Світова гібридна війна: український фронт - Володимир Павлович Горбулін

світового порядку та характеру міжнародних відносин виходить з того, що геополітичний простір поділений не стільки між великими державами із сферами їх впливу, а радше внутрішніми лініями напруженості між зоною стабільності, де панують закон і міжнародне право, де пріоритетними є права людини, і сферою невизначеності, яка характеризується зневагою до закону, численними локальними конфліктами, гіпертрофією сил кримінального ґатунку тощо — всім тим, що несе загрозу безпеці, стабільності й розвитку людської цивілізації.

У сучасних умовах протидіяти глобальним загрозам можна лише засобами, які створює система міжнародних відносин. Головними формами такої протидії є створення глобальних та регіональних моделей безпеки з колективними засобами попередження загроз та їх подолання.

Функціонування системи безпеки і підтримання світового порядку відбувається відповідно до визнаних норм і правил, розроб­лених на основі системи загальнолюдських цінностей та принципів поведінки між держа­вами. Серед головних принципів побудови світового порядку визнано непорушність кордонів, невтручання у внутрішні справи інших держав, заборону на застосування збройних сил або погрози силою при вирішенні конфліктів, політичне врегулювання суперечок між державами тощо. Протягом тривалого історичного періоду міжнародні механізми забезпечення світового порядку загалом виконували стримуючу функцію.

Але система лише тоді може вважатися реально ефективною, коли за будь-­яке порушення прийнятих норм і принципів поведінки держава отримує відповідне покарання. Кризові явища у системі міжнародної безпеки виникають унаслідок неефективності міжнародних організацій, у випадку неадекватної поведінки великої держави, недієздатності міжнародної правової системи, порушення базових двосторонніх та багатосторонніх угод.

Сучасна криза міжнародної безпеки, яку можна оцінювати як наймасштабнішу з часів холодної війни, спровокована тим, що всупереч нормам цивілізованої поведінки держав один із ключових елементів міжнародної та європейської безпеки — Російська Федерація, яка взяла на себе відповідальність за підтримання миру і стабільності у Європейському регіоні та у глобальному світі як постійний член РБ ООН, відкрито пішла на порушення міжнародного права та загальних принципів світового порядку. Російська агресія проти Украї­ни посилила наявні негативні чинники і запустила нові руйнівні тенденції в міжнародному середовищі безпеки.

Криза існуючої та невизначеність засад нової системи міжнародної безпеки, розмивання системи міжнародних угод у галузі стратегічної стабільності, послаб­лення ролі міжнародних безпекових інститутів — усе це в комплексі з недосконалою системою міжнародного права уможливлює безкарне застосування сили на міжнародній арені для реалізації власних інтересів. Повернення до права сили у міжнародних відносинах означає посилення ризиків колапсу міжнародної системи безпеки, що матиме наслідком подальше неконтрольоване наростання загроз.

Процеси глобалізації, які спонукають до дедалі глибшого усвідомлення принципів єдності світу та неподільності безпеки, вимагають, щоб місце конфронтаційної моделі міжнародних відносин зайняла інша, більш цивілізована система світового порядку, що будуватиметься не на протистоянні світових потуг, а на їх ефективній взаємодії. Проте на сьогодні події розвиваються в протилежному напрямку, і глобалізація іноді виконує роль чинника, що підсилює процеси, які спричиняють більший хаос.

Раніше російська агресія не мала б такого резонансу, як це відбувається зараз, у глобалізованому світі. Як наслідок, система європейської та глобальної безпеки виявилася багато в чому безпорадною й неефективною, поставивши під сумнів можливості подальшого сталого розвитку на континенті. При цьому Україна опинилася на зламі глобальної системи безпеки, у гарячій точці зіткнення інтересів глобальних сил.

Російський напад на Україну підірвав систему міжнародних відносин, яка вибудовувалася протягом десятиліть, порушив засади регіональної та глобальної безпеки. Ці події поставили під сумнів можливості подальшого сталого розвитку на Європейському континенті. Російська інтервенція відбувається на порушення багатьох міжнародних угод, що забезпечували підтримку миру й стабільності в Украї­ні та Європі: Заключного Гельсінського акта 1975 р., Будапештського меморандуму., Основоположного акта НАТО — Росія 1997 р. та низки інших. Дії Росії суперечать базовому документу Ради євроатлантичного партнерства, Римській декларації та іншим домовленостям.

Цілі керівництва РФ не обмежуються підкоренням Украї­ни, як і не зводяться до перерозподілу сфер впливу на пострадянському просторі. Наслідки підриву Кремлем системи світового порядку значно масштабніші. Спираючись на статус ядерної держави, РФ прагне глобального реваншу.

Непередбачувана поведінка великої ядерної держави, що відмовляється діяти згідно з міжнародним правом і здійснює на свою користь переділ державних кордонів, завдала руйнівного удару по світовому порядку, що склався після Другої світової війни. Такі процеси можуть призвести до формування у світі нової геополітичної реальності, в якій зруйновано усталені міждержавні зв’язки і втрачено збалансованість світової політичної системи в цілому. Замість моделі світового порядку створюється модель світового хаосу, в якому дехто мріє контролювати процеси глобальної дестабілізації.

Внаслідок дій Росії, нехтування нею власними зобов’язаннями за Будапештським меморандумом, під загрозою опинився режим нерозповсюдження ядерної зброї. Оскільки міжнародні гарантії, надані в обмін на відмову від ядерного статусу, не діють, як у випадку з Україною, кожна держава доходить висновку, що має сподіватися лише на власні сили і що найбільш ефективно захистити себе можна за допомогою такого важеля стримування, як ядерна зброя. А з іншого боку, маючи таку зброю, держава може піддатися спокусі нав’язувати власну волю іншим країнам.

Наслідком стрімкого зростання воєнного потенціалу РФ (у т. ч. на анексованій нею території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь) стала інтенсивна мілітаризація регіону. На тлі відновлення конфронтації Росії з НАТО це суттєво підвищує ризик перетворення Чорноморського регіону на зону військового протистояння з перспективою виникнення масштабного військового конфлікту.

Агресія РФ проти Украї­ни виявила вразливість НАТО на східному фланзі (Польща, краї­ни Балтії та Північної Європи). Анексія Криму і подальша підвищена мілітарна активність РФ в акваторії Чорного моря створила додаткові безпекові загрози для країн — ­членів і країн — партнерів НАТО і в цьому регіоні, сформувавши плацдарм для поширення російського впливу у напрямку Середземномор’я і Близького Сходу.

Крім того, спостерігається поляризація у відносинах між країнами регіону, їхнє розмежування на тих, хто підтримує Україну як жертву агресії РФ і приєднався до режиму міжнародних санкцій проти агресора, та тих, хто прямо чи опосередковано підтримує агресора, побоюючись його або прагнучи зберегти високий рівень економічного співробітництва.

Регіональна підсистема міжнародних відносин зазнає відчутних змін і має тенденцію до перетворення на конфронтаційну модель, де, з одного боку, відбувається зміцнення південно-­східного флангу НАТО шляхом підвищення військової присутності та розвитку партнерства з можливими майбутніми членами Альянсу, а з іншого — триває нарощування військової потуги та агресивних дій РФ у регіоні та навколо нього.

Міжнародні структури безпеки виявили свою неготовність до такого розвитку подій. Ключові елементи європейської та євроатлантичної безпеки — НАТО, ЄС, ОБСЄ — перебувають у стані пошуку термінових відповідей на регіональні та глобальні загрози, що виникли внаслідок дій РФ. Зволікання грає на руку агресорові,