Павло Скоропадський — останній гетьман України - Віктор Васильович Савченко

У той же час візит Скоропадського до Лондона призвів до того, що англійські спецслужби зацікавилися гетьманським рухом. Вони встановили таємні контакти із Скоропадським, одержуючи відомості про плани Гітлера, вели гру розвідок, враховуючи, що серед прихильників Павла Петровича були фашистські агенти. Цінність інформації з Берліна зросла восени 1938 року, коли «українське питання» опинилося в епіцентрі європейської дипломатії та коли у повітрі відчувався сморід великої війни.

Агенти спецслужб твердили: «П. Скоропадський, зазнавши тиску з боку нацистської партії, погодився використати свою організацію в Україні, щоб розпочати там повстання, яке мало збігтися з німецькими військовими заходами на початку наступного року». Від Скоропадського агенти дізналися, що запланований Гітлером «військовий наступ на Схід» почнеться на початку 1939 року.

Цікаво, що 1933 року до Лондона завітав і провідник конкуруючого табору — лідер Організації українських націоналістів (ОУН) Євген Коновалець. Ще у березні 1931 року в Англії виникло «Українське бюро», що було створене УНДО. Його представник у Лондоні зав’язав контакти не лише з офіційними британськими представниками, але й із впливовими політичними діячами, що 1935 року створили свій «Англо-український комітет».

У травні 1933 року Організація українських націоналістів намагалася захопити «Український інститут» у Берліні, що був під контролем Скоропадського. Ріко Ярий, заручившись допомогою чиновника міністерства культури Німеччини, націлився увійти до ради керівництва інституту. Але колишній генерал Гренер, голова ради, відкинув кандидатуру Ярого.

У той же час Іван Полтавець, прийнявши титул «фон Остряниця», у травні 1935 року звернувся до Гітлера з листом, у якому він від імені українських козаків заявив, що німецько-український союзний договір (1918 р.) є чинним і що він готовий надати своїх українських козаків у розпорядження Гітлера. Біскупський теж намагався працювати на нацистів, ставши 1936 року начальником «Керування по справах російської еміграції у Німеччині».

Наприкінці 1930-х років Скоропадському вдалося перетягнути на свій бік групу колишніх петлюрівських генералів (Вовка, Євтимовича та ін.). Гетьман зберіг контакти з багатьма російськими білоемігрантами. Він був обраний Почесним отаманом Кубанського козацького війська, став лицарем Мальтійського хреста.

У 1930-х роках діяльність Скоропадського — суцільна темрява, у якій кожний дослідник може відшукати дещо своє… але у пошуках істини він буде довго блукати… У 30-ті роки Скоропадський підтримує активне листування з провідними політиками від Маннергейма до митрополита Шептицького.

Критики Павла Петровича звинувачують його як фашистського прихвосня, що на гроші Гітлера намагався шкодити Радянському Союзу й українському народу. Скоропадському неодноразово доводилося публічно висловлюватися на користь Гітлера, хоча б задля продовження існування «Союзу гетьманців-державників»… Апологети Скоропадського бажають змалювати його як критика фашизму, людину, що у важкий час відстоювала інтереси України… Але, але… Можливо, гетьман був ні тим, ні іншим. Він просто знову повторив свою «німецьку епопею» 1918 року вже у 1933-му — 1945-му. Можливо, він працював на Англію і тільки робив вигляд, що працює на Німеччину. Така версія має право на життя, особливо враховуючи поведінку гетьмана 1918 року.

Серед еміграції поширювалися чутки, що Скоропадський літав із Ґеринґом до Белграда. Що міг шукати Скоропадський у Белграді? Можливо, шукав собі прихильників серед численних емігрантів із Росії та України, що знайшли собі притулок у Королівстві сербів, хорватів і словенців. Можливо, обіцяв фашистським бонзам створити «українську армію», яка буде виконувати накази фюрера…

У той же час гетьманич Данило Скоропадський, за завданням свого батька, 1937 року виїхав до Канади і США, потім до Англії. У давній час сини вождів союзних племен обмінювалися заручниками — синами, що під час війни мешкали у союзному племені, як запорука миру та злагоди. Можливо, переїзд Данила до США та Канади був саме запорукою сумнівної праці Скоропадського на англосаксонський блок. Того ж 1937 року діяльність УСХД було припинено і нечисленні прибічники Павла Петровича створюють у Берліні «Союз гетьманців-державників» (СГД). У той час гетьманський рух став «беззастережно монархічним».

Із 1940 року гетьманці діють іще й під прикриттям суспільно-політичної організації «Українська громада», офіційно дозволеної німцями. «Українська громада» мала свої філії у рейху та у генерал-губернаторстві (Польща). Формально очолив «Українську громаду» колишній петлюрівський генерал та унрівський військовий міністр Андрій Вовк.

У лютому 1939 року Данило Скоропадський прибув до Лондона, де він шукав британської підтримки, роз’яснення британським розвідникам і контррозвідникам, що «…партія його батька жодним чином не пов’язана з Німеччиною, а якщо вони тепер і співпрацюють з німцями, то лише тому, що не бачать більше нікого, хто був би готовий або спроможний їм допомогти». Цікаво, як Данило Скоропадський — «підозрілий елемент з Німеччини» — міг отримати дозвіл на в’їзд до цієї країни і дозвіл на довготривале перебування в Англії? В емігрантських колах пішов поголос, що Скоропадський посилає свого сина в Україну для організації повстання.

Гетьманський дипломат Коростовець, що продовжував жити в Англії, наприкінці 1930-х років став частим гостем владних кабінетів — «українським експертом» в Англії — та отримав британський паспорт.

Але Г. Раушинг твердив, що Данило Скоропадський здійснював у Англії нацистську пропаганду й розвідку та просив на свою «таємну мережу» гроші. Треба зазначити, що це видається блефом, бо така відома англійській розвідці людина, як Данило Скоропадський, під час війни між Німеччиною та Англією без дозволу «Форин Офіс» просто не змогла б зробити навіть кроку в бік нацистів.

У той же час британські спецслужби вели спостереження за Коростовцем і Скоропадським, розмірковуючи, чи Коростовець «…не використовується нашою розвідкою з метою подвійної гри». У березні 1941 року англійські розвідники твердять, що фашистські лідери «тримають гетьмана в схованці».

1940 року міністерство закордонних справ Німеччини писало, що гетьман «постійно перебуває у зв’язку» з цією установою та гестапо. Але донесення вказували, що гетьман «…бачить своє головне завдання в тому, щоб нападати на інші групи й ставити їх під підозру, особливо згадане УНО». Дратували німців і окремі заяви Скоропадського — його виступи проти долучення Східної Галичини до складу німецького генерал-губернаторства.

Вже після нападу фашистської Німеччини на СРСР «Форин Офіс» вирішив, що гетьманський рух може бути корисним. З липня 1941 року Скоропадський розгорнув активну політичну діяльність, бажаючи відігравати провідну роль у вирішенні «українського питання». На Скоропадського робили ставку деякі кола фашистської Німеччини, що орієнтувалися на створення