Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

АРСЕНИЧ (КОВТКІВ) Василь Антонович (1895, с. Березів Нижній Печеніжинського пов., тепер Косівського р-ну — 1937). Старшина УГА. Народився в сім'ї селянина-лісоруба. Вчився у вижницькій гімназії. За уряду ЗУНР — начальник охорони транспортів у м. Станіславі. Відступив за Збруч. У лавах ЧУГА воював проти поляків. 1922 року демобілізувався. Працював у Запоріжжі в робітничо-селянській інспекції, потім — інструктором Житомирського обкому ВКП(б), секретарем райкому ВКП(б)у Коростені, головою райвиконкому в м. Малині. Розстріляний.

АРСЕНИЧ Іван Антонович (1898, с. Березів Нижній Печеніжинського пов., тепер Косівського р-ну — 1937). Вояк УГА. Брат В. А. Арсенича. Воював проти поляків під Львовом, потім у ЧУГА. 1926 року закінчив Харківський університет. Працював директором школи в Запоріжжі. Розстріляний.

АРСЕНИЧ (САРАМЧИКІВ) Іван Миколайович (1889, с. Березів Нижній Коломийського пов., тепер Косівського р-ну — 1927). Старший десятник 24-го Коломийського піхотного полку, хорунжий УГА, вчитель. Закінчив учительську семінарію (1913). Учасник Першої світової війни. Разом зі старшинами-односельцями R Арсеничем, І. Ґеником-Катунівим та ін. брав участь у підготовці перевороту 1 листопада 1918 р. у Коломиї. На початку лютого 1919р. Начальна команда (далі НК ~ Ред.) УГА прислала його з постою у Ходорові до Державного секретаріату шляхів, пошт і телеграфів у Станіславі для організації польової пошти. Арсенич розробив план організації польової пошти за зразком польової пошти колишньої російської армії. В УГА очолював польову пошту полку. 1920 року перебував у ЧУГА. Залишився в УССР 1921 року в Одеській області одружився з цілителькою Ганною Бурець. Вчителював, згодом став директором школи, ого дружина листувалася з родичами чоловіка, що проживали в Нижньому Березові, який належав тоді до Польщі. Через це була 18 січня 1938 р. арештована. Загинула в тюрмі. Їхні сини Володимир та Леонід — мешканці Одеси. Леонід, коли довідався, що маму безпідставно репресували, на знак протесту в 1960-х роках вийшов із КПСС.

АРСЕНИЧ Михайло Антонович (1899, с. Березів Нижній Печеніжинського пов. — 1967, с. Нижній Березів Косівського р-ну). Вістун УГА. У складі Гуцульського пробойового куреня воював під Львовом проти поляків. З частинами УГА відступив до Чехо-Словаччини. Працюючи в залізничній поліції в Ужгороді, допомагав переправляти зброю і медикаменти будьонівцям, які 1920 року воювали в районі Стрия. За це арештований чеськими властями. Утік до Відня, звідки в 1924 р. повернувся додому. Польська поліція, звинувативши його у шпигунстві, протримала 7 тижнів у коломийській тюрмі. В Нижньому Березові брав участь у громадсько-політичному житті як член "Просвіти" та "Рідної школи". У 1939 р. — начальник міліції, а 1940 року — інспектор фінвідділу в с. Яблунів. 1943 року арештований гестапо. 1945 року повернувся в рідне село. Від 1953 р. працював у колгоспі бригадиром будівельної бригади та служив дяком у церкві.

АРСЕНИЧ (МАРУСИК) Петро Михайлович (10.07.1894, с. Березів Нижній Печеніжинського пов. — 29.09.1976, с. Нижній Березів Косівського р-ну). Четар УГА. Учасник Першої світової війни. Учасник встановлення української влади на Коломийщині 1 листопада 1918 року. Від 1925 р. учителював у с. Гринівці, Чорних Ославах, а в 1940–1957 pp. - у с. Мишині. Написав спогади про с. Березів Нижній і свою родину. Вів щоденник про службу в австрійській армії та УГА.

АРСЕНИЧ Роман Августинович (1898, с. Мишин — 7.04.1941, м. Величка, Польща). Сотенний 2-гопіхотного полку УГА. Народився в родині священика. Закінчив гімназію в Чернівцях. Підчас Першої світової війни — офіцер австрійської армії. Після розпаду Австро-Угорщини зголосився до УГА. Брав участь у поході за Збруч. Перехворівши на тиф, повернувся на Гуцульщину. Згодом закінчив медичний факультет університету у Іраці. Перебуваючи в час канікул у Пістині, безкорисно лікував батькових парафіян.

1938 року створив приватну практику у Величці та став директором місцевої "Каси хорих". Похований на цвинтарі у Кракові.

АРСЕНИЧ Семен-Петро Степанович (15.08.1876, с. Залуччя Коломийського пов., тепер Коломийського р-ну — 1944, Польща). Військовий, громадський і кооперативний діяч, учитель. Член-засновник гуртка товариства "Сільський господар" у Коршеві (25.04.1910). Закінчив коломийську гімназію та офіцерську школу. Служив у 24-му Коломийському піхотному полку. Поранений у праве стегно. Після лікування — знову на російському фронті. У травні 1918 р. в м. Одесі працював перекладачем з російської мови, згодом — у Катеринославі. В березні 1919 р. у лавах УГА воював під Львовом. Закінчив учительську семінарію в Заліщиках (1923). Працював учителем у с. Коршеві і м. Коломиї.

АРСЕНИЧ Степан Антонович (? с. Березів Нижній Печеніжинського пов., тепер Косівського р-ну — 1915). Січовий стрілець. Загинув піц м. Галичем.

АТАМАНЧУК Василь (? с. Микитинці Косівського пов., тепер Косівського р-ну — 26.08.1919). Січовий стрілець. Не плутати з бойовиком УВО Василем Атаманчуком, засудженим поляками за підозрою в атентаті на польського шкільного куратора Собінського (1926).

АТАМАНЮК Василь Іванович (14.03.1897, м-ко Яблунів Печеніжинського пов., тепер село Косівського р-ну — 3.11.1937). Січовий стрілець, письменник. Закінчивши коломийську гімназію, 1915 року пішов до австрійської армії. Спочатку служив телефоністом, потім — перекладачем у Пресбюро. 1917 року перейшов до УСС. Коли у жовтні 1918 р. УСС було перекинуто на Буковину, покинув лави УСС, залишившись в Україні. Працював секретарем газети "Боротьба", завідував трудовою школою. Переїхавши до Києва, долучився до літературної організації "Західна Україна". Писав вірші, твори для дітей, перекладав з єврейської. Літературний псевдонім Яблуненко. 31 січня 1933 р. арештований. В обвинувальному висновку зазначено: "Атаманюк був одним із керівників київської організації УВО. З його ініціативи і під його керівництвом була створена в Києві організація галицьких письменників, перейменована в 1923 р. в "Західну Україну", що ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил". Вимучений на допитах тортурами, звів на себе і деяких інших письменників наклеп. 1 жовтня 1933 р. "судовою трійкою” засуджений на 5 років ув'язнення. Перебуваючи у "Карлазі", 1 березня 1935 р. звернувся із проханням про помилування до особливого уповноваженого НКВД у Москві. У листі писав: "Після арешту неймовірними зусиллями деяких слідчих, які знущалися наді мною, били, двадцять діб не дозволяли спати і лягати, змушували безперервно бігати, загрожували різними тортурами і т. Їн., помістили серед польських шпигунів. Мене довели до безвольного несвідомого стану, і я вимушений був зізнатися піддиктування в неіснуючих злочинах". Прохання про помилування надіслав і