Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. - Поліна Вікторівна Жеребцова

Наступного дня приїхали Лейла з Володиною мамою. Разом з нами вони почали розбирати книжки, шукати пропажу — кольоровий пакет! Виявляється, в ньому лежали близько трьох тисяч рублів. Два паспорти — Лейли та її чоловіка. А також двісті доларів на поминки Вахи-Володі.

— Треба ж так! Наварилися з убитого! І нас очорнили! Хотіли підмішати у свою брудну справу! — обурювалася мама «подвигами» колишніх сусідів.

Наплювавши на безпеку, ми поїхали назад, у свій рідний двір. Відразу пішли до матері Борзових. Говорили про гріх. Про покарання Всевишнього за вкрадене у людей, які в горі. Про крадіжку в мертвого, з поминок!

Потім ми з’явилися до Джима й Золіни. Бадьоро повідомили про рішення знайти пакет. Зняти з нього відбитки пальців. Зажадати, щоб усіх, хто живуть у цьому дворі, перевірили! Домагалася моя мама від подружжя клятви: «Клянемось Аллахом, ми не брали!» Але так і не домоглась. Тоді мама наголосила:

— Незважаючи на сварку з другою родиною у дворі, я впевнена: з тих сусідів ніхто не підходив! Ніхто пакет не брав!

Мама спеціально повідомила:

— Мати Вахи-Володі та Лейла, які допомагали нам під час вантаження, моя дочка й особисто я подамо заяви в міліцію. Завтра! Строк подумати — одна ніч! У чоловіка Лейли в міліції Заводського району є зв’язки!

Хитрі злодюжки злякались. Повернули вкрадене. Ту суму, що належала Лейлі, і її документи. Гроші матері покійного Володі не віддали! Розрахували тонко: жінка — росіянка, хоче поїхати звідсіля живою.

Джим з’явився вранці наступного дня до Лейли й повернув частину вкраденого. Він, пройдисвіт, примудрився ще й випрохати грошову винагороду за знахідку. Розповів Лейлі, що той пакет знайшла Золіна.

— Ну хіба могло бути інакше?! — сміялася моя мама. — Тільки вчора ми разом з ними ходили, шукали. Нічого не було! Мабуть, пакет цієї ночі «прилетів»!

Ще варіант складеної Джимом брехні: «Російська жінка, що втратила сина, випила. У горі вона забула, куди поділа двісті доларів. Сама винна. Я співчуваю їй!»

Істина в тому, що ця людина не боїться Бога! Найближчими днями один із його братів справив шикарне весілля. Чи винуватий він був — ми не знаємо! Які гроші використав — теж.

Заплутавшись у цих справах, я не записала випадок. П’ять днів тому в центрі міста, біля маршруток, чеченці вбили чеченця. Стріляли в голову! Хлопець сідав у таксі. Убивці знімали «роботу» камерою. Нікого не затримали! Вони спокійно сіли у свою автівку й поїхали.

Негайно в маршрутках, що від’їжджали, знайшлись «очевидці», які клялися, що нічого особливого не сталося — вбили всього лише росіянина! Але я бачила: в істериці билася чеченка середніх років. Вона повторювала:

— Не вберегла! Сусід мій! Що я скажу його матері?

Виходить, знову чиїсь розбірки, на очах у всіх! Із брехнею. Убили все ж таки чеченця! І де закони моєї країни?! Де влада?

Будур

09.11.

Випадок, який стався в жовтні, до нашого переїзду. Я, як зазвичай, торгувала книжками на ринку. Уже зібралася йти, зібрала товар. І поквапилась до автобуса. Тут з’явилась Айна. Та сама, що вчила мене математики. Я не бачила її тривалий час! Вона затримала мене. Я не зайшла в маршрутку.

Ми проговорили хвилин десять, і я сіла в наступне маршрутне таксі.

У цей час на нашій зупинці стався вибух. БТР підірвався на фугасі й почав горіти. Коли я під’їхала, обабіч дороги бігали російські солдати, стріляли. БТР лежав догори колесами. Поряд стояла ціла бортова машина. Кілька безстрашних чеченських жінок кидалися на військових з кулаками. Вони кричали:

— За що вбили хлопця? Негідники!

Шофер, не зупиняючи маршрутку, спитав мене:

— Будеш тут виходити?

Я відповіла:

— Ні. Можна далі, на наступній зупинці.

Проїхавши зайві чотири квартали, я швидко вибралася з машини. Стрілянина тривала. Під свист куль, із двома торбами чужих книжок я перебігла дорогу. Видерлась на горбок, за великі будинки і, пригинаючись, побігла в бік свого двору. Бігти довелося зупинку!

Мама зустріла мене на вулиці. Стривожені сусіди (мати й сестра Джима) метушилися на під’їзді. Усі злякалися стрілянини. На мої питання всі навперебій стали пояснювати: «Коли вибухнув БТР, солдати з переляку почали стріляти. Убили сімнадцятирічного хлопця Зелімхана. Сина водовоза, який приїжджав до нас у двір зі своїм батьком. Його вбили не відразу».

Люди, які бачили вибух на зупинці і зуміли живими втекти, сказали: «Хлопця було поранено. Найімовірніше, осколком, коли він переходив дорогу. Він почав кричати, просити про допомогу. А військові, не розібравшись, застрелили його при всіх». Ось чому скандалили й кидалися на озброєних військових ошаленілі від несправедливості й горя чеченські жінки!

За кілька хвилин до вибуху мама ходила зустрічати мене до зупинки. Вона дійшла до залізничних колій і побачила: попереду молодий чоловік у білій сорочці, чорних штанях наближається до траси. Далеко по шосе швидко рухаються військові машини. Мама гукнула:

— Військові на дорозі! Перечекай!

Але хлопчина за інерцією продовжив свій шлях. Мама не захотіла лишатися на видному місці. Розвернулась і бігом помчала назад, до наших будинків. Дві хвилини по тому за її спиною гримнув вибух!

І як це Айна затримала мене? Містика! Інакше я переходила б дорогу назустріч синові водовоза.

Царівна Будур

10.11.

Прибираємо в новій квартирі. Побілили сім разів! Тут була пожежа — всі стіни чорні, в кіптяві. Витратилися на вапно та щітки. Тепер чисто. Вікно з шибкою! Шибок ми три роки не бачили! Квартира з вхідними залізними дверима. Я пофарбувала двері. Правда, фарбою для підлоги. Натомлювалися страшенно! Кіптяву зі стін змивали ганчірками. Хоч би півроку пожити в такій чистоті! А головне — безкоштовно!

Мама береться няньчити маленьку дочку Таїси. Тендітне, хворобливе створіння, але дуже гарненьке! Вік дитини — півтора року.

Нові сусіди-чеченці взялися нас годувати! Дали банку яловичої тушкованки. Ми щиро їм дякували. Але в спілкуванні з людьми маємо досвід. Ми не довіряємо. Пам’ятаємо про наклеп на Валю. Про те, що коли допомагають — часто ніж або отруту тримають напоготові за спиною.

Тут, на нашому новому місці проживання, вибухи гримлять постійно. Жителі розповідають: «Теракти повторюються. На одній і тій самій дорозі! Не рідше двох разів на тиждень!»

Ще тут живуть наркомани. Вони ж злодюжки. У цілому — жителів багато!

Воду водовози доставляють щодня. Щоправда, вона з водоростями й піском. Продають хто за один рубль відро, а хто за півтора рубля. Перебоїв із водою немає! Каналізація та злив у квартирі працюють! Ми у своєму старому будинку