І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

У невеличкій трикімнатній квартирі Заугеля пахло парфумами, хорошими сигарами, справжнім мокко. Очевидно, кімнати рідко провітрювали, бо ці запахи так усталились, що створювали своєрідну задушливу атмосферу, яка буває в будуарах кокоток. Та й усе інше тут нагадувало швидше будуар, ніж кімнату офіцера, та ще у воєнний час: м'які килими, якими було завішано стіни і вкрито підлогу, мережані завіски на вікнах, безліч статуеток, вазочок, флакончиків. І єдиною річчю, яка дивно дисгармоніювала з усім, був великий портрет Ніцше, вправлений в чорну, без усяких прикрас, раму.

Помітивши погляд Генріха, що зупинився на портреті, Заугель патетично сказав:

— Мій духовний батько! З цим зображенням я не розлучаюся ніколи! І з цими книжками теж.

Заугель підійшов до етажерки і зняв з верхньої полиці кілька переплетених у дорогі палітурки книжок. Генріх одну за одною розгорнув їх: «По той бік добра і зла», «Так сказав Заратустра», «Присмерки богів» — Ніцше, «Майн кампф» — Гітлера.

«Ну і звалище!» — подумав Генріх, і йому здалося, що від книжок тхне гнилятиною. Нестерпно захотілося на свіже повітря, від задушливої атмосфери починало трохи нудити, і Генріх почав було підшукувати привід, щоб скоріше піти, але в цей час денщик приніс каву, лимони, пляшечку лікеру.

Попиваючи чорну каву, Генріх і Заугель довго розмовляли на різні філософські теми. Виявилося, що лейтенант трохи знайомий з новітніми течіями філософської думки, трохи знається на старій німецькій філософії. Цих куцих знань було замало, щоб привчитися бодай логічно мислити, але досить для того, щоб говорити про все з апломбом невігласа. І Заугель крушив Канта і Гегеля, висміював Маркса, поблажливо поплескував по плечу Шопенгауера і, захлинаючись від захвату, вихваляв геній свого улюбленого Ніцше — його він вважав предтечею нової зорі для раси звитяжців, які піднімуться понад гранню, що відділяє добро від зла, і досягнуть сяючих вершин, де пануватиме людина-бог. Генріху довелося мобілізувати всю свою витримку, щоб не розреготатися, слухаючи цю нісенітницю, і підтримувати розмову. А Заугель був у захваті, що знайшов такого уважного слухача і, як він висловився, однодумця.

Потроху від високих матерій розмова перейшла на теми більш життєві, зокрема на обстановку, що зараз створилася в зв'язку з посиленням активності макі. Генріх нагадав Заугелю про свою готовність допомогти йому під час хвороби Міллера, якщо в цьому виникне потреба.

— Яз радістю скористаюсь з ваших послуг, барон, і навіть маю дещо на увазі. Але спочатку я хотів вас застерегти… якщо ви дозволите, звичайно.

— О, прошу!

— Ви поводите себе трохи необережно, бароне, і дещо легковажно у виборі своїх знайомств…

— Що ви цим хочете сказати?

— А перегляньте всі свої прихильності і скажіть — ви можете поручитися за всіх?

— Розумію, розумію, любий Заугель, на що ви натякаєте! Спасибі за делікатність, з якою ви порушили це надто інтимне питання, але, запевняю вас, у даному випадку треба підходити з іншою міркою! У моїх стосунках з жінками я дотримуюсь однієї — красива ця жінка чи ні. На мій погляд, це єдина мірка, з якою можна підходити до жіноцтва, бо вони, жінки, як і ваша надлюдина, стоять по той бік добра і зла!

— Ви так гадаєте? А коли я скажу, що рідний брат мадемуазель Моніки французький терорист?

— Не може бути! Така добропорядна родина!

— Сумую, що доводиться вас розчаровувати, але це так. Вчора на слідстві один спійманий макі повідомив мені цю цікаву подробицю з біографії мадемуазель. Не виключена можливість, що і вона сама…

— Фу, як неприємно! І добре, що ви мене попередили, я перед вами в боргу! Треба буде придивитися уважніше…

— Я встановив за нею нагляд уже давно — мою увагу привернуло те, що вона надто часто їздить на електростанцію, буцімто до свого нареченого. Досі я це сприймав як цілком природну річ. Але той макі, якого я допитував, працює саме на станції і запевняє, що зустрічі мадемуазель з слюсарем Франсуа Флорентеном аж ніяк не нагадують побачень закоханих…

— Я взагалі вперше чую, що у неї є якийсь наречений. Так он чим пояснюється її неприступність! Ні, це просто комічно, що моїм суперником може бути якийсь слюсар! Барон і слюсар! Знаєте що, Заугель, зробіть мені приємність, дозвольте порозмовляти з цим макі!

— Це дуже легко зробити, але не сьогодні: він погодився давати мені деяку інформацію, і вчора я відпустив його. Тільки він з'явиться — спеціально викликати його мені не хочеться, щоб не привернути уваги! — я зараз же повідомлю вас.

— Прикинутися такою наївною, скромною… Ніколи не думав, що жінка може так мене ошукати!

— А що коли мадемуазель використала знайомство з вами, щоб здобувати для макі якісь відомості?

— Тоді їй не дуже пощастило! У мене правило — з жінками про справи, навіть серйозні речі, не говорити.

— Ну, іноді можна випадково обмовитися словом…

— Ви маєте рацію, чорт забери! Ні, тільки подумати: макі хочуть використати у своїх цілях сина генерал-майора Бертгольда! Парадокс, справжній парадокс!

— Я хочу попередити вас, бароне: все, що я сказав, поки наша з вами таємниця. Навіть гер Міллер не знає про мої підозри. Ми з вами самі перевіримо, мають вони якусь підставу чи ні.

— Я допоможу вам, гер Заугель!

— Це дуже легко зробити: завтра я вам дам один документ, ніби секретного характеру, ви лишіть його у себе в номері і пошліть кудись свого денщика, щоб мадемуазель не знала. Решту я беру на себе. Згодні?

— Я вважаю справою своєї честі допомогти вам у цьому. І сподіваюсь, що зможу у найближчий час віддячити вам за ту послугу, яку ви мені сьогодні зробили,