Світова гібридна війна: український фронт - Володимир Павлович Горбулін

Тим часом економічне стримування міжнародною спільнотою РФ на тлі стрімкого зростання невизначеності на сировинних ринках практично одразу (у 2014 р.) призвело до помітного сповільнення російської економіки, її входження у стан рецесії, суттєвого скорочення золотовалютних резервів (на 134 млрд дол. США, або 27,7 %), девальвації руб­ля (протягом вересня 2014 р. — січня 2015 р. рубль знецінився більш як на 85 % порівняно з доларом США, лише у лютому—березні 2015 р. Центральний банк РФ витратив 24,6 млрд дол. США міжнародних резервів на підтримку націо­нальної валюти), помітного зниження індексів фондового ринку, а також прискорення вивезення капіталу (151,5 млрд дол. США у 2014 р.).

Визначити справжній масштаб впливу політики санкцій та інших форм економічного тиску дуже складно, бо процеси в російській та світовій економіці хоча й непрямо, але взаємопов’язані. На сьогодні загальні економічні втрати РФ лише від дії санкцій оцінюються у сукупне згортання її економіки на 6,0 % ВВП (від рівня 2013 р.), сукупний чистий відплив капіталу на 160—170 млрд дол. США. Тобто під дією санкцій економіка РФ[12] щороку скорочується на понад 2,0 % ВВП, а також відчуває поточний дефіцит зовнішнього капіталу та запозичень для економіки у понад 50 млрд дол. США на рік[13].

Крім того, перші результати протистояння і застосування політики санкцій до РФ та її реакція на них дозволяють зробити певні висновки. Відбулися:

— безповоротне сповільнення динаміки розвитку економіки. Якби економічного тиску не було, у період 2014—2016 рр. лише потенційна інтенсифікація зусиль у зовнішній торгівлі дозволила б РФ досягти зростання у понад 4,0 % ВВП щороку[14]. Тому з урахуванням утраченої вигоди тиск санкцій у 2016 р. провокує падіння економіки, що оцінюється в 6,0 % ВВП краї­ни. Опосередковано тиск санкцій значно сповільнює економіку.

При цьому, у випадку негайного скасування санкцій, їх середньостроковий вплив на РФ, за оцінками аналітичного агентства Moody’s, становитиме згортання реального ВВП краї­ни до 2020 р. на 1,0—1,5 %[15]. Тривале збереження санкцій може призвести до кумулятивних втрат в обсязі виробництва до 9,0 % ВВП, оскільки зменшення нагромадження капіталу і передачі технологій веде до послаб­лення і без того низького зростання продуктивності у краї­ні[16];

— прискорене використання державних резервів. Тривала негативна кон’юнктура на світовому сировинному ринку спровокувала падіння доходів виробників основних товарів російського експорту, передусім сирої нафти. Стрімко знизилися податкові й митні надходження до федерального і регіональних бюджетів РФ. Виник значний дефіцит бюджету для реалізації зобов’язань держави та істотно зріс тиск на націо­нальну валюту на ринку.

Проте внаслідок санкцій отримання дешевих зовнішніх запозичень ускладнилося.

Це викликало прискорене використання державних резервів. Так, міжнародні валютні резерви РФ за період протистояння скоротилися на 25,3 % (або 130,3 млрд дол. США, грудень 2013—2016 р.)[17], у т. ч. сукупні кошти Резервного фонду і Фонду націо­нального добробуту РФ — на 41,7 % (або 73,44 млрд дол. США)[18]. Таке використання внутрішніх резервів на тлі згортання інвестиційної діяльності у краї­ні посилює інфляційний тиск та ризики виникнення фінансової кризи. Падіння резервів триває, відтак виникають нові ризики кризи неплатежів, що може мати непередбачувані наслідки для соціально-­економічної ситуації в РФ;

— наростання прямих військових та «інтеграційних» видатків. Політика санкцій обумовлює постійне зростання видатків РФ на підтримання воєнного паритету у регіоні та значні прямі видатки на господарську інтеграцію анексованого Криму, а також підтримку спецоперації на сході Украї­ни. Так, у 2014—2016 рр. сукупні видатки РФ на ці цілі становитимуть понад 49,2 млрд дол. США або, в середньому, до 1,4 % ВВП краї­ни щороку без урахування поточних витрат на забезпечення збройних сил (у роки до агресії — не більш як 4,5 % ВВП) у федеральному бюджеті краї­ни.

Водночас, за дослідженнями Інституту економічної політики імені Т. Є. Гайдара, сукупні видатки на «оборону» з урахуванням пов’язаних статей бюджету на цей час сягають 5,4 % ВВП[19]. Також зростають видатки на військову операцію у Сирії (за рік її проведення — до 1 млрд дол. США).

У разі продовження протистояння загальний тягар прямих видатків щороку у 2017—2020 рр. перевищуватиме 1,7 % ВВП у бюджеті РФ (або сягатиме 59,8 млрд дол. США) без урахування поточних видатків на збройні сили краї­ни. Прямі військові витрати, зокрема фінансування різноманітних спецоперацій (насамперед підтримка терористичних організацій на Сході Украї­ни), становитимуть понад 80 % окупаційних асигнувань.

До прикладу, прямі оборонні видатки Україн­ської держави (до 2,7 % ВВП краї­ни) залишаються подеколи на рівні, нижчому за поточне забезпечення збройних сил у схожих країнах світу за мирного часу;

— невиправдане запровадження продовольчого ембарго. РФ у відповідь на низку санкцій країн світу ввела заборону на ввезення до краї­ни продуктів харчування, передусім із країн Європи (імпорт таких товарів знизився до 10 % від обсягів до заборони). Проте помітного пожвавлення у харчовій промисловості РФ не відбулося. Відсутність сучасних аграрних технологій, насіннєвого фонду, спеціальних добрив, харчових замінників, а також закриття ринку дешевих зовнішніх запозичень практично повністю перекреслило сподівання на значне пожвавлення внутрішнього аграрного виробництва несировинного характеру[20]. Натомість значно, подекуди вдвічі, зросли внутрішні ціни на продовольчому ринку.

Втрачена вигода низки європейських виробників на російському ринку продовольства не перевищувала 8,6 млрд дол. США (або до 0,4 % від загального експорту ЄС). Значних втрат на ринку РФ зазнали ледь не виключно найближчі сусіди із Центрально-­Східної та Північної Європи. Найбільше від продовольчих заборон постраждали Фінляндія і Норвегія[21]. Водночас не справдилися попередні побоювання у ЄС щодо відчутних збитків для аграрного виробництва країн-­членів[22]. Відносно найвище скорочення робочих місць внаслідок контрсанкцій Росії має Польща, а найвищі втрати пропорційно до розмірів власного ВВП — Балтійські краї­ни;

— безболісний режим обмежень для країн, що підтримали дію санкцій. Основну втрачену вигоду (до 82 % усіх втрат від протистояння) краї­ни, що приєдналися до санкцій проти агресора, зазнали через низку непродовольчих російських заборон і обмежень, а також унаслідок негативного впливу санкцій на загальний розвиток російської економіки. За дослідженнями французького аналітичного центру зі світової економіки Centre d'Etudes Prospectives et d'Informations Internationales[23], сукупна втрачена вигода країн, що підтримали Україну, за кожен рік протистояння перевищує 47 млрд дол. США.

Понад 77 % усіх втрат від дії обмежень зазнають краї­ни — члени ЄС. Проте вплив обмежень для ЄС[24] як основного економічного партнера РФ[25] залишається практично не помітним. Протягом двох років протистояння відбулося скорочення загального експорту з ЄС до РФ на 40,2 % (або на 64 млрд дол. США). Тобто з 2017 р., якщо європейські виробники не пере­орієнтуються на інші ринки, щорічні втрати ЄС можуть становити понад 0,2 % ВВП (або, якщо бути точними, 0,217 % ВВП країн — членів ЄС).

Між тим, від дії санкцій щомісяця потенційно зазнають втраченої вигоди Німеччина (до 830 млн дол. США), Україна (450 млн дол. США), Польща, Нідерланди, Франція і Японія (до 200 млн дол. США кожна)[26];

— марна втрата позицій на україн­ському ринку. У