Холодна Гора - Олександр Семенович Вайсберг

Я з полегшенням зітхнув. Мав відчуття, що ця спроба скінчилася.

На Холодній Горі мене галасливо привітали співкамерники.

Прибуло багато нових, кожен мав що розповісти. Мені було дозволено лягти на ліжко на цілий день. При перших же звуках кроків наглядача в коридорі мене затуляли від його очей. Я відпочив.

Наступного дня, десь близько півночі, відчинилася «кормушка»:

— На літеру В?

Крім мене в камері були ще троє на літеру В. Кожен мав стати під дверима й пошепки повідомляти солдатові своє прізвище. Я був останній. Він забрав мене з собою й відвів до кабінету Торнуєва.

Перед столиком, спиною до мене, сидів в’язень. Торнуєв звелів мені зайняти місце з іншого боку стола. Охоронець з києм у руці став у мене за плечима на варті. Я пізнав того в’язня як тільки він заговорив. То був то Шубников.

Торнуєв тримав у руках уже підписаного Шубниковим протокола і звелів йому повторити свої зізнання. Шубников почав:

— …Вайсберг прибув до інституту в 1931 році з Німеччини. Був завербований гестапо. Мав організувати в нас саботажну та шпигунську роботу. Хотів мене завербувати. Оскільки я ще з 1924 року був агентом німецького шпигунського відомства, то відмовився.

З того часу ми працювали паралельно без будь-яких контактів.

Шубников не наважувався глянути мені в очі, коли мимрив ті зізнання. Що вони зробили з цим сильним і самостійним чоловіком? Він мав вигляд надломленої людини, хоч на ньому не було видно ніяких слідів катувань. Навіщо він підписав ту нісенітницю? Шубников був, поза всякими сумнівами, видатною особистістю. В інституті цінували його силу волі й енергію. Людиною він був непоступливою. Яким чином їм вдалося так його зламати? Торнуєв звернувся до мене:

— Підтверджуєте зізнання підслідного Шубникова?

Минаючи Торнуєва я звернувся безпосередньо до Шубникова:

— Леве Васильовичу, чи ви збожеволіли? Як ви могли підписати цю брехню!?.

Я не зміг продовжити, бо Торнуєв перервав мене ревищем роздратованого бугая:

— Не маєте права розмовляти зі звинувачуваним! Можете лише відповідати на мої питання. Так чи ні?

— Ні! Я заперечую!

Торнуєв почав формулювати свої питання більш детально. На всі я відповів негативно. Він не намагався тиснути на мене, а лише записував мої відповіді. Потім подав мені протокол для підпису і подзвонив. Коли Шубникова виводили, я набрався рішучості й закричав:

— Шубников, ради Бога, відмовтесь від своїх зізнань!

Наглядач, який стояв позад мене, завдав мені сильного удару по голові. На тому й скінчилася очна ставка.

Наступного вечора я знову був у Торнуєва. Перед столиком сидів малий чоловічок. Я сів.

— Знаєте цю людину?

— Ні, — відповів я.

Торнуєв звернувся до мого візаві.

— Чи знаєте звинуваченого?

— Так, це Олександр Семенович Вайсберг. Я знаю його сім років.

Я витріщився на нього, але не міг упізнати. Згодом усе-таки впізнав його лише тоді, коли Торнуєв назвав ім’я.

Цю людину я бачив лише один раз у житті. Було це 29 березня 1931 року, в день і час мого прибуття до Радянського Союзу. Я перетнув українсько-польський кордон у Шепетівці. Мав квитка до Харкова й не мав жодного карбованця в кишені. Кондуктор у вагоні вимагав від мене 5 карбованців за постіль. Мій попутник на прізвище Фленнінг, учитель німецької школи в Харкові, позичив мені ті 5 карбованців. У Харкові я послав йому ці гроші, але його самого вже ніколи не бачив. Тепер же той Фленнінг сидів проти мене. Він і тоді не був вгодованим, а зараз же був як привид.

— Звинувачуваний Фленнінг, — почав Торнуєв, — повторіть своє зізнання.

— Я познайомився з Вайсбергом у потязі Шепетівка-Харків. Він мені сказав, що їде з дорученням гестапо до Харкова, щоб там створити шпигунську мережу. Запитав мене, чи не хочу я працювати в його організації й запропонував мені великі гроші. Я відмовився.

— Як ви мотивували свою відмову, звинувачуваний Фленнінг? — запитав Торнуєв.

— Я сказав Вайсбергові, що вже віддавна працюю на гестапо.

— Вербовка Вайсберга не досягла мети лише тому, що ви були вже завербовані з іншого боку. Чи не це ви хочете сказати?

— Так, саме це я й хотів сказати, громадянине капітане.

— Чи мали ви пізніше якісь стосунки зі шпигунською групою Вайсберга, чи ваша робота здійснювалася в інших напрямках?

— Саме так, я працював у іншому напрямку, громадянине капітане.

Торнуєв звернувся до мене:

— Вайсберг, чи підтверджуєте зізнання свідка звинуваного Фленнінга?

Я не міг так швидко прийти до тями. Мені багато чого довелося пережити у цій будівлі. Знаю з власного досвіду, як тут роблять очні ставки. Знав немало гротескних подробиць із історії слідств проти моїх товаришів по камері. Але досі я не стикався з подібним випадком.

— Отже, ви підтверджуєте зізнання Фленнінга, звинувачуваний Вайсберг? — ствердив Торнуєв з усією серйозністю.

— Громадянине капітане, скажіть чесно: ви дійсно сподіваєтесь, що