На землі кленового листу - Левко Лук'яненко

Другий чинник. КУК найняв для мене готель на один місяць з розрахунку, що протягом цього терміну буде куплене чи винайняте приміщення для резиденції посла. Припускали, що посол може тимчасово поселитися в службовому приміщенні, тобто в цьому ж будинку.

Третє. За кілька днів проживання в готелі я помітив, що прибиральниця, пожежні та ще бозна-хто мають можливість заходити до номера, коли я (чи дружина) відсутні. Це означає, що всі мої службові документи, по суті справи, відкриті для невідомо кого. За всього мого дружнього ставлення до канадської держави, я все-таки зовсім не хочу бути оголений перед нею. А потім, де гарантія, що за такої повної відкритості сюди не залізуть шпигуни? Тому необхідно чимшвидше виходити з готелю й поселятися в такому помешканні, яке можна було б охороняти.

Бєлоногов, посол Російської Федерації

Родіонов одержував зарплатню в російському посольстві, і хоча виконував мої завдання, але поки що ходив щодня у свій кабінет у російському посольстві. Я попросив його організувати мені зустріч з російським послом Бєлоноговим Олександром Михайловичем і в порядку підготовки до зустрічі дати мені дві довідки: про штат російського посольства і про власність російського (колишнього посольства СРСР) на території Канади.

Зустріч відбулася 1 червня. Я пішов на зустріч з Родіоновим, і Кучером. Бєлоногов прийшов на зустріч зі своїм радником-посланником Средніним.

Напочатку я висловив у загальних рисах своє позитивне ставлення до тих радикальних змін, що відбулися на території колишнього Союзу, і поцікавився, як він оцінює дезінтеграцію СРСР і появу незалежної України. Він висловився в дуже нечітких формах у тому дусі, що зміни треба сприймати як факт.

Потім я виклав позицію українського уряду щодо міжнародних боргів колишнього СРСР. «Україна, — сказав я, — є спадкоємницею СРСР. Це означає, що Україна бере на себе ту частину боргів Союзу перед іноземними державами, що відповідає нашій частці в Союзі. З іншого боку, це означає, що Україна претендує на відповідну частку у спадщині колишнього Союзу, яка розташована на території колишнього Союзу і поза його межами в інших державах. Чи визнаєте ви, пане посол, в принципі можливість розподілу між колишніми союзними республіками спадщини Союзу?»

— Виходячи з реальностей, що склалися останнім часом, — сказав Бєлоногов, — було б нелогічно ігнорувати їх. — Мовляв, шляхи Господні несповідимі і не можна сказати, як розвиватимуться події в найближчий місяць-два.

— Однак у межах історичної непевності діють політичні сили, яким доводиться розв’язувати цілком конкретні справи. Ви знаєте, що наш міністр Зленко порушував питання перед вашим міністром Козирєвим про передачу частини будинків колишнього Міністерства закордонних справ СРСР Україні. Як ви дивитесь на перспективу передачі нашому посольству частини вашої власності?

— Ви знаєте, що власність ця не моя і сам я передати її вам не можу. Якщо буде вказівка, то передам.

Потім перейшли до обговорення міжпосольських взаємин. Уся кореспонденція з Києва надходить Родіонову на адресу російського посольства. Родіонов користувався їхньою квартирою, меблями і авто. Домовилися, що зарплатню Бєлоногов платитиме Родіонову до 16 червня, поки я не вручу вірчу грамоту генерал-губернаторові Канади і дістану статус Надзвичайного і Повноважного посла України в Канаді. Що ж до іншого майна, то Родіонов користуватиметься ним і далі з огляду на те, що, можливо, воно перейде до нашого посольства в рахунок спадщини, що її візьме наше посольство від російського посольства.

Враження від першої зустрічі послів України і Росії було краще, ніж ми сподівалися. Перед зустріччю мені зображали Бєлоногова як затятого шовініста і відкритого ворога України, а Бєлоногову, в свою чергу, зобразили мене як лютого націоналіста. Тим часом Бєлоногов виявився людиною лагідної вдачі і, принаймні в поведінці, не показував шовіністичної пихи.

Андрій Глуховецький

За рішенням КУКу в Оттаві було засноване прес-бюро для допомоги українському посольству. Директором призначили Андрія Глуховецького. Окрім нього, в бюро працювала його дружина пані Оксана Ковальчук.

З Андрієм Глуховецьким я познайомився 1991 року, коли він супроводжував мене по урядових кабінетах. Тепер мав приємність ввійти в ближчі стосунки з цим милим подружжям. Офіс прес-бюро складався з двох невеличких кімнат і необхідної техніки, був розташований на восьмому поверсі хмарочосу в центрі міста неподалік від майбутнього посольства.

Найперше, про що я домовився з Глуховецьким, це переадресування київської кореспонденції з російського посольства на адресу його прес-бюро. Жодної Гарантії конфіденційності нашої кореспонденції в прес-бюро Глуховецького не було, але принаймні я знав, що справа самостійної України йому не чужа. Практичне переадресування залежало від нашого МЗС, а оскільки там були люди без почуття національної гордості і готові були й далі користуватися послугами Росії, то довелося писати й говорити не менше десятка разів, доки переадресували спочатку на Глуховецького, а потім на адресу власного посольства. Проте випадки надходження нашої кореспонденції на адресу російського посольства траплялися ще й улітку наступного року.

Гаврилишин і Мазанковський

Доктор Богдан Гаврилишин, цей геній менеджменту, якого знають ділові кола у всіх країнах світу, з’явився в Україні відразу після виборів 1990 року. На його пропозицію при президії Верховної Ради України була створена Дорадча рада з фахівців найвищого рівня багатьох країн світу для допомоги в демократизації України, трансформації нашої політичної та економічної систем.

Десь тоді ж я познайомився з ним у Верховній Раді, потім чув його виступ на семінарі, на прес-конференції. Він добре розумів, що нашій провідній верстві бракує знань для демократизації суспільства та приватизації економіки, і своїми мудрими порадами хотів прискорити ці зміни.

Щирий українець, він усією душею бажав Україні добра і намагався використати свої знайомства з найвпливовішими особистостями багатьох країн світу для політичної й економічної допомоги Україні.

До Оттави він прилетів 2 червня і на 3 червня домовився про нашу зустріч з паном Мазанковським, віце-прем’єром та міністром фінансів канадського уряду.

Мазанковський зустрів нас доволі привітно і дав зрозуміти, що він також українець. Я виклав йому своє незадоволення тим, що західні держави, в т.ч. й Канада, визнали одну Росію за спадкоємницю СРСР і це породило в російських шовіністів надію на підтримку Заходом їхнього намагання відродити імперію. Невже Канаді потрібне відродження Російської імперії?

Гаврилишин, розвиваючи цю тезу, сказав, що така політика призводить до активізації проімперських елементів в Україні і потенційно може порушити стабільність в Українській державі. Він, Гаврилишин, розповість це в Швейцарії, куди днями їде, і розішле у цій справі