І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
Після другого мітингу Заугелю, нарешті, пощастило впіймати пропагандиста, але Пфайфер категорично заявив, що до восьмої вечора нема чого й думати виїхати з Шамбері, бо йому треба виступити ще в кількох місцях.
— Смію нагадати, гер Пфайфер, що в нас тепер не дуже спокійно, і краще було б або виїхати відразу, або заночувати в Шамбері і рушити в дорогу ранком, — зауважив Заугель.
— Аз якого це часу офіцери армії фюрера почали боятися темряви? Я звик до думки, що бояться її лише діти! — пожартував Пфайфер і окинув переможним поглядом численний почет, що його оточував.
Присутні зареготали. Заугель почервонів і відійшов.
— Гер Пфайфер, очевидно, не знає умов, які склалися в нас останнім часом, — поскаржився він Генріху.
— Гер Заугель, я вважаю, що ви цілком правильно зробили, попередивши гостя про небезпеку їздити ввечері. І мене дивує його легковажність і цей чисто демагогічний закид про боягузтво. Подивимось, куди подінеться його хоробрість вночі, та ще коли справді наскочать макі! Нам що, ми люди військові, звикли дивитися небезпеці в очі, а цей балакун, мабуть, і не нюхав пороху.
І Заугелю довелося приховати своє занепокоєння. Не міг же він признатися Генріху, що сам боїться їхати вночі, особливо тепер, коли великий загін макі спустився з гір.
О четвертій двадцять дня Генріх і Заугель зустрічали на вокзалі Бертіну.
— Який щасливий вітер заніс вас у наші краї? — запитав гостю Генріх, тільки вона з'явилася на східцях вагона.
Бертіна була в парадній формі, одягла навіть кашкета замість форменого берета, якого дозволялося носити жінкам-есесівкам.
Заугель, не приховуючи захоплення, дивився на гостю.
— Попутний, бароне, що завжди віє для тих, хто вміє вправлятися з парусами!.. А це хто? — Бертіна простягла руку Заугелю. — У мене таке враження, Генріх, ніби у вашій дивізії зібрано всіх красивих офіцерів нашої армії. Так куди і як ми поїдемо зараз?
— Це цілком залежатиме від вашого бажання: ми можемо виїхати машиною — сьогодні ввечері або поїздом — завтра вранці.
— Мене влаштовує і перший, і другий варіант, отже робіть, як хочете.
Генріх зарані замовив для Бертіни номер в офіцерському готелі, але вона заявила, що спочивати не буде, а воліє пообідати, а потім пройтися по місту.
Перепросившись, Заугель пішов уточнювати з Пфайфером час від'їзду, а Бертіна і Генріх спустилися в ресторан.
— Ви так і не пояснили, Бертіно, що то за попутний вітер прибив вас до наших берегів і чи надовго? — запитав Генріх, коли вони зручно розташувались в окремій кабіні і офіціант, подавши замовлення, вийшов.
— Інакше кажучи: звідки вас принесло і як довго ви надокучатимете мені? — розсміялася Бертіна і з викликом глянула на співрозмовника.
— Я, здається, не дав вам жодної підстави зробити такий висновок.
— А ваше вперте небажання відповісти на мій лист? А те, що ви навіть для форми не запросили мене на заручини?
— Ви жінка, Бертіно, і повинні здогадатися: я не листувався з вами і уникав вас бачити саме тому, що дуже хотів цього!
— О Генріх, — це майже освідчення! Дивіться, щоб я не спіймала вас на слові! Адже я тепер буду майже вашою сусідкою і мушу попередити: хочу віддячити цій широконосій Лорхен, викравши в неї з-під носа жениха!
— Як то будете моєю сусідкою? Адже концтабір, де ви працюєте, наскільки я пам'ятаю, у Східній Пруссії?
Бертіна підняла одне плече і повернулась ним до Генріха.
— Ви дуже неуважні, бароне! Зверніть увагу ось на це! — Бертіна постукала пальцем по невеликому погону.
— О, та вас можна поздоровити.
— Як бачите! А це означає не лише підвищення в чині, а й підвищення на посаді. Мене призначено начальницею жіночого концтабору посиленого режиму в Понте-Сан-Мартін, це, здається, недалеко від Сан-Ремі.
— Посиленого режиму? Що це означає, коли перекласти на звичайну людську мову?
— Це означає, що до мене виявили особливу довіру, — прийнявши табір, я маю скласти своєрідний іспит, тобто встановити в ньому такий режим, за якого всі ці полонянки перетворяться на живих роботів, на звичайну робочу худобу і забудуть думати не те що про непокору, а навіть про те, що вони колись вважали себе людьми!
Бертіна випила чарку коньяку і затяглася сигаретою. Її великі сині очі збуджено блищали, ніздрі тонкого носа здригалися, губи щільно стиснулися.
— Тоді я не розумію, чому саме вас призначили в цей табір. Адже ви все-таки жінка, Бертіно!
— Ви могли б сказати люб'язніше: красива жінка.
— О, це навряд чи насмілиться хтось заперечувати! А тим більше я. Але ви все-таки не відповіли на моє запитання.
— Боже мій, Генріх, ви страшенно старомодний, ви зворушливо старомодний! Тепер я розумію, чому ви обрали в подруги свого життя Лору! Самочка, що в'яже своєму володарю теплі шкарпетки і напульсники, Маргарита з прялкою в руках, у кращому разі маленька актриса кабаре з легким присмаком пороку — і вас не нудить від цього ідеалу добропорядних німців? Нас, справжніх арійок, принаймні вже занудило.
— Бертіно, це ж крамола, справжня крамола! Ви забуваєте, що сказав фюрер про обов'язки жінки і її місце в суспільстві…
— А, три «К»! Закони, настанови даються для мас, а у кожної нації є свої обранці, які ці закони створюють. І я належатиму до таких обранців! Я вже до них належу. Даремно ви не приїхали до
