Українська література » » Соло бунтівного полковника. Вершина - Анатолій Іванович Сахно

Соло бунтівного полковника. Вершина - Анатолій Іванович Сахно

Читаємо онлайн Соло бунтівного полковника. Вершина - Анатолій Іванович Сахно
в школі виявили цілковите непорозуміння між молодим педагогом і учнями. Попри те, що Аня була вчителькою молодших класів, діти кепкували з кожного її слова, вимовленого не так, як говорять у селі.

Якось Аня поверталася зі школи додому, і її перестрів незнайомець. Він відверто, не ховаючи очей, сказав: «Дівчино, їдь звідси. По-доброму. Ти тут не потрібна.

А то…» Потім були записки з погрозами й вимогами їхати з села.

Коли на деревах з’явилися перші жовті листочки, глупої ночі в село завітали упівці. У першу чергу вони навідалися до Петра Красуляка. Коли всю сім’ю вигнали з хати, до Ані, що забилася в запіччя, підійшов високий юнак, міцно взяв її за руку і суворо сказав: «Ходім». Аня не опиралася. На вулиці прохолодно, але дівчина цього не відчувала. їй просто було дуже страшно. Хлопець повів її кудись подалі з двору, посередині якого невеличкою збитою купкою мовчки сиділи злякані Красуляки: глава сім’ї, його дружина, невістка та трирічний онук.

Коли Аня з хлопцем відійшли метрів на сто, позаду почулися розпачливі жіночі крики і голосний плач дитини, які за кілька секунд припинилися.

— Тобі наша боротьба ні до чого. Ти тут не з власної волі. Та й люди про тебе поганого не кажуть. Не встигла ти ще накапостити нашому краю. Це тебе зараз і врятує. Як тебе звати? — вони підходили до лісу.

— Аня, — промовила тихо.

— Ганна, значить. Навіть імена вам москалі свої присобачили, — хлопець зупинився, розвернув за плечі до себе дівчину й пильно подивися їй в очі. — А ти, здається, не дуже-то й боїшся?

— Ні, трішки боюся.

— А чому — трішки? Я ж можу з тобою зробити, що захочу. Он який я великий і грізний.

— Не знаю, мені чомусь здається, що ви гарний і справедливий.

— Чому це тобі така блаженна думка прийшла в голову? — роздратовано запитав хлопець. — Не здогадуєшся, що було кілька хвилин тому в дворі комуняки, де ти жила?

Аня опустили очі й заплакала. Хлопець мовчки дивився на тієї. За якийсь час дівчина трохи заспокоїлася і, ще схлипуючи, промовила:

— Могли б і мене там, разом із ними…

— Я ж сказав — не час. Я зараз відведу тебе в інше село, там у мене є вірні люди. Вони відправлять тебе до Львова. Підеш у відділ освіти й попросишся додому. Якщо не погодяться, попроси, щоб залишили тебе в місті. Хоч бий у районному.

Вони йшли лісовими стежками години зо дві. Нарешті показалася невеличка хатка, вікна якої не світилися. Хлопець тихенько постукав у шибку.

— Це Крук, — промовив.

Двері тихо рипнули, й Аня з хлопцем опинилися в невеличкій кімнатці з земляною підлогою. Позаяк світла не засвічували, Аня навіть не бачила, з ким пошепки спілкувався її рятівник.

— Надіюся, більше ми не зустрінемося, — сказав сухо хлопець. — Будь здорова».

З

Попри публічні заяви керівництва Служби безпеки про те, що доступ до архівів спецслужби вільний і охочі можуть ознайомитися з будь-якими документами, потрапити у святая святих не так просто. Наївний журналіст чи науковець місяцями чекатиме дозволу на ознайомлення з бажаними матеріалами. Може, ніколи й не дочекатися позитивного рішення.

Сашкові Теслі пощастило. Богдан Данилович Зорій не лише підказав, як правильно написати листа в СБУ, а й поїм див письменникові, до кого звернутися безпосередньо, щоб допустили до архіву. Звичайно, полковник попередньо телефонував своєму «корешу» — начальникові архіву Житнику — і той підготував Сашкові потрібні документи, виділив окремий кабінет, де той працював цілісінькі дні. До Теслі «прикріпили» співробітника — Петра Карповича, який виконував майже всі побажання письменника.

Тесля знав, що лише завдяки знайомству з полковником Зорієм йому надано привілеї, і цінував це. Те, що не кожен може отак працювати в архіві, письменник розумів; але він мав благородну мету й собі прощав, намагався не зосереджуватися на деяких моральних аспектах свого привілейованого становища.

Тесля вивчав архівні документи часів непримиренної боротьби радянської влади з оунівським підпіллям під час Другої світової війни і після неї. Те, з чим ознайомився Сашко в архіві СБУ, його не лише дивувало, а й шокувало. Він ніколи не дізнався б, що події, про які він багато чув і читав, відбувалися зовсім не так, як він собі уявляв.

Документів, що їх заносив уранці до кабінету Петро Карпович, було стільки й таких, що Сашко не знав, за які з них братися спочатку, а ознайомлення з якими можна перенести на потім. Це були документи, вилучені енкаведистами зі схронів підпільників, вояків Української повстанської армії, та з конспіративних квартир підпілля ОУН.

Траплялися дні, коли Тесля тільки читав документи, не робив жодних записів. Просто читав, і все. Він не міг відірватися від текстів — таке все незвичайне, незвичне, нове і… страшне. Ось і тепер перед ним лежала пропагандивна листівка, знайдена колись чекістами в одному зі схронів оунівського підпілля.


«БІЙЦІ І КОМАНДИРИ УПА, ЧЛЕНИ РЕВОЛЮЦІЙНО— ВИЗВОЛЬНОГО ПІДПІЛЛЯ

Минає п’ять літ з того часу, як член Організації Українських Націоналістів Остап почав на Поліссі організовувати збройні групи для боротьби з окупантами України. Маленькі ці групки, борючись рівночасно з німцями й більшовицькими партизанами, дали початок новим формам визвольно-революційного руху — Українській Повстанчій Армії. Через кілька місяців рух цей поширився на все Полісся, Волинь, Галичину та більшу частину Правобережжя. Цілий 1943 рік та перша частина 1944 року ознаменовані боротьбою УПА на два фронти. На протинімецькому фронті УПА добилася повного припинення

Відгуки про книгу Соло бунтівного полковника. Вершина - Анатолій Іванович Сахно (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: