськомовних громадян в Украї­ні.

Найбільшу електоральну підтримку всередині своїх країн серед правих європейських сил має «Французький націо­нальний фронт», який за останнє десятиліття з третьої за популярністю політичної сили Франції перетворився на другу. Водночас такі проекти, як «Австрійська партія свободи», бельгійська «Фламандський інтерес» (Vlaams Belang), нідерландська «Партія свободи», італійські «Націо­нальний альянс» та «Ліга Півночі», є усталеними парламентськими партіями, і за останні роки вони значно збільшили свою електоральну підтримку. Загалом крайні праві партії зменшили використання расистської та ксенофобської риторики, натомість оголосивши себе захисниками громадянських прав та свобод своїх громадян в умовах напливу біженців-­мусульман. Деякі центристські партії європейських країн поступово почали брати на озброєння праворадикальні лозунги, як це можна спостерігати на прикладі угорської «Фідеш».

Крайні ліві партії з 2008 р. також значно збільшили свою присутність у націо­нальних законодавчих органах та Європейському парламенті. Такі проекти, як «СІРІЗА» (Коаліція радикальних лівих) в Греції та «Подемос» в Іспанії останнім часом перетворилися на провідні політичні сили у своїх країнах. «Партія лівих» має потужне представництво у східних регіонах Німеччини, а «Шинн Фейн» наразі третя за популярністю партія Ірландії.

Представники крайніх правих та лівих партій постійно захищають інтереси Кремля в Європейському парламенті, здійснюють візити до анексованого Криму та окупованих територій Донбасу. Колишній лідер ЮКІП Н. Фарадж у 2014 р. виступав із заявами про необхідність урахування інтересів Російської Федерації та вказував на вимушеність дій Москви через події Євромайдану в Украї­ні.

Радикальні ліві політики з Греції, Німеччини та Польщі брали участь у «спостережних місіях» в анексованому Криму та на окупованому Донбасі. Представники німецької «Партії лівих» привозили гуманітарну допомогу до Донецька та зустрічалися з ватажком бойовиків «ДНР». Під час голосувань у Європарламенті представники політичної групи «Європейські об’єднані ліві/Ліво-­зелені Півночі» найчастіше голосують на підтримку Росії. Так само вони чинять у Парламентській асамб­леї Ради Європи та засіданнях Парламентської асамб­леї ОБСЄ.

Проб­леми всередині Європейського Союзу тільки посилюють популярність цих сил. Криза спільноти, пов’язана з напливом біженців, успіх Brexit у червні 2016 р., кілька великих терактів у Франції дозволили популістським правим та лівим силам й надалі збільшувати свою популярність. Під час виборів до регіонального парламенту землі Мекленбург — Передня Померанія у вересні 2016 р. крайня права антимігрантська партія «Альтернатива для Німеччини» змогла отримати другий результат за кількістю набраних голосів та випередити правлячу партію християнських демократів А. Меркель.

Існує загроза того, що із зростанням популярності цих лівих і правих сил центристські європейські сили будуть змушені також вдатися до антиєвропейських та проросійських лозунгів, аби здобути перемогу на виборах. Почасти внаслідок збільшення підтримки «ЮКІП» серед британських виборців Консервативна партія на чолі з Д. Кемероном погодилася реалізувати ідею референдуму щодо членства в ЄС, що в результаті призвело до Brexit. Поява цих сил в урядах європейських країн може зруйнувати єдність зовнішньої політики ЄС щодо Російської Федерації, зокрема з питання санкцій за агресію проти Украї­ни. Заплановані на 2017 р. президентські вибори у Франції та парламентські вибори у Німеччині несуть загрозу збільшення впливу крайніх правих сил у цих країнах, що може негативно позначитися на роботі Нормандського формату щодо врегулювання конфлікту на сході Украї­ни.

Окрім Європи, Москва активізувала свою підтримку популістських сил і на інших континентах. Найбільш несподіваною стала опосередкована участь РФ у президентській гонці у Сполучених Штатах Америки, в якій Кремль оголосив про свою підтримку кандидата від республіканців Д. Трампа. Вибір Москви обумовлюється ставкою на ізоляціоністський курс нової президентської адміністрації США, завдяки чому стане можливим подальше розширення сфери впливу РФ.

Україна має достатньо широкий арсенал засобів, який можна використовувати для недопущення негативного сценарію — збільшення впливу радикальних та реакційних сил на підтримку Росії. Багато в чому це залежить від успіхів реформ усередині нашої держави та активної інформаційної кампанії у провідних світових медіа щодо агресивних намірів Російської Федерації. Київ має активно використовувати інструменти «м’якої сили» — публічну дипломатію, розширювати партнерство з країнами ЄС та НАТО у сфері стратегічних комунікацій, активно працювати з численною україн­ською діаспорою в Європі та Північній Америці, налагоджувати горизонтальні зв’язки з політичними та громадськими рухами ключових країн.

Для протистояння крайнім правим та лівим силам, що спираються на підтримку Москви, необхідна також активізація діяльності розвідувальних служб, журналістів-­розслідувачів, громадських активістів та аналітичних центрів, які займатимуться викриттям мереж, підконтрольних Кремлю. Чимало цих мереж були створені співробітниками КДБ ще за часів Радянського Союзу. Насамперед це стосується крайніх лівих партій, лідери яких навчалися у Москві або виступали інформантами радянських спецслужб.

На політичному рівні важливо постійно нагадувати про існуючі зв’язки Російської Федерації з крайніми лівими та правими європейськими партіями,