На землі кленового листу - Левко Лук'яненко

нас судив і катував. Ми не підняли на них руку, ми пробачили їм і стали спільно працювати над законами. Зрозуміло, при формулюванні законів ми тягнули в різні боки. Проте це співпраця. Ми добивалися різних цілей, але все-таки співпрацювали. Не з любові до комуністів ми пробачили нашим катам, а з любові до України та найвищого прагнення до незалежності. Якби ми взялися зводити між собою порахунки, вороги роздавили б нас, і ми б не створили незалежної України. Тільки прощення ворогів наших і примирення націоналістів з комуністами (примирення фізичне, а не ідейне) дало можливість ухвалити Акт про незалежність України і в референдумі 1 грудня 1991 року підняти відсоток «за» до 92. Тож якщо ми в Україні задля спільного добра зуміли пробачити більших злочинців, аніж ваші комуністи, то невже ви не зможете їх пробачити задля спільного зміцнення молодої і кволої ще Української держави? Треба перервати довгий ланцюг давніх ворожих взаємин і великодушно простягнути руку примирення для початку нових взаємин.

Примирення з давніми ворогами — не безхребетна безпринципність. Навпаки, воно передбачає принциповість вищого порядку: хто за зміцнення незалежності України, той наш, незалежно від біографії, хто проти незалежності України, той не наш і ми поборюватимемо його незалежно від його колишньої діяльності. Тож ставлення до ТОУК має визначитися тепер його ставленням до української незалежності: допомагатиме ТОУК Україні — він наш, не допомагатиме і дивитиметься в бік Москви — поборюйте його. Якщо він хоче йти на зближення з КУКом, ідіть йому назустріч.

— То він нам капостив тут десятиріччями і ми ж перші мусимо йти до нього? — хтось кинув незадоволено.

— Великодушність має проявляти сильніший, а ви сильніші.

— Хай би написали покаянного листа, тоді б нам легше було закликати наших людей до миру з цими слугами імперії, — запропонував інший.

— Висування умов не прискорить примирення. Між іншим, посольство не зобов’язане підтримувати зв’язки з усіма організаціями через КУК. Воно може виходити й на прямі взаємини, але з погляду створення миролюбної ділової атмосфери значно краще, коли б дійшли згоди і з комуністами.

Нарада не ухвалила формального рішення, але всі погодилися Про співпрацю з посольством.

Після засідання президії КУКу ми з Родіоновим поїхали на зустріч з консисторією православної церкви, яку очолював митрополит Василь. Виступ мій там сприйняли з великим ентузіазмом і обіцяли активізувати збір коштів. Потім професор Кондра, учений-біолог, привіз мене до готельного номера, в якому відбулася зустріч політичних і релігійних провідників, мабуть, з усієї Канади: до мене завітали митрополит греко-католицької церкви Германюк, митрополит православної церкви Василь, голова фонду посольства України Ігор Брода, голова Канадського товариства розбудови України Ераст Гуцуляк, виконавчий секретар КУКу Василь Вербенюк, голова онтарійського провінційного КУКу Богдан Максимець та ще кілька найповажніших осіб з української спільноти Канади. Я поінформував високодостойне панство, що в найближчий рік бюджет МЗС України малий і не буде збільшений. З огляду на підтримку авторитету посольства, підкреслив я, неприпустимо, щоб персонал посольства отримував зарплатню з іноземних коштів. Тому невеликі кошти, які посольство отримуватиме з Києва, підуть на зарплатню, зв’язок та деякі представницькі потреби, а будинки, авто, техніку і основні експлуатаційні витрати мусите, панове, взяти на себе. «Шановні добродії, — закінчив я, — ви десятиріччями боролися за самостійну Україну. Тепер вона є. Не залишите ж ви її напризволяще у час, коли вона потребує вашої підтримки найбільше».

Далі обговорили юридичні аспекти допомоги посольству. Виконавчий директор пан Вербенюк передав від КУКу на потреби посольства 7000 доларів.

Увечері в залі найбільшого готелю Вінніпега відбулася зустріч з українською громадою міста та представниками провінційної влади. Мене зустріли квітами і хлібом-сіллю. Після привітання поіменно представляли запрошених гостей.

Коли я підійшов до немолодої вже жінки із геть сивим волоссям, Брода, який представляв мені гостей, чомусь промовчав, допитливо дивлячись на мене: впізнаю чи не впізнаю?

В обличчі було щось знайоме-знайоме.

Тим часом жінка не поспішала признаватися. Стояла й дивилася на мене з легкою усмішкою.

— Раїса Мороз! — вигукнув я.

— Так, пане Левку!

Раїса Мороз писала мені листи до Сибіру, на заслання. Небагато років минуло, але так багато змінилося.

Я звернувся до зібрання з промовою, в якій підтримав оптимізм шановного панства, потім перевів мову на реальну розстановку політичних сил в Україні, поступове розширення захисту української державності за допомогою створення мережі дипломатичних місій у різних частинах земної кулі, наголосивши на тому, що зміцнення української держави є також спільною справою українців усього світу, незалежно від того, в яку країну доля їх закинула.

Потім виступив Ігор Брода, по-діловому витлумачивши присутнім потребу допомогти Україні, зокрема її послу, заснувати в Канаді посольство.

Наступного дня я, Родіонов, Гуцуляк і Максимець перелетіли з Вінніпега до Торонто. На летовищі нас зустріла дружина Гуцуляка Лідія і привезла до їхньої домівки. Там на мене чекала дружина. Ми пересіли в авто Родіонова і за п’ять годин їзди на вечір приїхали до Оттави, де Є. Кучер передав з канадського МЗС паспорти і картки дипломатичної акредитації.