На землі кленового листу - Левко Лук'яненко

числі пов’язаних з питанням мови та російськими поселенцями. Розглядаючи цю зустріч як спосіб розширення взаємин з країнами Балтії, я поцікавився думкою посла Фінляндії щодо можливості вступу цих країн до блоку НАТО. Він заперечив таку можливість, висловлюючи думку про необхідність пошуків інших організаційних форм для зміцнення державної незалежності нових країн. «Проголошення самостійності, — підкреслив посол, — ще не зробило вас економічно незалежними, а це надзвичайно важливо». З огляду на це ідея Балто-Чорноморської спільноти заслуговує на уважне вивчення.

З другого питання я подав послу неофіційний переклад англійською мовою Постанови Верховної Ради України про Постанову ВР РФ «Про статус міста Севастополя».

Переказавши основні віхи з історії Криму та розповівши про голосування у референдумі росіян, у тому числі росіян Криму, за самостійність України, я підкреслив історичну необґрунтованість і юридичну незаконність претензій ВР РФ на частину української території і просив фінський уряд підтримати Україну в її суперечках з Росією, зокрема, під час розгляду скарги України в Раді Безпеки ООН.

Посол обіцяв ужити можливих з його боку заходів.

22 липня зустрівся з послом Японії Накагира Набору.

Я вручив послові заяву ВР України, постанову Ради Безпеки ООН та статтю Джона Грея «Російський ведмідь рикає знову» і обговорив українсько-російські відносини.

Зазначивши, що на основі кількадесятирічних спостережень за японсько-російськими відносинами я вважав їх не за найкращі, а тим часом на зустрічі в Токіо «великої сімки» Японія виділила два мільярди доларів для допомоги Росії. Як це зрозуміти?

Пан Набору пояснив, що Японія — союзник Заходу, тому й відгукнулася на заклик її західних союзників. «Велика сімка», сказав він, допомагає не Росії, вона допомагає собі. В умовах розвалу СРСР і ослаблення контролю за рухом населення є загроза, що здійметься з місця величезна маса російського населення і посуне на Захід. Як не допустити цих біженців на Захід? Треба утримати їх у Росії, отже, необхідно їй допомогти.

Раніше в Японії про Україну майже не знали. Світ розмовляв з Росією, а України ніби не було. Тепер у Японії з’явилося бажання ближче познайомитися і з Україною.

Я розповів послу про зусилля України добитися квот на риболовлю у відкритому океані та труднощі, які Україна має з огляду на намагання Росії привласнити собі морські райони, котрі колись були визнані міжнародними угодами за Радянським Союзом.

Поінформував про Міжнародну конференцію з риболовлі у відкритому морі, на якій представник України С. Климентьєв виклав український принцип: «Живі ресурси відкритого моря належать усьому людству, і всі держави мають рівні права використовувати ці ресурси».

Японський посол цілком погодився з цим принципом.

Я просив посла, щоб Японія допомогла Україні у справі квот на риболовлю. Посол обіцяв передати клопотання своєму урядові.

23 липня відбув зустріч з професором Оттавського університету Іриною Макарик. Обговорювали одну тему: як організувати українських вчених для написання академічних статей до 5–6 англомовних суспільно-політичних журналів, що їх читають у всьому світі.

При слов’янському відділі Оттавського університету тепер засновується український підвідділ. Обговорюючи питання про те, як скликати і де зібрати вчених на першу зустріч, пані Макарик запропонувала зробити це в університеті, надавши їй характеру однієї зі звичайних українських конференцій.

Ніагарський водоспад

Наступний день — у неділю — наша оттавська посольська група провела в своє задоволення. Зранку відвідали велику дерев’яну церкву гуцульського стилю, потім поїхали на Ніагарський водоспад. Грандіозне явище природи, отой безупинний плин величезної маси води, що зривається з рівного русла й летить з гуркотом униз, притягує до себе зір. Здається, отак стояв би, оглушений гуркотом води, і дивився й дивився на це диво вічно, як вічна ця могутня течія. Потім у великому кінозалі з величезним скляним екраном нам показали фільм-легенду про місцеве плем’я тубільців, Ніагару, водоспад і його надприродну магічну силу.

Обід нам влаштували в ресторані на вершині високої оглядової вежі. З вежі відкривався чудовий вид на місто, річку Ніагару, американський берег та широкі околиці.

Пізно ввечері ми повернулися до Оттави.

Виборча платформа Алекса Кіндія

У липні відбувся вечір оттавської української громади на підтримку Алекса Кіндія у його виборчій кампанії за мандат члена федерального парламенту Канади.

Ми з дружиною також пішли на цей вечір. Для збирання коштів на передвиборчу кампанію я взяв дві з кращих картин, що їх надіслав мені брат-художник, і на вечорі їх розіграли на аукціоні, а виручені гроші передали у Фонд Кіндія. Кіндій активніше, ніж будь-хто інший з парламентарів Канади, допомагав посольству і намагався допомогти Україні. Проте його передвиборча позиція була вельми складна.

Він належав до консервативної партії і на попередніх виборах здобув парламентський мандат як її член. Потім, уже працюючи в парламенті, розійшовся з політикою керівництва і вийшов з партії.

Тут слід сказати, що канадська політична система ефективно діє завдяки жорсткій дисципліні в партіях. У парламенті перед голосуванням законопроекту відбуваються збори партійної фракції і на них ухвалюють рішення, як голосувати. Якщо член парламенту проголосує інакше, його виключають з партії. Свій термін у парламенті він добуде, але більше такі люди майже ніколи не проходять до парламенту.

Кіндій, ясна річ, добре це знав, як знав і виборчий закон. Але наскільки я розумію, стратегія його планів будувалася на іншому.

Консервативна партія на чолі з Браяном Малруні поступово втрачала популярність у народі. Враховуючи цю тенденцію, Кіндій вважав, що в наступних виборах консервативна партія програє. А отже, варто відокремити себе від неї, щоб звільнитися від негативної тіні партії. Далі виникало два ускладнення. Перше: так званий незалежний кандидат практично ніколи не стає членом парламенту. Друге: швидкий перехід до іншої партії (у даному разі ліберальної) не викликає симпатій у виборців. Що робити?

Забігаючи наперед, скажу: Кіндій вибори програв. Що стало основною причиною, не знаю. Може, йому слід було рішучіше піти на зближення з ліберальною партією? Зараз мені це здається можливим. Але чотири роки тому я не міг запропонувати це Кіндію, бо перехід від однієї партії до іншої внутрішньо засуджував.

Зараз я картаю себе за те, що не заглибився в передвиборчу стратегію і тактичні розрахунки Кіндія. Мені здавалося, що він досвідчений політик, знає канадську виборчу систему і жодних порад з боку громадянина країни, де відбулися лишень одні демократичні вибори, не потребує. А слід було б обговорити все і зважити. Може, я й зміг би виявити слабкі місця в його ідеологічній платформі, бо він програв через недоліки в стратегії, а не тактики проведення виборчої кампанії.

Виступи в пресі

У підготовці до другої річниці незалежності