На землі кленового листу - Левко Лук'яненко
Після того як російський парламент оголосив постанову про статус міста Севастополя, українська влада відреагувала відразу — подала скаргу в Раду Безпеки ООН. Наш міністр Зленко також діяв енергійно й рішуче. Він полетів до Нью-Йорка, і буквально за кілька днів відбулося спеціальне засідання Ради Безпеки ООН для розгляду української скарги.
У момент проголошення російським парламентом постанови про статус міста Севастополя і кілька наступних днів трапилося те, що можна б назвати геніальним ходом української дипломатії, коли б це все, обдумавши заздалегідь, зробило наше МЗС.
Якраз у ці дні прем’єр Великобританії перебував у Москві. Знаючи зневажливе ставлення президента Росії до російського парламенту, він спитав Єльцина, чи той визнає Крим українською територією і як він ставиться до рішення парламенту.
Єльцин заявив категорично, що Крим — це українська територія, а рішення комуністичного парламенту Росії висміяв.
Ця відповідь блискавкою облетіла весь світ, а оскільки була сказана напередодні розгляду української скарги в Раді Безпеки ООН, то перед засіданням створила проукраїнську атмосферу, і Рада Безпеки рішуче підтримала справедливу позицію України і фактично засудила імперські зазіхання російського парламенту.
У Канаді дипломати українського посольства намагалися розкрити очі канадським політикам, дипломатичному корпусу і всій громадськості на провокаційний характер рішення російського парламенту. На той час посольство було в добрих взаєминах з торонтською газетою «Україна і світ» та її головною редакторкою панею Жовнір, і вона зробила в Торонто кілька сприятливих для нас публікацій українською та англійською мовами.
У той же час канадський кореспондент московського бюро Джон Грей оприлюднив статтю під красномовною назвою «Російський ведмідь рикає знову».
Під впливом цих подій та з нагоди другої річниці незалежності України оттавський журнал «Дипломат» надрукував велику статтю члена федерального парламенту Давида Кілгора під назвою: «Україна: народження нації».
Із «Щоденника посла»
13 липня 1993 року.
Відбув зустріч в Українському посольстві з послом Чеської республіки Станіславом Хилеком.
Посол поінформував про труднощі перехідного періоду перебудови чеського суспільства.
Підкреслив, що в галузі економіки вони допустилися помилки, коли від державної власності й централізованого виробництва пішли на дуже інтенсивну приватизацію і децентралізацію.
У галузі сільськогосподарського виробництва ця помилка виявилася в повному припиненні державних субсидій. Західні держави допомагають своєму сільському господарству. Через відкритість чеського ринку чеські селяни програють.
Чеська промисловість виробляє трактори та іншу сільгосптехніку і могла б продавати їх Україні за товари української промисловості чи сировину.
У Чехії за кілька років здійснено малу приватизацію, тепер розпочинають велику, яка проводитиметься повільно і триватиме кілька років.
У Чехії близько 50 політичних партій. Щоб парламент був працездатний, новий виборчий закон передбачає вибори за партійними списками зі встановленням лімітів: 5 відсотків — для однієї партії, 8 відсотків — для коаліції з двох партій і т.ін. Досвід Польщі, зазначив Хилек. показує, що запровадження 5-відсоткового бар’єру для доступу партії в парламент є практично єдиний спосіб забезпечення працездатності парламенту.
Чеське керівництво тепер не має ентузіазму щодо створення Балто-Чорноморської смуги безпеки й співпраці. Воно сподівається на вступ Чехії в НАТО.
* * *
14 липня зустрівся з послом Лівану доктором Ассемом Салманом Джабером га членом канадського парламенту Макселом Прудхоумом.
У зв’язку з рішенням парламенту Російської Федерації від 9.07.93р. по Севастополю обговорили українсько-російські відносини і, зокрема, проблему угоди СТАРТ-І та угоду про непоширення ядерної зброї.
Посол Джабер давно стежить за українсько-російськими відносинами. У попередніх зустрічах він казав: «Назвіть мені державу, яка коли-небудь отак собі віддавала комусь свою зброю?!». Під час цієї зустрічі він ще категоричніше висловився за збереження Україною ядерної зброї.
Член парламенту Максел Прудхоум зауважив, що ідеологічна мрія про загальний мир поки що досягається через співвідношення міждержавних сил, і тому «якщо хочете бути незалежними, не віддавайте ядерної зброї».
* * *
Зустрівся з бригадним генералом В. Гьоце, що очолював делегацію Міноборони Канади в Україну з 3 по 7 квітня, та генералом Віктором Пергатом. Генерал Гьоц задоволений переговорами в міністерстві оборони України та досягнутими домовленостями. Підкреслив необхідність активізувати обмін думками, в т.ч. Міноборони Канади з українським посольством.
На думку Гьоца, через складне економічне становище Канади навряд чи вона зможе направити до Києва канадського військового аташе у ближчий час.
Генерал Пергат при цьому сказав, що підполковник Тарас Попович — найкраща кандидатура на військового аташе Канади в Україні.
З огляду на те, що в липні почався період відпусток, а восени будуть вибори до парламенту і до виборів уся активність політиків зосереджена на підготовці до виборів, ніякі нові серйозні рішення в галузі українсько-канадських військових взаємин до закінчення виборів неможливі.
Домовилися про продовження консультацій між посольством і МО Канади.
Довідавшись, що однією з кандидатур на посаду секретаря з економіки і торгівлі є росіянин Сахаров, я написав 19 липня листа Зленку, в якому наголошував, що за посольством дуже уважно стежить величезна українська діаспора, яка не зрозуміє кадрової політики МЗС, якщо перше посольство самостійної України буде у цей початковий відповідальний період включати в себе дипломатів російської національності. Ні я, ні більшість моїх канадських друзів — вельми впливових осіб! — не маємо нічого проти росіян як таких, але в даному разі йдеться про національну честь і гідність України. Ніхто не повірить, що для представництва України за кордоном не можна було знайти українців.
У листі до Макаревича просив огранізувати упорядкування та переклад нормативного матеріалу на українську мову, пропонував часткове фінансування цієї важливої і необхідної роботи з фонду посольства.
* * *
20 липня зустрівся з послом Фінляндії в Канаді Еріком Гілдінгом Гейнріксом для обговорення двох проблем: української ініціативи створення Балто-Чорноморської смуги співпраці й безпеки та Постанови Верховної Ради України про Постанову ВР РФ «Про статус міста Севастополя».
Фінляндія споріднена з Естонією і надає їй значну економічну й політичну допомогу. Посол розповів про впровадження Естонією власної грошової одиниці. На його думку, крона заслужила велике довір’я народу, сприяла стабілізації економіки, допомогла відчути свою незалежність і підняла їхню національну гідність.
Посол проінформував про новий естонський Закон про мову, який став зачіпкою для російських шовіністів, і вони проголосили автономію двох естонських міст, де росіяни в абсолютній більшості.
Докладніше виклав послу ідею Балто-Чорноморської спільноти. Він зацікавився, висловивши припущення, що вона, мабуть, могла б допомагати розв’язувати багато спільних проблем, у тому
